Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор неизвестен - Страница 26

Застановився лис. Що би йому ся таке стало? Але далі гадає: «Се добре. Мене не пізнають качки, що я є за один». Та й поволі, поволі повзе шуварами так, що ніц не видко, лиш гарбуз сунеться.

Качки як то уздріли, та й утішилися дуже, що то цілий гарбуз плаває на воді, бо они розсмакували у тім зерні, що лис накидав до води. Але лис уже забрів у воду, лиш голову зняв, аби ся у рот води не насипало, та й стоїть. Качки поволі, поволі та й закрадаються до гарбуза і зачали шолопати. А лис таки першу хап за голову та й на берег.

Так собі попоїв, що лиш води пив, а пив.

Лис і квасний виноград

Зголоднів лис в ямі та й побіг собі шукати їди. Вибіг з лісу на поле та й звернув до села, може, би де роздобув яку курку. Але що то був день і люди всюди ходили, не вдалася штука; не лише не дістав курки, але ще й пси мало го не роздерли. Мусів вертати назад до лісу голоден. Підбігає під ліс, а там сидів лісничий; мав файний город, а в тім городі красний виноград, засаджений попід пліт до сонця. Виноград того року зародив сильно, китиці були такі великі й тяжкі, що аж гілля вгинали. Ввидів лис та й думає: «Попоїм хоть винограду, коли нема курки!» Підбіг під пліт, скочив раз, другий, третій — виноград високий, не годен дістати. «Ей, — каже, — я знаю, що він квасний, чого буду за ним дертися?»

Покинув виноград та й побіг далі.

Лис і когут

З западаючим смерком заняли кури свої сідала і лагодилися на нічліг, як нараз лис голодний прийшов до них з такою новиною: «Приходжу просто з лісу, где птиці і звірі таку раду радили, щоби межи всіма животинами віднині всяка незгода закінчилася, а вмісто неї вічний мир настав. Цілий собор, узнавши всеконечну того потребу, ухвалив, щоби перед всім вовки з вівцями, а лиси з курми о тім порозумілися; і на мене випало вас о тім завідомити, а я перший хочу тоє діло ствердити, що від сеї години буду з вами жити по-приятельськи. Єсли вам завгодно о тім пересвідчитися, то лиш з бантів ваших до мене злетіть, а я вас по-братньому притисну до мого серця, як іще ніколи не видалисте, ані чувалисте».

Кури, радуючися тою новиною, стали нараз кодкодакати; но один когут, похваляючи тую загальну ухвалу, підніс голову догори і став ся в одну сторону щось дуже дивити. Побачивши тоє, сердечний лис запитав когута: «А чого ти, брате, заєдно так голову догори задираєш?» На тоє каже когут: «Я виглядаю псів, котрі от уже і надбігають; бо рад би-м, щоби ся і они тою новиною потішили і з тобою початок того вічного мира ділом ствердили».

Скоро іно лис за пси учув, якось йому нараз зробилося недобре, та й перерваним голосом, мов з перепуду, каже до курей: «Бувайте здорові!» А когут на тоє: «Але зажди, брате; сам до тебе злізу — бо пси уже і тут». Лис заледве іще сказав: «Псам о тій ухвалі з лісу іще нічого не обвіщено», — і драпнув, що за ним аж закурилося.

Незадовго потому опам’яталися і кури з свого одуру і сказали когутові: «Такой-то, що голова, то і розум!»

Лис і кури

Старий лис, котрий за своїх молодих літ не одну сотку курей надусив і поїв, не здужав вже на старії літа за ними уганяти та й не раз і голодував. Як же ж йому здужати? Як гриб старий, іще до того на одно око сліпий і на одну ногу кривий. Коли вийде з ями за жиром, ледве ся волочить, а як що надибле, то рідко коли і зловить; а як ні, то треба було йому голодувати.

Але лис все такой лисом. Він взявся на шпекуляцію. Познакомився спочатку з одним, пізніше з кількома когутами, котрії по огородах недалеко одного ліса за поживленням ходили. Часто він з ними здибувався і ніколи їх не зачіпав, тілько все з ними о їх біді говорив. Він казав їм, що тепер они нічого не мають на тих огородах збирати, бо люди вже все позбирали. Але сли они схочуть, то він їх далеко у ліс на муравлі і ріжнії робачки заведе, тілько щоби ся їх досить зібрало.

— Добре, — сказали всі.

І зараз другого дня зібралося їх много на огородах під лісом і чекали на лиса. Мало що почекали, а уже і лис до них приволікся. Всі пійшли зараз з ним у ліс нібито, як він казав, на муравлі і робачки.

Коли они досить уже далеко з ним зайшли, каже він до них (а був уже коло своєї ями):

— От тут моя хата, вступіть до мене троха, то собі спічнемо, бо помучились-мо ся; а як троха відпічнете, то я вас потом тут недалеко у долину заведу, то аж тепер побачите, що там їдла для вас єсть. Двері до моєй хати дуже узенькі, то перепрошаю, що буду по одному вас впроваджував.

— Та добре, — відозвалися всі кури тоненьким, хрип’ячим голосом.

І зараз начав лис їх впроваджувати. Що курку або когута впровадить до ями, то мордою за голову хап та й задусить. Вже досить їх надусив і був би, може, і всіх подусив, коби була не скрикнула одна курка, котру якось легко за шию ухопив.

На той то крик у ямі всі кури начали утікати, бо пізнали, що лис уже їх дусить. Котрії з них зараз поприбігали додому, а другії, утікши з страху тим часом на дерева, аж за кілька день о голоді додому зовсім переполошені повернули. Все тоє, що ся з ними стало, розказали курам, що зісталися дома, і на пізнійше все були з каждим звіром осторожнійші, а лисові не то що ніколи не вірили, але навіть від нього уже здалека утікали, коли до села часом заглянув.

Лис і тетерев

Голодна лисиця цілий день никала по кущах, мусила роздобуть собі якої-небудь їжі. Оснувала всі кущі, нічого не нагибала. Бігла вона мимо високого дерева, почула, що між густих гілок щось зашелестіло. Вона задрала вгору морду і побачила на дереві тетерева. Довго лисиця на його поглядала, все хвостом виляла і раз по раз облизувалась. Та тіко біда, що високо він сидів, не можна було до його добраться. Лисиця зараз же пригадала хитрощ. Задрала вгору голову і каже: «Терентію, я в столиці була, у вашого царя указ добула». — «А що ж там у йому написано?» — спитав тетерев. «Там написано, щоб вам, тетеревам, не стрибать по деревах, а гулять по зелених лугах».

Тіко вона це проказала, чує — неподалеко од лісу собака гавка. Вона спитала тетерева: «А що тобі, Терентію, видно з дерева, хто до нас їде?» — «Та то мужик». «А іще хто за ним біжить?» — «Лоша». — «А як воно хвіст держе?» — «Крючком». — «Агу! Ну, прощай, а то мені ніколи, треба до вечора всім птицям прочитать указ!»

Побігла лисиця далі.

Лис і цап у ямі

Голодна лисиця бігла понад лісом, задравши пику вгору, приглядалась на ворон, зазівалась і полетіла в яму. Яма була глибока, похоже — викопана охотниками, щоб зловить якого-небудь звірюку. Лисиця цілий день гибіла в ямі голодна, силкувалась виплигнуть і ніяк не могла вибраться звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задравши голову; хвостиком шевелив, борідкою потрухував, головою покивував.

Побачила лисиця козла, почала його улещать: «Ей, земляк! Чого ти там по жарі тиняєшся? Іди до мене в холодочок». — «Не хочу, там сиро; я краще піду в ліс, там, може, собі водиці нагибаю, а то душа горить, пить хочеться». — «Ех ти, дурень кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукать, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця… І умирать не треба!.. А ти там жаришся на сонці, потієш, томишся, нудьгуєш».

Козел послухавсь, плигнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Лисицю замалим не задушив. А вона йому: «Тихше, бородатий дурень, ти всю мене обдав грязюкою!» А сама тим часом, не довго думавши, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги, і вистрибнула з ями. А козел зостався у ямі і був там за того ще два дні, поки невзначай натрапили на його пастухи і витягли звідти на віжках.

Лис-куцак

Був собі один хитрий лисок; не дивота, що хитрий, бо знаємо, що походив з такого роду. Але — як тої приповідки: і на дірявий горнець найдеться купець; таке було і з нашим лиском.