Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 39

Довідавшись про подробиці скандальної історії, Олексій наказав Кирилу не втручатися більше в такого штибу справи, особисто відправив матінці сердите послання з категоричною вимогою родичів до Санкт-Петербурга більше не направляти – тому що бібліотек на всіх не вистачить… Графиня надовго образилась, однак кандидатів на прибуткові, але необтяжливі посади більше не направляла. Олексій же підшукував дохідні місця черговим родичам (і просто гарним знайомим Наталії Дем'янівни) вже не в столиці, а десь у віддалених провінціях.

Тим часом справи Академії пішли вгору. Усім заправляв Теплов, порядки встановилися залізні, затверджений імператрицею бюджет був величезним, штат постійно розростався – особливо канцелярії…

Розумовський з'являвся тут дуже рідко: він знов купався у щасливому придворному житті, хоча поводився набагато більш стримано, боячись прогнівати імператрицю й наразитись на нове заслання… втім, так до кінця й не здогадавшись про справжні причини опали, незважаючи навіть на зроблений один раз прозорий натяк щодо Великої княгині Катерини Олексіївни.

Загалом, Кирилко був скромним, галантним і перспективним.

У такий от спосіб ділова репутація Кирила Григоровича Розумовського, похитнувшись на самому початку, швидко виправилася на краще.

Виходячи з «випробування Академією», Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна вирішила, що юнак цілком дозрів для подальшого просування придворними сходами: мовляв, Кирилко вже подорослішав настільки, що самостійно впорається з усіма виникаючими труднощами…

Глава 11

Народження династії

Санкт-Петербург, літо 1746 року.

Прохолодний вечір починався дуже навіть непогано. Єлизавета Петрівна азартно грала у триктрак[8] з молоденьким поручиком палацової охорони, вільним від чергування. Кістки стукали об гральну дошку: «Трик-трак! Триктрак!» – государиня то вигравала, то програвала…

Але незалежно від того, на чиїй стороні виявлялася фортуна, настрій у неї залишався бадьорим: ще б пак, адже головним для імператриці був зовсім не виграш, а можливість пококетувати із поручиком! Вона так і стріляла оченятками вбік парубка, той бентежився, рука його тремтіла, і час від часу кістки падали повз дошку на підлогу.

Олексій Григорович Розумовський, сидячи подалі, запекло ревнував – але що він міг удіяти?! Триктрак – гра для двох, і якщо Єлизавета Петрівна не вибрала в партнери його, отже…

Виходить, так тому й бути.

І «нічний імператор» (як називали його позаочі при дворі) від цілковитої безвиході й безсилля щось змінити мовчки випивав келих за келихом улюбленого токайського вина Єлизавети Петрівни.

– Друже мій, – государиня нарешті обернулася до фаворита, – припини зараз же! Ти, я бачу, розійшовся, до ночі тобі стане зовсім зле…

– А навіщо я вам потрібен уночі, государине-матінко?! – розсерджено брякнув Розумовський. Від несподіванки поручик упустив кістки на підлогу, нахилився, щоб підняти їх, і перекинув всю довіку. Шашки покотилися по всій кімнаті.

– Що ти таке говориш, друже мій люб'язний?! – проскреготала імператриця, вкрай розлючена зухвалістю фаворита.

– Та чоловіків тут і без мене вистачає, – промимрив Олексій Григорович.

Кров ударила в обличчя государині, вона підхопилася, попутно перекинувши вже й сам витончений гральний столик, оздоблений перламутром.

– Геть!!! Пішли геть усі!!! – заволала імператриця, вказуючи на двері. Поручик миттю зник. Карбуючи крок, слідом за ним вийшли двоє вартових.

– Дякую, государине матінко, дуже вдячний.

Натикаючись на меблі, Розумовський невірною ходою п'яниці поплентав до виходу слідом за охороною.

– Олексію Григоровичу, а от тебе я не відпускала! Прошу повернутися, нам необхідно серйозно поговорити.

– Це у вас з'явилася така необхідність, государине-матінко, – мовив фаворит, затримавшись на порозі. – У вас, не у мене. Я ж утомився, як ви милостиво зазначили, а тому поспішаю вийти у свої, можна сказати, апартаменти. Ви ж продовжуйте розважатися без мене.

І низько вклонившись, вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.

Знесилена Єлизавета Петрівна звалилася в крісло. Дійсно, останнім часом Олексій Григорович болісно переживав неуважність імператриці, їй же необхідні були нові враження для того, щоб відволіктися від дурних думок про майбутнє Російської імперії! Фаворит абсолютно не розумів цього… більш того – не бажав розуміти… Настільки сумна обставина потихеньку підточувала, непомітно руйнувала затишний злагоджений світ, яким можна було вважати доволі дивний союз колишнього незаможного хуторянина і спадкоємиці слави Петра Великого.

Зненацька з покоїв Розумовського долинули приглушені звуки бандури й сумний наспів про «стару неньку». Хоча вона полюбила Олеся саме за звучний голос (утім, давно втрачений через застуду) і дивні українські пісні, сьогодні з незрозумілої причини це неймовірно роздратувало імператрицю! Государиня рішуче підхопилася, збираючись покликати «італійських скопців», щоб заглушити бандуру й у такий от спосіб припинити настільки витончене катування. Але тут їй стало зле: у голові запаморочилося, Єлизавета Петрівна сполотніла й, хапаючи повітря, знепритомніла.

Першим на шум падіння її тіла відреагував палацовий слуга: попереджений вигнаним поручиком, старий чергував під дверима ззовні, вичікуючи слушного моменту, щоб прибрати розсипані по всій кімнаті шашки. Побачивши государиню, що нерухомо лежала на підлозі, він здійняв тривогу. Тут уже збіглися всі, хто перебував поблизу, включаючи декількох фрейлін.

Одним з останніх приплівся розімлілий від вина «нічний імператор». Побачивши жалюгідний стан Єлизавети Петрівни, миттю протверезів і звелів перенести государиню до опочивальні, переодягти в нічну сорочку й розчахнути вікно, щоб дати їй більше свіжого повітря. А заразом розпорядився негайно розшукати і привести лейб-медика.

Напіводягнений ескулап, заспаний і смертельно наляканий, увірвався до опочивальні імператриці, стискаючи в руках невелику скриньку з інструментами. Розштовхавши служниць і фрейлін, пробрався до ліжка государині й насамперед сунув їй під ніс флакон нюхальної солі. Однак безвідмовний засіб не справив бажаної дії.

«Ого! Цього разу все дуже серйозно», – подумав лейб-медик. Залишалося хіба що кровопускання…

– О-о-ох! – застогнала імператриця, приходячи до тями через півгодини. Усі зітхнули з полегшенням, але насамперед – облитий потом лейб-медик.

А Єлизавета Петрівна, ледь відкривши очі, подивилася на зігнуті над нею стурбовані обличчя. Побачивши сидячого в ногах «нічного імператора», посміхнулася і спокійно заснула.

Імператриці наснився бал. Вона, помолоділа й окрилена, стрімко пурхала в танці по вибагливому паркету. Модне вбрання її було бездоганне: сукня, стрічки, шпильки… Государиня була щаслива, сміялася, витончено жартувала. Шкода, щоправда, відсутності Кирилка: його довелося заслати в Академію наук… А що Олеся немає – то це навіть добре: він останнім часом до непристойності явно ревнує свою високошляхетну дружину, цього просто так залишати не можна!..

Єлизавету Петрівну оточували суцільно привітні обличчя, кожен присутній радий був чимось прислужитися государині. Он там, у протилежному кінці зали з'явився раптом французький король Луї XV – зовсім такий, як на портреті. Що це він робить?.. Прислуговує гостям?! Низько вклоняється й роздає солодощі?!

О-о-о!..

А втім, нехай! Не вік же диктувати свою монаршу волю підданим, треба колись і подбати про них…

А це що за невисокий незграбний панок, вдягнений у заштопаний засмальцьований халат?! І про що він заповзято сперечається з однією з фрейлін Єлизавети Петрівни?! Та це ж Фрідріх Прусський!!! Зрозуміло, він самий – але як одягнений?! Це ж просто ганьба!!! Всі до єдиного німецькі принци і принцеси ніколи не мали смаку, не розуміли різниці між скромним прийомом і пишним балом, проявляли байдужість до витончених витворів мистецтва!.. Дай такому волю, і вся країна перетвориться на казарму, а жителі – на солдатів.