Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 44

Усе місто сяяло святковими вогнями.

Глухів, 1751 рік.

Гетьманщина очікувала глобальних перетворень… але зайнятися справами Кирилові Григоровичу заважала прикра обставина: виявляється, його палац дотепер не був готовий! До Глухова були запрошені найкращі архітектори й будівельники того часу, казенних грошей не шкодували. «Моя столиця має блищати і всіляко притягати», – любив повторювати новоспечений гетьман… і раптом такий пасаж! А як же організація балів, прийомів, інших веселощів?!

Пообіцявши терміново покликаним для відповіді розпорядникам, що колезький радник Григорій Миколайович Теплов приїхав з ним спеціально для того, щоб у всьому достеменно розібратися, ошуканців вивести на чисту воду, а злодійкуватих негідників покарати особисто, Розумовський зайнявся влаштуванням побуту своєї численної родини, розміщенням супутників і прислуги.

Незважаючи на турботи про маленьких дітей і керування будинком, дружина гетьмана підтримувала чоловіка в усьому. Маючи відмінний смак, Катерина Іванівна зайнялася внутрішнім прикрашанням кімнат готової частини палацу. На жаль, під час переїзду поламалися або загубилися майже всі меблі, вцілілі предмети обстановки виявилися зіпсованими, а здебільшого – вкраденими.

Довелося терміново виписувати з Італії, Франції, Англії широкі різьблені ліжка, столи, стільці, пуфи й крісла, скриньки, гардероби, серванти, комоди, бюро й шафи з численними шухлядами для зберігання паперів, дзеркала й бронзові люстри з кришталевими підвісками, та інше, інше, інше у тому ж роді. Все це оздоблювалося пишним декором і коштовними породами дерева, прикрашалося емаллю на міді, слоновою кісткою, перламутром, черепаховими пластинками, оббивалося шовком і атласом.

А ще масово скуповувалися дерев'яні скриньки й милі музичні дрібнички, порцелянові вази, статуетки, свічники, годинники зі срібла й позолоченої бронзи. Килими, гобелени, шпалери виписувалися із самого Парижа. Диво, а не палац вийшов зусиллями Катерини Іванівни!

Незабаром прийшла звістка про прибуття до Глухова глави роду Розумовських – Наталі Дем'янівни, поважної статс-дами і графині. Катерина Іванівна заслуховувалася розповідями чоловіка про те, яка добра і турботлива його матінка.

– Уяви собі, Катенько, ця бідолашна жінка щосили піклувалася про мене й моїх сестричок, коли татонько наказав довго жити, а брата мого Олеся відвезли до Санкт-Петербурга, – зазвичай починав оповідку про дитячі роки гетьман. – Матінка одна утримувала нашу численну родину, але ми майже не бідували. Сама ж постійно не доїдала, усе для нас готувала. І в будинку нашому завжди й у всім був порядок, жили ми незаможно, але дружно…

– Ах, Кирилко, а от я виросла в домі мого дядечка, – відповідала Катерина Іванівна, вислухавши чергову порцію ідилічних спогадів. – І знаєш, душа моя, тіточка хоч і досить гостинна, однак особливої любові до мене не виявляла. Зате дядечко навпаки любив мене безумно, та й брати завжди оберігали й піклувалися. Тільки в них були свої інтереси, я ж була здебільшого сама по собі. З тіточкою не була відвертою, а дядечку про свої проблеми розповідати соромилася. Напевно, буде дуже добре, коли твоя матінка до нас приїде, познайомиться з нашими гарненькими діточками. Недарма нашу першу доньку ми назвали на її честь…

– О-о-о, так-так! Матінка із задоволенням візьме на себе весь хатній клопіт, а дітей вона дуже любить, просто обожнює! Вона жінка хазяйновита, допоможе нам улаштувати побут.

І от нарешті настав день приїзду. Наталя Дем'янівна прибула в розкішній кареті й привезла із собою «вихованок» – дочок численних родичів. «Бідолашні дівчатка-сирітки» (як ласкаво називала їхня графиня) насправді виявилися схильними до повноти здоровими молодухами. Вони нахабно витріщалися на гетьманських слуг і якось ідіотично хихикали.

З роками Наталя Дем'янівна дещо погладшала, але енергійні рухи, бадьора хода й рум'янець на всю щоку свідчили про відмінне здоров'я. Густе темне, ледь посивіле волосся було акуратно зібране в тугу «башточку». В цілому ж, у свої шістдесят «із хвостиком» статс-дама виглядала сорокап'ятирічною.

Катерина Іванівна вийшла зустріти свекруху до парадного під'їзду недобудованого палацу, разом з нею бабусю привітали діточки, вдягнені якнайкраще. Найменшенький Андрійко, закутаний у батистові мереживні пелюшки, був доставлений на ґанок турботливою годувальницею Лізонькою.

Наталя Дем'янівна швидко обійняла мініатюрну невістку, спішно розцілувала всіх онуків по черзі й повисла на шиї свого обожнюваного Кирилка. Ігноруючи запитальні погляди дружини й геть забувши про домочадців, несказанно зраділий приїзду матері гетьман підхопив її під руку й повів у будинок. Цим двом було про що поговорити: адже за час багаторічної розлуки Наталя Дем'янівна зробилася графинею, а син її – аж гетьманом Украйни!.. Проговорили вони допізна.

Наступного дня в палаці почалися глобальні перетворення. Насамперед, усі гетьманські слуги, привезені із Санкт-Петербурга, окрім Настасії – особистої покоївки Катерини Іванівни, були замінені «роботящими сирітками». Стару прислугу тимчасово розмістили у стайні.

Наказів Катерини Іванівни «сирітки» не розуміли або просто ігнорували. Молодухи зовсім не уявляли, які обов'язки повинні виконувати у величезному палаці – тим паче, недобудованому, де пишнота готових кімнат сусідила з брудом зовсім голих приміщень. Тому вони без діла тинялися скрізь, клацали горіхи й лускали насіння, а шкаралупу й лушпиння розкидали по кутах, у найкращому випадку висипали у квіткові вази.

Побачивши таке неподобство, Катерина Іванівна зважилася поговорити з чоловіком. Кирило Григорович узявся пояснити матінці, що до чого в шляхетному будинку. Розмова відбулася за вечірнім чаюванням, Наталя Дем'янівна пообіцяла навести порядок, зробити генеральне прибирання готової частини палацу й видалити ледачих геть.

Ранком до палацу прибули «сирітки» з ганчірками й мітлами… і почався жах!!! Частина меблів були перенесені в нежитлову половину палацу, дивовижні килими й гобелени акуратно згорнуті, замість них з'явилися домоткані постілки. Витончені порцелянові фігурки, стародавні вази, музичні скриньки, годинники й інші приємні оку дрібнички були зібрані з коминкових поличок, різьблених столів і секретерів, зв'язані в клумаки й прибрані подалі. «Зовсім непрактичні й непотрібні речі» з гардеробної Катерини Іванівни були віддані для використання прислузі.

Навряд чи можна уявити здивування пані гетьманши, коли вона побачила, як дебела «сирітка» в її розкішній батистовій нічній сорочці мете двір! На гнівні обвинувачення, адресовані покоївці Настасії, та зі сльозами на очах повідала, що матінка-графиня (саме так усі називали тепер Наталю Дем'янівну) наказала їй полишити кімнату на час генерального прибирання, погрожуючи за неслухняність шмаганням на стайні. Покоївці довелося забратися від гріха подалі до Лізоньки: на щастя, генеральне прибирання не торкнулося дитячих кімнат…

Розлючена Катерина Іванівна влетіла до чоловіка і з порога закричала:

– Ви мене, звісно, вибачте, пане гетьмане, але ваша матінка спочатку перетворила наше житло на хлів, а тепер намірилася перетворити на селянську хату весь палац!!!

– Катерина Іванівна, будь ласка, схаменіться!!! – не залишився в боргу гетьман. – У мене в кабінеті турботливі дівчата витерли пил і протерли підлогу, і я вважаю, що це дуже навіть добре!

– Ах, ви вважаєте?! То пройдіться палацом – тоді все зрозумієте!!! І взагалі, як ці негідниці посміли ритися в моїх особистих речах?! Хто наказав забрати моє вбрання й передати прислузі?!

– Люба моя, те, що ви зараз сказали – повна нісенітниця! Ніхто не сміє ритися у ваших особистих речах – навіть я! Я негайно покараю вашу особисту покоївку Настасію: дарма матінка не змінила її…

– Пане гетьмане, будь ласка, прокиньтеся і ширше відкрийте очі: ваша матінка робить бозна-що!!! Прошу дати спокій моїй нещасній Настасії, самому особисто розібратися в усьому і припинити неподобство!