Мазепа. Людина. Політик. Легенда. - Журавлев Денис Владимирович - Страница 51

«Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя. Обидва вони, через свавільство своє і привласнення необмеженої влади, по-добляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли спороджувала. І тому подоланий з них і повелний зруйнує собою державу свою і оберне її нанівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих? Моє міркування, чуже усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислен і будемо до Польщі і віддані в рабство Полякам і на волю його створіння та улюбленця, Короля Лещинського; і вже тут нема і не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, природно, пораховані будемо як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірше за першу, якої предки наші від Поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє. А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде на нас од самого Царя того; бо ви бачете, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці Царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти і перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам-бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає звичайно членів її за худобу нетямущу і свій послід? Та й справді за таких їх уважає, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського із скаргою на зухвальства та звірства, чинені безустанно народові од військ Московських, із проханням потвердити договірні статті, при виданні Хмельницького уложені, яких він ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв поличниками і тюрмою, вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею. Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжували. Я їх не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсм в інтересах успадкування, і нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене Гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Окаянний був би я і зовсім безсовісний, якби віддав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси! Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу свого і самих вас. Довголітнє мистецтво моє у справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі про нинішній стан справ міністерських і як вони зблизилися до нашої отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж до її події. Я її довірив одному собі, і вона мене перед вами виправдовує власною своєю важливістю. Бачився я з обома воюючими Королями, Шведським і Польським, і все вміння своє вжив перед ними, щоб переконати першого протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнації у майбутній на неї навалі забезпечити, а щодо Великоросії, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього нейтралітет, себто не повинні ми воювати зі Шведами, ані з Поляками, ані з Великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити Государеві, а Бояри його, які не заражені ще Німеччиною і пам'ятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зо мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату провіант і фураж в кількості, можливій без власного зубожіння нашого; а при майбутньому загальному замиренні всіх воюючих держав вирішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була перед володінням Польським, із своїми прикордонними князями та з усіма колишніми правами і привілеями, що вільну націю означають. Поручитись за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина; іся остання сильним чином наполягала на такому становищі нашому ще в днях Гетьмана Зиновія Хмельницького, за імператора Фердинанда III, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманість предків наших. Договори наші про вищесказане уклав я з Королем Шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошеним в означених державах. І ми тепер уважати повинні Шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов би од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавства. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшло, але ми тепер у них – яко притча во язиціях! Договори сії з Швецією не суть нові і не перші ще з нею, але потверджують вони і поновляють попередні договори та союзи, од предків наших з Королями Шведськими укладені. Бо відомо, що дід і батько нинішнього Короля Шведського, мавши важливі послуги од військ наших у війні їх з Лівонцями, Германцями та Данією, гарантували країну нашу і часто за нею обставали супроти Поляків, а тому й од Гетьмана Хмельницького, по злуці вже з Росією, вислано сильний корпус Козацький з Наказним Гетьманом Адамовичем на підмогу Королеві Шведському Густавові, і допомагав він йому під час здобування столиць Польських – Варшави й Кракова. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження колишніх, в усіх народах уживаних. Тай що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим».

При уважному прочитанні даного уривка «Історії Русів» очевидними є кілька моментів, які цілком могли бути озвучені гетьманом Мазепою в момент переходу до шведського табору. Це насамперед: 1) факти щодо образ, заподіяних Україні російськими військами та царем; 2) значна загроза для Української козацької держави в разі перемоги будь-якої ворогуючої сторони; 3) законне право і навіть обов'язок нації та її елітної верстви на спротив у разі порушення її прав і привілеїв тираном-поневолювачем; 4) небажання вести загарбницькі війни, зокрема проти колишніх союзників-росіян (пункт про «нейтралітет України» дуже нагадує концепцію «неутральства», тобто незалежності, висунуту за доби Петра Дорошенка); 5) наголошування на відсутності у гетьмана особистих мотивів для зміни політичного курсу; 6) згадка про традицію союзу зі Швецією, започатковану Богданом Хмельницьким. Усі ці моменти потім неодноразово спливатимуть в універсалах Мазепи та Орлика до українського народу. Одним із найцікавіших моментів є згадка про те, що Петро І порушує не лише права і свободи українців, але й росіян, і те, що серед правлячої еліти Росії є таємні супротивники царя і прихильники гетьмана. Ця думка не така вже й фантастична і пропагандистська, як може здатися на перший погляд. Ще з догетьманських часів Мазепа мав непогані контакти з представниками російських владних кіл. Ці контакти підтримувалися як завдяки особистому авторитету гетьмана, так і завдяки грошам – уже в еміграції українська козацька старшина згадувала, що Мазепа «видав великі суми своїм приятелям на Москві, що з ним кореспондували, завжди інформували й робили заходи в царя в його справах». Недарма, коли Мазепа перейшов на шведський бік, пруський посол в Росії Кайзерлінг писав, що цар Петро має підозру щодо багатьох своїх вельмож стосовно їхньої вірності. На думку О. Оглобліна, найбільші і найобґрунтованіші підозри цар мав щодо фельдмаршала Шереметева, давнього приятеля і соратника по зброї гетьмана Мазепи. Шереметев, освічена людина з європейськими культурними вподобаннями (він побував у Західній Європі ще до початку реформ Петра), був кумом тієї самої княгині Анни Дольської, про яку вже йшла мова. У1706 році під час бенкету боярин попередив Дольську про інтриги царського улюбленця Олександра Меншикова, що домагався гетьманської булави. Борис Петрович навіть натякнув, що російські аристократи терплять чимало лихого від царя та його фаворита, але «молчать принуждены». Станіслав Лещинський, балакучий і недалекий політик, теж похвалявся, що у нього є свої приятелі в Москві. Цілком можливий зв'язок українських прогетьманських та російських опозиційних (щодо царя) сил через вище православне духовенство Росії, у складі котрого було багато вихідців з України (митрополит Ростовський Дмитро Туптало, митрополит Рязанський і місцеблюститель патріаршого престолу Стефан Яворський, митрополит Київський Йоасаф Кроковський, близький приятель Мазепи, заарештований згодом Петром І за участь у справі царевича Олексія). І недаремно ж гетьман Мазепа перед смертю спалив у присутності шведського комісара Сольдана якісь секретні папери, говорячи, що ці папери могли б видати з головою не одного високого російського урядовця!