Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 29

— Як не дасть, то й не йди.

Пішов він. Пан увидів крізь шкляні двері, що там хтось іде.

— Що тобі треба?

Петро напудився та втік. Прийшов, а Христос питає:

— Чи дав тобі хліба?

— Не дав.

— Просив-єсь?

— Я не просив, бо спинив мене, і я напудився.

– Іди ще раз. Проси, не бійся, не вб’є тебе.

Пішов Петро, а той самий чоловік каже:

— Ти вже назад прийшов? Що тобі треба?

— Будьте добрі, дайте мені мало хліба. Такий голоден.

– Іди вичисти з-під свиней.

Прийшов Петро до Христа.

— Та дав тобі хліба?

— Не дав, казав, аби я йшов з-під свиней вичистити.

– Іди кажи, що вже вичистив.

Петро пішов туди, трясучися, бо він не чистив.

— Чи вичистив з-під свиней?

— Вичистив.

Пішов пан, подивився — так вичищено, так файно в нього ніде тут не було.

— Но, держи шапку.

Петро зняв із себе шапку, а він йому наметав відходів з-під стола. Та вкусив раз Петро, та й уже ситий.

Приходить Петро до Христа.

— Чи дав тобі хліба?

— Дав мені, — каже, — Господи. Та й Вам приніс.

— Но-но, давай. Тепер ідемо оба до нього.

Приходять, а той каже:

— Ти ще мені й другого ведеш? Що вам треба?

Каже Христос:

— Чоловічку, не говоріть нічого, а лиш глядайте дерев’яну мотику та й личані постоли.

Той уже напудився, до нього дійшло, що то щось не то. Та впав на коліна, зачав просити прощення.

— Нічого, нічого, чоловічку. Вийдіть та найдіть то, що я сказав.

Пішов він і найшов дерев’яну лопату і личані постоли, — він то хранив, — та й Христос перехрестив, і все його добро згоріло. Осталися лиш дерев’яна мотика та личані постоли.

— Но, — каже Христос Петрові, — оце той чоловік, що давав тобі несоленого сиру. Він був наш, а як ми його наградили і він забагатів, то не став вірити нікому, бо сам багато зажив. Він уже не наш.

Як Бог зі святими по землі ходив, людей випробовував і навчав святих

Давно ще колись, не за дідів і не за прадідів ходив по землі Бог зі святим Миколаєм і святим Петром, і уже святий Петро зовсім обдерся так, що й не стало на йому ніякого шмаття. А Господь каже йому:

— Піди, Петре, та укради собі шмаття де-небудь на тину, та й прислухайся, чи буде за те лаяти тебе хазяйка, чи ні?

От святий Петро пішов і покрав повішане на тинові людськеє шмаття, і убрався та й пішов до Бога, і каже:

— Я вже украв шмаття, але ж хазяйка мене за теє не лаяла, а тільки, оглядівшись, сказала: нехай йому Бог звидить і ізбачить!

А Бог вислухав цеє, та й каже:

— Ну, добре, коли так!

От Бог, святий Петро і святий Миколай всі зайшли в обідрану хату до одної найбіднішої вдови-мужички, упросились в неї на ніч і стали питати:

— Чи нема чого у тебе поїсти?

А хазяйка відказує:

— Нема в мене нічого. Я бідная, хліб собі заробляю, і тільки маю хліба, що один окрайчик на полиці.

А Бог до неї каже:

— Дай же нам хоч борщу.

Вона знову відказує:

— Та нема у мене ніякої страви, і нічогісінько не варила.

От Бог знову сказав:

— Погляди лиш, молодице, добре в печі, може, чи не знайдеш там чого-небудь.

Вона все-таки не хоче того слухати, а далі Бог як причепився добре до неї:

— Ану таки погляди в піч, та погляди.

От вона, аби відчепитися, іде до печі. Коли заглянула туди в піч, аж там багацько всякої всячини, понаварювано різної хорошої страви і варенухи. Та й каже вона:

— Що це такеє на світі значить, я не топила, аж багацько єсть понаварювано всякої всячини?

От вона повиймала все з печі, і всі вони понаїдались, та й полягали спати, а хазяйка все не знала, що то Бог прийшов до неї. На другий день вранці Бог, святий Петро і святий Миколай повставали, подякували гарно хазяйці, та й пішли дальше, і почули вони весільне грання. Аж надходять вони туди, коли дивляться, а там весілля у одного багатого мужика. От святий Миколай каже:

— Господи милостивий! Ходімо же і ми на те весілля, чи не дадуть і нам по чарці горілки та чого поїсти?

А Бог каже:

— Добре, ходімо!

От вони пішли туди замість старців, буцім просити милостині, а багатий хазяїн тої хати оглянувся до них та й знов став частувати за столом своїх весільних гостей, багатих хазяїнів, а далі став гукати на свою жінку:

— А дай лиш там старцям милостині!

А жінка його — така в убранні, що й куди! — закричала сердито:

— Ти гляди своїх людей, що частуєш, і не оглядайся до старців. Бо як ти принадиш сих дідів, то й не будуть через них двері зачиняться!

Далі погодивши, той хазяїн, як оглянувшись, побачив, що довго старці стоять в хаті, та нагомонів добре на свою жінку, — аж тоді вона дала тим старцям по маленькій чарочці горілки і по шматочку хліба, та й випровадила їх за двері. От Бог зі святим Петром і Миколаєм ідуть звідтіля, та й каже Бог:

— Ну та й багатий же цей чоловік, що ми були в нього на весіллі, а може, і кріпко він скупий, а його жінка іще гірше скупіша і дуже велика злоїдниця, та й і обоє вони не вміють в щасті шануватись і не хочуть помагати другим бідним людям.

От Бог зі святим Петром і Миколаєм пішли шляхом і на полі полягали спочивати, аж прибіг до них вовк, та й просить Бога:

— Дай мені, Господи, що поїсти, бо я цілі сутки нічого не їв і дуже охляв з голоду.

Бог вислухав цеє та й говорить:

— Піди, вовче, в село, там єсть найбідніша вдова-мужичка, що ми в неї ночували, у неї єсть одна тільки ряба корова, то візьми ту корову та й з’їж.

А святий Миколай почав просить Бога:

— Господи милостивий! Нащо ж ображати бідную вдову? Нехай вовк не бере в неї послідньої корови, бо вона буде гірко плакати і мучитися, а лучче нехай вовк візьме яку-небудь скотину у того багатиря, де ми були на весіллі, бо він багатий чоловік та ще й дуже скупий.

А Бог каже:

— Не можна так! Нехай візьме корову у самої тої бідної вдови, нехай вона до часу плаче та гірко бідує, бо вона на сім світі талану не має.

От вовк побіг до неї, а вони полягали спати. Святий Миколай і став жалувати бідної вдови, та й почав він придумувати, як би ухитриться і помогти для неї, а далі надумав і подивився, що Бог уже спить, а Бог все знав, та навмисне буцім спить, от святий Миколай взяв та мерщій побіг навперейми вовка другою стороною, щоб вмазати вдовину корову болотом, щоб та корова була чорна, а не ряба, щоб не з’їв її вовк.

І як прибіг туди святий Миколай, от скоріше болотом і обмазав ту корову, так що вона зробилась чорна, та й зараз вернувся назад до Бога. А Бог скоро встав, буцім нічого не знає, і каже до святих Петра і Миколая:

— А що, вставайте уже, та ходімо!

І тільки що хотіли вони йти дальше, аж знов прибіг до них той самий вовк і каже:

— Нема, Господи, у тої бідної вдови рябої корови, а тільки єсть у неї одна чорна.

От Бог все уже знає та й каже:

— Ну так з’їж ту чорну корову.

А святий Миколай бачить, що нічого не вдіє, та й замовчав. От вовк побіг до чорної корови, а Бог з Петром і Миколаєм почали іти шляхом. От ідуть вони та йдуть, аж котиться проти них бочка, а святий Миколай питає:

— А що це таке, Господи, котиться і куди?

Господь відказує:

— Це котиться бочка з серебром і златом до того багатиря, що ми були у нього на весіллі, бо такий його талан і така його доля, але все його щастя буде на сім світі!

А святий Миколай давай просить, каже:

— Господи милостивий! Уділи ж з цеї бочки хоча б з макітерку для тої бідної вдови, де ми ночували, в неї ж вовк і посліднюю корову з’їв.

А Бог відказує:

— Ні, того не можна! Бо цей талан даний одному тільки тому багатиреві.

От святий Миколай вже замовчав, і почали йти дальше, ішли та й ішли, аж святий Миколай захотів дуже пити води та й каже:

— Ах, як мені хочеться пити!

А Бог говорить йому:

— Колись я проходив через оцей яр, що недалеко від нас видно, там я бачив криницю. Іди туди, нап’єшся води.