Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 23


23
Изменить размер шрифта:

— Господи милосердний! — вигукнув вражений господар, — що це в нас за люди? Наварили галушок, і самі ми поїли, і вони повечеряли, хліб порізали — і все це залишилось цілим!

А жінка й каже:

— Це — сам Бог, котрий тепер ходить по землі!

Пішла вона тоді в комору взяти борошна: борошна було всього лиш на дні, а тепер раптом — повна діжка!

— Бачиш, я казала!.. Слава Тобі, Господи, що нам Бог таких людей послав!..

Господь зі святим Петром рушили далі. Йдуть вони полем, підійшли до панської повітки, а там дівчина ховається в передчутті близьких пологів. Господь глянув на неї і мовив:

— Поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і ти, Свята П’ятінко-Параскево!

Зачинив двері і пішов далі. Поминули слобідку, вийшли на міст. Бачать — якась жінка пере сорочки на льоду. Господь пройшов повз неї, насунувши шапку на очі, і не глянув у той бік, ніби й не бачив, що вона пере в п’ятницю. Перейшли через міст. Петро й каже:

— Господи! Як же це так?

— А що таке?

— Адже то була якась блудниця, а Ти перехрестив повітку і сказав: поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і Свята П’ятінко-Параскево, а цій Ти й шапки не зняв!

— Еге, святий Петре! А чи знаєш ти, який тепер день? Хіба можна сьогодні прати? Я не дозволяю сьогодні прати!

Святий Петро озирнувся, і побачив, що та жінка так прямо й пішла під лід…

Як Ісус Христос обдарував приятелів

Коли Христос ходив по землі з апостолом Петром, стрітили вони чоловіка. Вони його зазвідали:

— Де ти йдеш?

— Я йду в світ щастя шукати. Чи хотіли би ви взяти мене з собою?

Ісус Христос сказав:

— Якщо ти будеш чесний чоловік і будеш у Бога вірувати і за бідних не забувати, будеш із нами.

Він пообіцявся, що буде в Бога вірувати, буде чесний чоловік і за бідних не забуде ніколи. І взяли вони його з собою.

Ідуть вони далі і стрічають другого чоловіка. Питає Ісус Христос:

— Куди йдеш?

— Я йду в світ щастя шукати. Чи взяли би ви мене з собою?

— Якщо будеш чесний чоловік, у Бога будеш вірувати і за бідних не забувати, візьмем тебе.

Він пообіцявся, що буде в Бога вірувати, буде чесним чоловіком і за бідних не буде забувати. І взяли вони його з собою. Ідуть далі, стрічають третього чоловіка, каже йому Христос:

— Чоловіче, куди йдеш?

— У світ щастя шукати. Чи взяли би ви мене з собою?

А Христос каже:

— Підеш зо мною. Але щоби Бога не забував і бідного уважав.

Той пообіцявся, що буде вірувати в Бога і не забуде за бідних, і пішов з ними.

Ідуть вони далі. Один з них каже:

— Тут таке місце файне. Коби тут зробив млин, а люди би йшли по дорозі і до мене би йшли молоти, та мав би щастя і за бідного би не забув.

Христос махнув рукою і каже:

— Онде млин. Заходи в нього і мели. А за бідного не забувай.

І той пішов до млина, і вже меле.

Ідуть вони далі дорогою. Один подивився і каже:

– Ісусе Христе, тут би була красна корчма.

— Якщо будеш Богу вірити, я тобі подарую корчму. Торгуй, а за бідного щоби ніколи не забув.

— Добре.

І той лишився в корчмі, а вони йдуть далі. Третій пообзирався в однім селі, вибрав собі місце й каже:

— Боже, коби я мав тут сяку-таку маленьку хижку, тут землі доста, я би робив, а за бідного ніколи не забув.

Ісус дав йому маленьку хижку.

– Іди жий, а за бідного не забувай.

Пішли Ісус з Петром далі. Ходили вони по світі, ходили та й знов прийшли в ті краї. Прийшли туди, де жив той, що млин має. Христос остався надворі, а Петро пішов у млин. Увійшов Петро та й каже:

— Дайте мені якусь милостиню, бо дуже голоден.

Петро думав, що той дасть йому їсти, бо ж йому подарував Ісус млин і він обіцяв, що за бідних забувати не буде. А тепер мельник сказав Петрові так:

— Голоден? Іди, — каже, — міхи носи. Повиносиш наверх міхи, та й дам їсти. Таких нероб у мене доста.

— Я слабий, я не годен робити.

— Не годен робити, геть із двора!

Та й пса науськав на нього. Пес погнав його і покусав, і штани пірвав на нім, так що ледве втік із двора. Звідає Христос:

— Ну як, чи накормив тебе наш приятель?

— Накормив? Ледве утік. І покусав мене пес. Казав мельник, щоби я носив міхи, а я ледве стою на ногах, голоден і хворий.

Каже Христос:

— Петре, бідний він був, бідний і буде. Обернися назад і позирай, що з млином робиться. Млин горить і до кінця згорить. А ми, Петре, підемо до того, що подарував я йому корчму.

Млин згорів, а Ісус Христос із Петром пішли далі. Дійшли до тої корчми. Стали коло дверей, і каже Христос:

— Петре, іди до господаря, та най дасть тобі милостиню, дасть щось їсти.

Пішов Петро у корчму.

— Будьте добрі, пане корчмарю, дайте мені їсти, бо я дуже голоден. Я бідний і хворий.

Каже корчмар:

– Іди покачай тоті бочки, та дам тобі їсти.

Він каже:

— Де я можу бочки качати, як я хворий, голоден і не годен ходити?

— Не годен?

Каже корчмар п’яницям:

— Ану дайте йому. Вибийте, та й хай іде.

А п’яницям не треба довго думати, набили Петра і кинули вниз зі сходів. І пішов він голоден. Вийшов на вулицю, а Христос питає:

— Чи накормив тебе наш приятель?

— Він сказав п’яницям, та ще мене вибили.

Каже Христос:

— Позирай, Петре, як корчма горить. Пустий був, пустим і останеться, хто бідного не любить. Та нічого, Петре, уже недалеко той третій приятель, та підемо до того, та він дасть нам, може, їсти.

Прийшли до третього приятеля, що маленьку хижку мав. Стали біля фіртки, а господар вийшов надвір. Та й каже Петро:

— Чоловіче, будьте добрі, прийміть нас на ніч, бо ми не годні йти, ми дуже хворі, хочемо переспати у вас.

А він каже:

— Ходіть, люди, до хижі.

І жона вибігла із хижі. І він узяв єдного попід руку, а жона другого, повели їх до хижі, і наладили їм постіль. А вони кажуть:

— Ми бідні. Маємо струп. Та нам би треба помитися.

Нагріли їм води, помили струп і переоділи їх у друге плаття, дали їсти і поклали їх на постіль спочивати.

Каже Христос:

— Петре, ну як тобі тут любиться?

— Ой, — каже, — тут добре мені любиться, бо ці люди чесні й совісні.

Лягли вони, й той приятель їх питає:

— Що би вам помогло, аби вам ці рани загоїлися? Як вас вилікувати від тих ран?

А Ісус Христос каже:

— Напалити піч і кинути туди вашого хлопчика, аби він згорів там, і тим попелом посипати тоті рани, то вони загояться. Коли буде напалено, я встану і сам вкину його в піч.

Чоловік і жона наклали вогонь і дуже напалили піч. Христос устав і своїми руками кинув хлопчика в піч.

— Пару хвилин, — каже, — най там буде. А тепер одкривайте піч, і берім попіл.

Одкриває господар піч, а там його хлопчик бавиться, красний, як чічка, та й каже:

— Я так змерз.

Позирають господар з жінкою на них, а то такі красні люди, і все тіло на них чисте. Дивляться вони, а то Христос і Петро. І тоді вони їх пізнали. Устали Христос з Петром, і каже Христос:

— Жоно, я би вас просив, аби ваш чоловік провів нас на вулицю.

Вона з радістю пустила свого чоловіка провести їх на вулицю. Пішли вони, Христос поблагословив тоту хижу і зробив золоту драбину до неба. А господар дуже просився, що хоче на небо на оден день, і взяли вони його. Він був там оден день, і йому там дуже полюбилося. Христос каже йому:

– Іди вже додому.

– Іще хоч оден день хочу побути тут, — каже він.

– Іди, бо пізно тобі буде.

Зліз він по тій драбині додому, дивиться, біля його хати старенький дідо сидить, і хата вже не тота. Питає він того діда:

— Діду, хто тут жиє?

Дідо сказав, хто жиє.

— А хто тут раніше жив?

— Я, — сказав дідо. — Я свого тата не тямлю, бо я малий хлопчик був. Мамка моя розказувала, що двоє людей взяли мого тата, аби їх провів на вулицю. І мама вже його більше не виділа. Мама померла і мої вже, — каже, — діти повмирали.