Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 35

Втім, яке це має значення, якщо зараз…

– Ну що ж, Ваша Імператорська Величність, завершуйте маскарад, – мовив Олексій.

– Дякую, мій дорогий Король Гірських Ельфів!

Обличчя імператриці осяяла задоволена посмішка, вона поспішила вдарити в золотий церемоніальний дзвін, і для більшої впевненості вигукнувши:

– Усі відкрийте обличчя!!! – обернулася до незнайомця.

Глибоко вклонившись, Чорний Шаховий Король зняв машкару, тоді всі побачили дещо збентеженого юнака з великими карими очима й рум'янцем на всю щоку.

– Хто ви такий? Назвіться негайно!

Зрозуміло, це проскреготав канцлер, професійна гордість якого нинішнім вечором була серйозно вражена.

– Граф Розумовський, до ваших послуг, – відповів юнак, уклонившись цього разу не занадто низько.

Гості немов по команді загомоніли, причому достатньо голосно:

– Граф Розумовський?..

– Як, іще один?!

– Так скільки ж їх, Розумовських цих!..

– Може, це брат обер-єгермейстера?..

– Так-так, напевно, братик його!..

– А-а-а, он воно що!..

– Брат Олексія Григоровича, отже… Он воно як!..

Імператриця ж, перш ніж піти в опочивальню, ласкаво звернулася до фаворита:

– Дякую, милий друже, сюрприз удався на славу. Ранком нам буде, про що поговорити…

Схвильовані гості почали розходитися. Олексій проводив брата й Теплова у відведені їм кімнати й попередив, щоб вони були готові о дев'ятій годині ранку бути присутніми на сніданку в Її Імператорської Величності. Ясні річ – без запізнень.

– Як тут спізнитися, якщо я встаю із зорею?! – здивувався Теплов. Обер-єгермейстер промимрив приказку щодо свого уставу й чужого монастиря. Григорій лише плечима знизав і пішов у відведену йому кімнату. Довго не міг заснути, перебуваючи під ураженням від маскараду: здавалося, у цей вечір він здав найважчий іспит у житті… і не одержав оцінки! Оцінку оголосять тільки завтра. Цікаво, як складеться його подальша доля? Чи збудеться давня мрія і пророкування отця Феодора?..

Кирило ж, залишившись один, швидко роздягнувся, акуратно розвісив речі й заснув як убитий, ледь торкнувшись головою подушки.

Зате в Олексія було ще повнісінько турбот: проводити у відведені кімнати деяких інших гостей, перевірити, чи всі феєрверки спрацювали… а заразом доглянути за слугами, що почали прибирання палацу…

А ще потрібно було втихомирити великокнязівську пару. Для цього знадобилося хвилин двадцять заспокоювати ридаючу Катерину Олексіївну, яка дуже-дуже хотіла, але так і не змогла потанцювати в цей вечір із загадковим Чорним Шаховим Королем, а насправді рідним братом фаворита імператриці. А наостанок довелося зі скандалом заганяти в ліжко не на жарт збудженого Петра Федоровича, простежити, щоб камердинер і двоє слуг одягнули його в нічну сорочку й уклали в постіль.

Олексій був геть вимотаний і знесилений, коли майже роздягнувшись, почув дрібні кроки палацового карлика: імператриця вимагала фаворита до себе в опочивальню. Довелося накинути халат і спішно пройти до государині. Незважаючи на божевільний день, спати Єлизаветі Петрівні зовсім не хотілося: її неймовірно потрясла зустріч із Кирилом, що виявився чудовим вельможею, до того ж казково гарним, талановитим і в танцях, і в співах, і в поводженні!

– Ах, Олесеньку, і чом його не було з нами в Козельці?!

– Кирилко в цей час перебував в Альбертіні, під наглядом Теплова штудіював премудрощі науки.

– Ах, он як… Шкода, чесно, шкода, що його не було з нами торік! Який молодець, чесне слово!..

Бурхливі зізнання государиня завершила словами, які фаворит потай сподівався почути:

– Друже мій Олесеньку, треба подумати про подальшу долю Кирилка, чи не так?

– Звісно, моя панночко! От ранком і подумаємо, а поки що спи.

– Ні-ні, облиш: ранком уже вирішувати потрібно буде, подумати ж потрібно негайно… Ніяк не можна такий діамант у землю заривати!

– То я саме хотів би, моя панночко…

– Стривай, милий мій друже, стривай, дай мені слово мовити.

– Зрозуміло, моя панночко!..

– Треба Кирилку посаду підібрати й платню гарну призначити. Знаєш, я була так вражена його співом, що миттю згадала молодість і як з тобою зустрілася, соколе мій ясноокий. Пам'ятаєш, як ти в Анни Іоаннівни в театрі співав?

– Пам'ятаю, моя панночко, як же не пам'ятати! Усе пам'ятаю й вдячний тобі буду довіку, доки серце моє в грудях б'ється.

– До речі, нагадай завтра, щоб я тобі за цей приємний сюрприз подарувала пару селищ і десять тисяч рубликів.

– Дякую, моя благодійнице!

– А Кирилку ми подаруємо орден якийсь. Як думаєш, свята Анна його порадує?

– Пребагато вдячний, моя панночко! Звісно ж, порадує.

– Ну, от і добре!

– А тепер давай-но все-таки спати, про інше завтра подумаємо. Ранок мудріший від вечора…

– Не хочеться спати, Олесеньку! Сну в жодному оці немає, – поскаржилася Єлизавета Петрівна.

– Давай-но я ніжки найясніші помну, погладжу: дивись, сон і прийде…

Фаворит узяв своїми великими руками мініатюрну ступню імператриці й ласкаво приголубив. Єлизавета Петрівна замуркотала від задоволення, немов кішка.

– Руки в тебе просто чарівні, Олесеньку! Біля пальчиків погладь, біля кожного пальчика… От ще нижче, на п'яточках…

І відкинувшись на подушки, государиня солодко задрімала, по-дитячому підклавши долоню під щоку. Олексій ще якийсь час посидів на краю розкішного царського ліжка, потім навшпиньках вийшов до себе. Нарешті приліг і провалився в чорне небуття без усяких сновидінь…

І як йому здалося, одразу прокинувся від скаженого дзеленчання дзвіночка! Втім, уже настав ранок.

Коли Олексій, похитуючись, переступив поріг опочивальні Її Імператорської Величності, з протилежного боку відчинилися інші двері, і разом з ним до імператриці ввійшли дві заспані покоївки. Подивившись на них, обер-єгермейстер уявив, який вигляд у нього самого. Бр-р-р!..

– Що бажаєте, матінко? – мовив він, щоб сховати зніяковілість.

– Як завжди з ранку, кофею зі свіжими булочками! А також варення!

– Нумо, швидко! – прикрикнув Олексій на покоївок. – Побігли виконувати…

– А ще гуляти бажаю, – проворкотіла Єлизавета Петрівна. За відсутності прислуги вона солодко посміхнулася, простягнула до фаворита руки і покликала до себе.

– Польові квіти бажаю нюхати, щоб запашний пилок ніс лоскотав…

– Добре, моя панночко, усе буде, як тобі завгодно.

Протягом сорока хвилин у сусідній залі був накритий улюблений столик імператриці, на ньому поставлені дві порцелянові філіжанки запашної кави, молоко, варення в срібних розетках і булочки на великій срібній тарілці. Також на столику опинилася маленька мисочка, а в ній – цілий сніп фіалок. Настрій у Єлизавети Петрівни був дивний, вона з апетитом уминала булочки з варенням, запивала ароматною кавою і без угаву говорила, говорила, говорила про вчорашній маскарад і про красеня Кирилка.

Після легкого сніданку імператриця пішла в робочий кабінет, де підписала три розпорядження. Кирилові Григоровичу Розумовському був подарований орден Святої Анни, чин камергера й кавалера Ґолштинського. Олексію Григоровичу Розумовському було наказано видати зі скарбниці десять тисяч рублів на поточні витрати, а також відписано два села з трьомастами душ кріпаків у кожному. Григорію Миколайовичу Теплову за особливі заслуги й старанність наказано було видати п'ятсот рублів.

– Кожному по заслузі! – мовила государиня, ще раз пробігши очима підписані папери. Цілком задоволена своєю щедрістю, відправилася в парк у супроводі коханого.

Санкт-Петербург, 1746 рік.

У такий от спосіб Кирилко… тобто, граф Кирило Григорович Розумовський прокинувся ранком у чині камергера й при ордені. Тепер він жив у палаці, брав участь у всіх прийомах, балах, полюваннях і парадних виїздах. Іноді вечорами парубка викликала імператриця, тоді він розповідав про життя за кордоном. При цьому незмінно згадував різні цікаві історії про життя прусських, італійських і французьких міст, у яких довелось побувати. Нерідко в оповідання впліталися почуті свого часу від Теплова або ж від Целестіна й інших німців-студентів перекази про пригоди, де місцем дії було якесь підземелля, занедбаний замок або старий цвинтар. Імператриця виявилася відмінною слухачкою, що легко захоплювалася й бурхливо виявляла емоції по ходу оповіді.