Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 41

«Нічний імператор» зрозумів, що тепер настала його черга говорити.

– Моя ненаглядна панночко, я думаю, усе розв'яжеться саме собою. Цілком згоден, Кирилка цій негідниці віддавати не слід: юний він надто, та й не для того народжений, щоб стати коханцем Великої княгині… Батько ваш, Петро Великий, неодмінно знайшов би йому наречену багату та родовиту, з родичами впливовими – тоді Кирилко остаточно при дворі зміцнився б. Завдяки Теплову він графом зробився, хоч і був пастушком. Якщо тепер наречену знатну підібрати – дитятки в них родовиті будуть…

– Вірно, друже мій Олесеньку, ой як вірно! Тільки от що відносно нареченої знатної скажу: добре б, щоб у Кирилка твого діточки принцами стали, та тільки принцес ми тепер по закордонню шукати не станемо! Тутешніми обійдемося, а то дивись, і мій нічний жах, не дай Боже, збудеться!..

– А що ж вам наснилося такого, моя ненаглядна панночко?!

– Ой, друже мій, і не питай краще! Не треба тобі цього знати, ні до чого воно… А до речі, от що ще хотіла сказати…

Государиня зробила невелику паузу й продовжила:

– Негоже принцам у хліву народжуватися, Олесеньку! Принци повинні в палацах зростати й виховуватися, тільки тоді вони будуть непідкупними, думатимуть день і ніч про те, як піднести свою державу… До речі, чи не пригадаєш, що я там під час поїздки нашої на Украйну твою рідну обіцяла – гетьманство відродити, чи не так?

– Так, моя панночко, ви саме це пообіцяли народові…

– А що там у Глухові: чи просуваються роботи?

– Ні, нині все зупинилося.

– Чому ж?! Що там трапилося?

– Гроші скінчилися, моя панночко – а без грошей як же?..

– На що ж була витрачена виділена сума?!

– На розробку проекту, яким керував Данило Дебоскет.

– Чи не той це Дебоскет, що є начальником Київського департаменту фортець?

– Він самий, государине-матінко.

– Чому ж мені не доповіли про те, що гроші скінчилися?!

– Захворіли ви, от і не наважилися турбувати Вашу Імператорську Величність.

Усім своїм виглядом імператриця зобразила невдоволення, потім мовила:

– Я накажу виділити гроші наперед, тільки б роботи в Глухові не припинялися.

– Дякую, моя панночко! – фаворит упав на коліна перед ліжком государині.

– Не варто подяки, друже мій… Потрібно все підготувати для відродження гетьманства – ти знаєш, як мене це турбує. Й надалі попрошу доповідати про будь-які затримки, як би я не почувалася, у якому б кепському настрої не перебувала.

– Навіщо вам це потрібно, моя панночко?

Єлизавета Петрівна оглянула «нічного імператора» оцінюючим поглядом. Чи пояснювати фаворитові справжню мету її дій, що полягає у створенні своєрідної «оранжереї», де можна виростити нову шляхетну династію, не гіршу від Романових, самий гідний спадкоємець якої у випадку відсутності діточок у великокнязівської пари займе трон Російської імперії? Васальна, однак на вигляд цілком автономна Гетьманщина на чолі з відданим Кирилкою підійде для цього якомога краще!..

То пояснювати чи ні?

Подумавши, імператриця вирішила втриматися від зайвих подробиць:

– Тут державний інтерес, Олесеньку. Не стану пояснювати всіх подробиць – ти просто знай, що я так хочу, і все тут! Хочу, щоб у братика твого Кирилка дітки були знатні й родовиті, при цьому державі Російській віддані. Хочу, щоб виховувалися вони у відповідних умовах. От і все, що тобі слід знати.

– Добре, моя панночко. Нехай буде, як ти того бажаєш!

– А поки що нехай Кирилко в Академії серед чоловіків учених посидить, розуму від них піднабереться… До речі, як там прізвище благодійника, що вам із графським титулом підсобив?

– Теплов. Григорій Миколайович Теплов.

– Чи не той це Теплов, що Кирилка в закордонному навчанні супроводжував, а потім настільки чудові академічні Статут і кошторис витрат розробив?

– Він самий.

– Прекрасно! Отже, дай цьому Теплову завдання в архівах покопирсатися й наречену найродовитішу підібрати… До речі, поговори з цим Тепловим, щоб він Кирилка в Академії й надалі підтримував. Пригадую, мені на Теплова цього сам Ломоносов скаржився: побилися вони начебто… Хоч і сам пан рудознавець винен: чула я, що він в Академії німців б'є з приводу й без такого! Та ще й у палац лізе, немов йому тут медом підмазано – а все тому, що приміщення пристойного для лабораторії дотепер не має. Так ти там Кирилку з Тепловим скажи, щоб таланту Ломоносова допомогли закріпитися в Академії – але тільки там! А при дворі мені вчені люди не потрібні зовсім, бо ще, чого доброго, царські покої на суцільну лабораторію перетворять… Є в них Академія, от нехай там і займаються дослідженнями собі на втіху.

– Усе буде виконано, моя панночко, – вклонився фаворит.

– Отже, накажи, щоб Ломоносову виділили будинок під лабораторію – нехай науку розвиває! А буде в ньому потреба – тоді й покличемо. Оди ж на славу мою нехай і далі пише, і щоб гроші йому вислали по два рублики за кожну…

Через якийсь час імператриці надали доповідь Теплова «Про найдавніші російські роди боярські та дворянські». Государиня уважно ознайомилася з написаним, викликала на особисту аудієнцію автора. Теплов прибув точно в призначену годину – акуратний, елегантний, як завжди готовий до роботи. Єлизавета Петрівна прийняла його в Малому кабінеті:

– Проходь, Григорію Миколайовичу, сідай отут, поруч зі мною.

– Уклінно дякую за честь, Ваша Імператорська Величність!

– Чула я про твої подвиги в Академії… Скаржаться, що ти забіяка, а дивлячись на тебе, нічого подібного й не подумаєш навіть.

– Я, государине-матінко, абсолютно мирна людина, але коли обставини змушують – завжди готовий за шпагу взятися. А так живу тихо, нікого не чіпаю…

– Та ти ще й скромник, як я подивлюся… Ну, давай-но про справу поговоримо. Я тут уважно вивчила твою доповідь про родоводи. Наскільки можна зрозуміти, рід Наришкіних – найбільш знатний та заможний?

– Один з найбагатших і найзнатніших, Ваша Імператорська Величність.

– То хто ж, по-твоєму, найбагатші і найзнатніші наречені в нашій державі?

– Таких я нарахував небагато – лише чотири. Але дві з них – старі діви, яким далеко за сорок, третя ж занадто мала.

– А четверта?

– От саме вона в найпідходящому для засватання віці!

– Знатна й заможна?

– Саме так.

– А чи гарна?

– Якщо вірити злим язикам – навіть дуже!

– А добрим?..

– Добрі, государине-матінко, незмінно перебільшують на користь дівчини.

– Цікаве міркування… – посміхнулася імператриця. – Але хто ж наша найзавидніша в імперії наречена? Будь ласка, назви її ім'я.

– Це ваша внучата племінниця Катерина Іванівна Наришкіна.

– Одна з моїх фрейлін?

– Цілком вірно.

– А чи не помилився ти, люб'язний?

– Не помилився, государине: у її посагу – сорок чотири тисячі душ, а річний дохід оцінюється в шістсот тисяч рублів.

Єлизавета Петрівна задоволено посміхнулася:

– Дякую, люб'язний, можеш іти. Я розпоряджуся, щоб тебе гідно нагородили за прекрасно виконану роботу.

– Уклінно дякую, Ваша Імператорська Величність!

«Ну й швидкий цей Теплов! А головне, у саму точку поцілив», – подумала государиня, проводжаючи поглядом відвідувача.

Катерина Іванівна Наришкіна з'явилася на світ в родині флотського капітана. Мати її, Дар'я Кирилівна, померла через рік після народження донечки. Іван Львович Наришкін дуже горював за покійною, а тому з головою пірнув у роботу, віддавши дівчинку на виховання в родину старшого брата Олександра Львовича.

Коли настав час, Катенька Наришкіна була зарахована до штату фрейлін Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни. Ніхто не зауважував на скромну, тиху, лагідну, прекрасну дівчину, доки завдяки дослідженню Теплова не став відомий розмір її статків…

Наприкінці червня 1746 року государиня особисто посватала свою внучату племінницю за молодого графа Кирила Розумовського.

Серце неймовірно заможної красуні ще не було зайнято ніким, із серця ж Кирилка все ще не вивітрився образ французької маркізи, очі якої до болю нагадували очі Великої княгині Катерини Олексіївни. Але суперечити імператриці юнак не насмілився, а тому через чотири місяці обвінчався з Катериною Іванівною Наришкіною.