Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 8

— Бо не можемо, ади, які ложки довгі.

А він їм каже:

— Ото дурні! Оден другого годуйте!

Аж тоді цісар пізнав, що то його син.

Цар Соломон і жона його

Був собі вірний і премудрий цар Соломон, та оженився на доньці невірного царя. Жінка дуже не любила його й не хотіла його слухати. Бувало, Соломон йде в церкву, а жінка його не хоче йти, але раз Соломон заставив-таки її піти в церкву. Тільки вона йому й каже:

— Піду в церкву, але як буду христиться, то не буду молиться, а як буду молиться, то не буду христиться.

Пішли вони до церкви, але ж жінка й не христилася, й не молилась. Прийшли додому, а жінка й каже Соломонові:

— Ходім же тепер в нашу церкву.

— Добре, — каже Соломон, — але ж я буду стояти так, як ти стояла в нашій церкві, й не буду кланятися.

Але ж хитра жінка: ще наперед приказала зробити так двері, щоб спускались зверху вниз. Прийшли вони до невірної церкви, цариця прийшла вперед, а Соломон тільки що на поріг, — а двері його по потилиці буц! Ну, думає, перехитрила бісова віра! Я ж тобі доїду кінця, й пішов додому.

Раз його жінка зговорилась з одним невірним царевичем втекти від Соломона й змовились так: жінка приставиться мертвою, і як поховають її, то тоді царевич викопає її, й вони втечуть. Зробили так. Царицю вбрали, положили на стіл й покликали Соломона. Прийшов Соломон, обдивився кругом жінки й думає: ні, бісова віро, не обдуриш в другий раз, не вмерла ти. Взяв та розпік залізний прут, та як держала вона руки складені, — так і припік наскрізь. Але ж вона хоч би писнула — така була завзята! Соломон нічого не сказав. Увечері поховали жінку.

Тільки що її поховали, невірний царевич зараз під’їхав до кладовища, відкопав її, повіз до себе жінку Соломонову. А Соломон на другий день прийшов до її батька та й каже:

— Біжіть, тату, та подивіться, чи є в труні ваша дочка.

— Бога ти бійся, — каже батько, — я буду ще тривожити тіло мертвої дочки!

Але Соломон настояв на свойому. Пішли, заглянули в яму, та тільки руками сплеснули — труна була пуста. Думав Соломон, думав, а далі приказав зробити собі тачку й насипати туди землі. Взяв з собою військо одно чорне, друге біле, третє червоне. Звелів він, щоб його везли до невірного царевича і вкотили в ту хату, де царевич з його жінкою п’ють чай. Взяв він ще з собою три сопілки.

Привезли його до царевича і вкотили в хату. Царевич і жінка Соломонова засміялись та й кажуть:

— А чого тобі тут треба?

— Приїхав, — каже, — вас побачить.

— То випий же з нами хоч чаю.

— Не хочу, — каже, — вставати з своєї землі, подайте сюди.

А жінка каже:

— Ото дурний! Отак і вік з таким дурним скоротала, але тепер він в наших руках.

Дала Соломонові чаю. Царевич пішов й приказав зробити шибеницю на Соломона. Випили чаю, а царевич і каже:

— Йди з нами, Соломоне, на балкон.

— Ні, — каже, — з своєї землі не оступлюсь, хіба винесете мене.

Царевич приказав винести його на балкон. Сидить царевич з Соломоновою жінкою на стільцях, а Соломон — в тачці. Царевич показує на шибеницю й питає Соломона:

— Кому то хата строїться?

— Або тобі, або мені, але скоріш тобі, — каже Соломон.

Ті обоє засміялись та й кажуть:

— В наших руках, а ще каже, що шибениця скоріш на мене, ніж на нього.

Соломон просить царевича:

— Нехай я перед смертю хоч заграю.

Як заграв в одну сопілку, — ого! Біле військо біжить, як може заскочить. А царевич питає:

— Що то таке?

— То, — каже, — моя смерть.

Як заграв у другу сопілку, — червоне військо летить як може. Царевич питає:

— Що це таке?

— Це, — каже, — вибігає моя невинна кров.

Як заграв у третю сопілку, — чорне військо в одну мить прилетіло.

— А це що таке?

— Це, — каже, — чорти по твою душу приїхали. А що я на твоїй землі, то й повішу тебе.

Як крикнув на своє військо, та царевич і шмигнув вверх на шибеницю.

Цариця тоді в ноги Соломонові:

— Прости, — каже, — мені, мій голубчику.

— Ні, — каже Соломон, — бісова віра! З тобою вже мені не жити.

Приказав зараз прив’язати її косами до конячого хвоста й пустити його в чисте поле. Отакий-то був премудрий Соломон!

Суд Соломона

Було собі три брати. Їден же такий, — ніяк не може нічого всмак попоїсти, а другий знов такий, що ніяк не може господарства розвести, а третій, — сміх казати, — оженився та жінку дуже лиху взяв. Такі-то три брати, сказано — біда! В біді чоловік без ради не буде. Всім трьом погано, всі три радяться…

Далі кажуть:

— Ходімо до премудрого Соломона, він нас порадить.

Приходять до царя. Спершу старшого впустили до нього. Розказує старший йому. Вислухав цар — і крикнув:

— У ліс!

Середульший входить, йому Соломон крикнув:

— Рано вставай.

Вже йде той, що жінку має лиху. Розказав Соломонові.

— В кузню, — крикнув цар.

Зійшлися брати, розпитали один у другого. Самі собі не вірять, щоб це Соломон їм так порадив, не хтять вони робити того нічого, що чули у Соломона.

— Ет! Це дурисвіт якийсь, нам така біда, а він що плете…

Але далі радяться, що не трудно. Можна спробувати того, що він нам каже. Іде старший брат у ліс… В лісі дивиться: люди зрубали дерево і ніяк не вкладуть на віз дуба того. Став він помагати тим людям, став помагати, поподвигавсь-таки добре, вернувсь додому, з’їв хліба, такий йому хліб смачний придався, ще й не їв він такого смачного хліба ніколи. Розказує він братам, вони роблять і собі теє, що сказав їм Соломон. Почали робити. Середульший став рано вставати. Почало господарство поправлятись. Знаєте, як він раньше всіх встане, а пізніше всіх ляже, у нього скрізь робота, скрізь лад… Менший дивиться на тих братів, йде до кузні: що ж він бачить там? Нічого більш, окрім того, що залізо в огні і під молотом м’якшає.. Гріють, думає він, ковалі залізо, можна і мені жінку попогріти… І справді, жінка таки зм’якла трохи… Так вийшло з тими братами…

Як Соломон помирив братів

У дні Соломона жив чоловік і мав він трьох синів. Коли той чоловік помирав, то покликав своїх синів і сказав їм:

– Є у мене клад в землі, і сховав я в тому місці три скриньки, що стоять одна на одній. Після моєї смерті старший син нехай візьме верхню скриньку, середній — середню, а менший — нижню.

Після смерті батька сини відкрили скриньки перед людьми. У верхній було повно золота, в середній — купа кісток, а в нижній — сама земля. І були між ними сварки та бійки і пішли вони до Соломона.

Розумний Соломон розсудив їх так:

— Золото — старшому, худоба (тобто кістки) — середньому, а виноградники і ниви із збіжжям (тобто земля) молодшому. Батько ваш був мудрим чоловіком і розділив своє добро між вами ще за життя справедливо.

Йосип та його брати

Було дванадцять братів. А тринадцятий вродився Йосип. Йосип був такий поважний і розумний, що батьки його дуже любили.

А старші браття пасли худобу десь дуже далеко на полі. Старших родичі гірше кормили, а Йосипа ліпше дозирали і з їдою, і з одягом — з усім. Тоді старші браття його зненавиділи. І просили тата й маму, аби пустили Йосипа з ними в поле. Вони поклали його на коня і повезли з собою. А там хотіли його знищити, бо думали, що їм більше їди лишиться, та й жалували п’ятирічного вбивати. Порадилися і кинули його в криницю. Тота криниця була дуже близько попри головну дорогу.

Їхали чумаки з цеї держави в іншу і коло тої криниці стали напоювати воли. Крутять вони води, дивляться: хлопець у криниці голий сидить. Чумаки його відти вибрали і питають:

— Чого ти тут, у криниці?

— Мене браття кинули тут, аби я втопився.

Тоті чужі люди зрозуміли, що браття вже й так його знищать, і закликали братів до криниці, і цього хлопця в них купили. І завезли його в другу державу, і там перепродали панові, що не мав дітей, а мав великі маєтки, і хлопець був у того пана наймитом.