Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 65

– Це, пане коханку, загальновідомо.

– Я розумію…

– Тоді навіщо ж повторювати?

– А для того, що польський король Станіслав-Август напевно дотепер відчуває якщо не найніжніші, то доволі теплі почуття до російської імператриці Катерини Олексіївни. А це означає, що Його Величність не дозволить конфедератам…

– Так ми його й послухалися! – випнувши далеко вперед гладко виголене підборіддя, вигукнув Радзивілл. – І взагалі, пане коханку, не забувайте, що воля польського сейму незмінно перевершувала волю польського короля, що за всіх часів був лише першим шляхтичем серед рівних.

Тож якогось впливу Станіслава-Августа на сейм боятися в жодному разі не слід.

– А Катерина Олексіївна?..

– Катерина?!

Їхні погляди на кілька секунд схрестилися. Коли мовчання зробилося надто напруженим, Радзивілл театрально сплеснув руками й мовив з колишнім пафосом:

– Що може протиставити знахабніла німкеня з'єднаній в кулак волі польських магнатів! – і хоробро підкрутивши здійняті руді вуса, констатував: – Не знала історія випадку, щоб якась скажена баба керувала високошляхетними панами, як хотіла!!! Або ви ризикнете заперечити мені, пане коханку?!

Кирило Григорович відверто стушувався. Ах, як жалкував він тепер, що недостатньо старався під час деяких університетських занять! І чув же щось таке!.. Була начебто у Франції якась войовнича Діва… або як там вона називалася?! Колись жінки чи то в Італії правили, чи то у Великій Британії, чи то десь іще… Ні, не згадати!

Насамкінець гору взяв острах знеславитися перед високошляхетним князем, на підтримку якого Розумовський дуже розраховував, тому він через силу вичавив:

– Ні, не пригадаю щось…

– Ну, от бачите! А якщо такого не бувало, то й надалі не буде. Тож не турбуйтеся, пане коханку, ми цю німкеню в баранячий ріг скрутимо!

– І все-таки мені здається, що конфедерати недооцінюють російську імператрицю, – уперто стояв на своєму Кирило Григорович.

– Можете не сумніватися, пане коханку: скрутимо, і пискнути не посміє!

– Ну добре, добре: скрутите… А далі?

– А що далі?! – Радзивілл явно не розумів, до чого веде гість. – А далі після нашої блискавичної перемоги король Станіслав-Август або заприсягнеться перед усім сеймом, що відтепер стане підкорятися нашій волі – або назавжди піде в тінь, а сейм вибере нового короля. Ну і, зрозуміло, про вашу скромну персону також не забудемо…

Князь посміхнувся, підійшов до Розумовського, дружньо поплескав його по плечу й пообіцяв:

– Одержите ви своє гетьманство назад, пане коханку, можете особливо не перейматися з цього приводу! Будете жити не тужити під дружнім протекторатом Речі Посполитої. Ви ж про це хотіли поговорити зі мною, чи не так?

– Я хотів говорити про російський престол, – обережно уточнив Кирило Григорович.

– Про російський престол?!

– Саме так!

– Але ж, пане коханку!..

– Невже ви думаєте, князю, що імператриця Катерина Олексіївна так легко відмовиться від боротьби?

– А що їй залишиться робити?!

– От і видно, що ви зовсім не знаєте цю жінку!

– А ви, можна подумати, знаєте?!

– Трохи краще, ніж ви уявляєте, дорогий мій князю.

– Можна подумати, що ви побували в ліжку цієї пишної німкені так само, як наш нікчемний король Станіслав-Август!!!

На розгніваного Радзивілла було моторошно дивитися: гладко виголені щоки надуті, витрішкуваті очі, руді вуса наїжачилися…

– Ні, ваша світлосте, я ніколи не був коханцем Її Імператорської Величності.

– А що тоді?!

– Разом з іншими я допомагав їй зійти на престол – а це щось та важить.

Нова пауза була довшою й напруженішою від попередніх.

– Ну, припустимо, ви маєте рацію, – нарешті погодився Радзивілл. – І що ж робити?

– Те ж, що при нашій допомозі Катерина Олексіївна зробила зі своїм покійним чоловіком. І те, що конфедерати, якщо буде потреба, збираються зробити з королем Станіславом-Августом.

– А-а-а…

Нахиливши голову праворуч, князь заходився розглядати гостя настільки пильно, немовби щойно побачив його вперше у житті.

– Тобто, ви пропонуєте скинути цю німкеню з престолу й замінити її кимось іншим, більш лояльним і до Конфедерації, і до Речі Посполитої в цілому, і до вашої Украйни?! Чи вірно я зрозумів вас, пане коханку?

– Цілком вірно, князю!

– Тож… у вас є підходяща кандидатура?

Радзивілл уп'явся поглядом у гостя пильніше, ніж орел виглядає здобич з піднебесся.

– Є.

– І хто ж він?

– Вона…

– Вона, пане коханку?! Знов жінка?! – останнє слово князь вимовив дещо презирливо.

– Так.

– При цьому ви заздалегідь упевнені в її лояльності до Конфедерації, до Речі Посполитої і…

– Головним чином і насамперед, у повній лояльності до мене, а потім уже і до всіх інших.

– Он як?! І хто ж ця чарівна незнайомка?

– Моя племінниця.

– Тобто?! – руді брови князя зметнулися під саму чалму. Радзивілл позадкував до свого дивана і, ледь не спіткнувшись, повільно опустився на нього.

– Моя племінниця, князю. Дочка мого старшого брата Олексія Розумовського й російської імператриці Єлизавети Петрівни. Попрошу зазначити – пряма спадкоємиця російського імператора Петра Великого, а не німецька принцеса із зубожілого роду, яку ви іменуєте знахабнілою німкенею, до того ж слабкою до…

Тут Радзивілл нарешті проковтнув клубок, що підкотив до горла, і прохрипів:

– Звідки вона взялася, ця ваша племінниця?

– Ясна річ, звідки: її народила покійна імператриця Єлизавета Петрівна, що перебувала в морганатичному шлюбі з…

– Але ж, пане коханку, чому про існування цієї вашої племінниці дотепер не було відомо?!

– А ви думаєте, вона б довго прожила на волі… або взагалі прожила б, якби про її існування було відомо всім і кожному?! – відповів новим запитанням Розумовський. – Тепер, коли Барська конфедерація от-от зорганізується, думаю, настав час явити світові мою племінницю, оголосити законною імператрицею російською і звести на престол замість Катерини Олексіївни. Отоді, наймиліший князю, вже точно ніхто не посміє зачепити ні вашу Конфедерацію, ні Річ Посполиту, ані мою Гетьманщину!

Кирило Григорович підвівся зі свого пуфика, повільно підійшов до дивана. Тепер він нависав над господарем палацу.

– Тож, дорогий мій князю, хоч я й не збираюся вступати у вашу Конфедерацію, однак хочу зробити власний внесок у нашу спільну справу. Думаю, після сказаного я можу розраховувати на дещо більшу повагу конфедератів і до себе, і до моєї племінниці – майбутньої імператриці російської?

– О так, пане коханку, так, ясна річ! – промимрив Радзивілл. – Але де ж можна було б зустрітися з вашою вельмишановною племінницею?

– А от про це, дорогий князю, варто подумати!

– Як?! Невже ви мені не довіряєте?! – було помітно, що Радзивілл дещо образився.

– Не вам, князю, не вам, а панам конфедератам, з якими я ще не знайомий.

– Але!..

– Коли настане час, моя племінниця неодмінно буде представлена всій Барській конфедерації. А поки що, повірте, їй краще залишатися в колишнім становищі – схованій від зайвих очей людських.

Прорікши це, Кирило Григорович повернувся до свого пуфика, з розмаху всівся на нього, закинув ногу на ногу й весело мовив:

– Але поговоримо більш докладно про дії конфедератів, які вони мають намір розпочати найближчими місяцями. Як ви самі розумієте, оскільки мій внесок у спільну справу боротьби збільшується, я маю право знати набагато більше, ніж ви мені повідомили…

Кирило Розумовський так і не відкрив повністю вельмишановному князеві Радзивіллу всіх обставин, пов 'язаних з дочкою свого брата Олексія й імператриці Єлизавети Петрівни.

І міме іншим, правильно вчинив!..

Хоча, правду кажучи, краще б він у той день узагалі промовчав.

Однак про всі віддалені наслідки не до кінця продуманих слів Кирила Григоровича мова йтиме трохи згодом.