Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 73

Хоча, звісно, краще б рано, ніж пізно…

У той самий час, коли відбувалися описані події, граф Розумовський складав листа до своєї високошляхетної племінниці:

«Дорога Августе, потерпи ще трохи – і ти опинишся на троні, що має належати тобі по праву народження, але все ще узурпований принцесою Анхальт-Цербстською.

Втім, чекати залишилося недовго, запевняю тебе! Скажу лише, що особисто я з не меншим нетерпінням очікую твого піднесення, щоб ти відновила гетьманське правління в Украйні й повернула те, що було даровано твоєю вельмишановною матінкою нашому роду у володіння. Тож муки нетерпіння нашого взаємні…»

На жаль, Кирило Григорович навіть не здогадувався, що заручившись монаршою підтримкою, Таємна експедиція вже щосили працює над здійсненням плану, здатного перебити всі його хитромудрі розрахунки…

Глава 20

Раз Тараканова… два Тараканова!..

Середземне море, 18 травня 1774 року.

– Каролю, я хочу чогось випити! Накажіть, щоб хтось із матросів негайно приніс мені хоча б півпляшки рому… – скомандувала принцеса.

– Хіба можна стільки пити? – гидливо відгукнувся Радзивілл.

– А краще цілу пляшку! Або дві, щоб не турбувати нас зайве… Ну, дуже ж хочеться! Нас же не потрібно буде турбувати ще хоч би наступні пару годин, чи не так, милий мій Каролю? – немовби не почувши фрази на її адресу, занудила вона.

О Господи, коли ж це нарешті скінчиться?! За що всемогутній Бог послав настільки жорстоке випробування йому – улюбленцеві фортуни Каролю Станіславу Радзивіллу, високошляхетному князеві Литовському, загальному обранцеві долі?! За що цей жах? Щоб високошляхетна принцеса пила, немов той бурлака?! Неймовірно!!!

Однак хоча подумки князь обурився, проте вголос вимовив доволі стримано:

– Накажи Фантині, хай вона принесе твою випивку.

– І справді, нехай потурбується! – охоче погодилася п'яна принцеса. Але замість того, щоб подзвонити в золочений дзвіночок, наступні хвилин десять вона запекло молотила кулачком у корабельну переборку. Однак служниця так і не відгукнулася: як з'ясувалося пізніше, Фантина сплуталася з матросами, тому переважно коротала час у їхньому кубрику, а не по сусідству зі своєю господинею…

«Вона зовсім не знає етикету!» – вкотре відзначив про себе Радзивілл.

Так і не дочекавшись служниці, принцеса невдоволено промимрила:

– Добре, сама сходжу, якщо всі ви проти мене змовилися, – похитуючись, начепила на голе тіло халатик від пеньюара й полишила каюту.

Ледь вона вийшла, як Пане-Коханку повалився на зім'яту постіль, у розпачі схопившись за голову. Найогидніше в цій ситуації те, що потрапив він у нинішнє дурне становище цілком добровільно! Сам, через власну дурість влип, повіривши словам цього базіки Розумовського! І от зараз Пане-Коханку проклинав себе за власну сліпоту.

Усе почалося з того, що Розумовський заінтригував його ідеєю захопити російський престол. Далі європейські газети заходилися пліткувати спочатку про принцесу Азовську, потім про принцесу Володимирську – спадкоємицю російського престолу, геть несправедливо позбавлену влади. Почувши про це вперше, Пане-Коханку миттю насторожився: по всьому виходило, що це й є та сама особа, та загадкова князівна Тараканова, про яку він довідався від розжалуваного українського гетьмана…

Щоправда, залишалося незрозумілим, чому вона сама себе величала аж ніяк не князівною Таракановою, а принцесою Азовською-Володимирською? Та напіврозгромленим конфедератам, які досі не оговталися від ганебного розподілу Польщі, було не до тонкощів: якщо претендентка на російський престол більш законна, ніж німкеня Катерина, отже, гріх упускати такий шанс!

Тому необхідно було діяти, причому швидко: розшукавши підходящу людину, розлючену на російські порядки, – спритного хорунжого Омеляна Пугачова, конфедерати надали у його розпорядження чималу суму грошей і наказали будь-що підняти заколот серед вільного козацтва. Що й було блискавично виконано. Тепер справа лишалася за малим: поки Її Імператорська Величність Катерина Олексіївна зосередила увагу на бунтівному південному сході, можна було безперешкодно підготувати удар із заходу… О-о-о, як хитро придумано!

Радзивілл відправився до Луї XV, намагаючись схилити того до підтримки сміливого плану конфедератів. Однак доволі швидко з'ясувалося, що нічого доброго з цієї витівки не вийде: старий французький монарх давно вже пустився на всі заставки, окрім збереження своєї чоловічої сили не турбуючись ні про що інше.

Була б жива королева Марія Аделаїда Савойська – можливо, вона б хоч якось спробувала вплинути на чоловіка – але на жаль…

Пане-Коханку намагався нагадати Луї XV про польське коріння покійної королеви. Втім, Його Величність охолонув до дружини ще за її життя, тож тепер ніякі нагадування про неї не викликали у французького монарха навіть віддаленого натяку на ностальгію.

Залишалося спертись хіба що на Османську імперію… Але Порта – це не Париж, а тому перед настільки далекою подорожжю уявлялося доцільним особисто побачитись із загадковою дочкою Єлизавети Петрівни. Заразом можна було з'ясувати, що це за дивний титул такий – принцеса Азовська-Володимирська?

Вони зустрілися у Цвейбрюккені. Радзивілл був уражений, шокований і буквально осліплений пишною красою цієї жінки. Втім, не він один: високошляхетна Єлизавета, принцеса Азовська-Володимирська викликала у чоловіків настільки палкі почуття, що закоханий наречений – князь Лімбурзький, без найменших коливань придбав для неї графство Оберштейн з усіма тельбухами. І барон Ембс, і барон Шенк також перебували під її владою…

Чи треба говорити, що загадкова російська принцеса геть зачарувала сорокалітнього Радзивілла? Пане-Коханку пошкодував навіть, що йому самому не можна купити й широким жестом кинути до ніг цієї стрункої темноволосої красуні з гордовитим профілем якесь графство або князівство. Він готовий був іти за нею у вогонь і воду… і навіть супроводжувати в заледенілий Сибір… Радзивілл незмінно вірив усім її оповідкам і уявляв себе в ролі лицаря, що супроводжує красуню-принцесу, у боротьбі за життя ділить з нею всі негоди й тяготи. Він подумки був з нею, коли вона втекла з далекого Сибіру в казково прекрасне місто – столицю вільного козачого Дону[17], де підлі найманці імператриці Катерини Олексіївни намагалися обпоїти її сильнодіючою отрутою. У Персії в шаха Жамаса[18], що найняв для неї найкращих учителів і дав прекрасну освіту. А загалом – скрізь!

Шкода, що вони не зустрілися раніше!..

Радзивілл намагався робити, що міг. Вона милостиво приймала дружню допомогу. їй допомагали багато хто: одні грошима, інші обіцянками й завіреннями. Князь Лімбурзький заприсягнувся власним коштом озброїти потужну армію, що мала стати в авангарді сил союзників, готових ударити по Російській імперії. Радзивілл запропонував спертися на Османську імперію. Діяти треба без зволікань!

Їхні шляхи знов зійшлися у Венеції. 16 травня один з тамтешніх кораблів готувався відплисти прямо в Порту. Погода зіпсувалася. Капітан судна попередив, що плисти зараз не варто. Але Кароль не звертав найменшої уваги на попередження досвідченого мореплавця. Він рвався в поїздку, тому що його жінка-мрія також погодилася їхати.

Пане-Коханку боготворив її, вважав неприступною, мріяв про неї днями й ночами. Перебуваючи у Цвейбрюккені, князь помітив, що високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська виявляє цікавість до його особи. Природно, він списав усе на свою чоловічу чарівливість: адже знамениті на всю Європу вогненно-руді вуса Радзивілла звели з глузду сотні шляхетних панянок – от і ця неземна принцеса втратила розум…

Втім, присутність князя Лімбурзького (який був офіційним нареченим Єлизавети) заважала закоханим злитися в скаженому екстазі. Інша річ на кораблі: під час плавання відкритим морем зайнятися однаково нема чим.