Богдан Ступка - Загребельний Михайло Павлович - Страница 18

«Едіп…» дістає похвалу з вуст Івана Драча: «Для мене, передусім, Ступка був львівським актором. Я спочатку його сприймав саме у львівському контексті, шануючи за талант. А потім, коли у кінці 70-х Сергій Данченко з львівською «ордою» приїхав у Київ, то я закохався в театр Франка. Богдан у любій компанії є центром уваги. Та Ступка має не лише шанувальників, а й тих, хто його не любить. Останніх небагато, але вони свою ложку «дьогтю» інколи кидають. Наприклад, кажуть, що актор інколи повторюється, як другий Микола Задорожний з "Украденого щастя" чи як Богдан Хмельницький з фільму "Вогнем і мечем" – та це неправда! Погляньте на його Едіпа: важка, трагічна роль! Він блискуче грає в цікавій інтерпретації трагедії Роберта Стуруа. У кожного режисера Ступка різний. Він завжди такий віртуозний на сцені, на екрані. Весь час у пошуку. Заради нього я ходжу у цей театр, дивлюся фільми з його участю. Я щасливий, що є сучасником пана Богдана – блискучого актора та імпровізатора».

У грудні 2006 року оголошують нових лауреатів російської незалежної премії за вищі досягнення літератури і мистецтва «Тріумф». Відзнаку в Білій залі Державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна в Москві отримують на початку 2007 року композитор Софія Губайдулліна, режисер Ельдар Рязанов, музикант Юрій Шевчук. І наш актор та резонер Богдан Ступка: «Єдине, що мені не дуже сподобалося, – це молодь. Із 2000 року "Тріумф" отримують молоді митці. Там були актори, режисери, живописці, люди мистецтва, вони були так одягнуті… Розумію, що це нібито демократія, але ж не щодня буває "Тріумф". Так якось мені було боляче за ці джинсики. Ну, не знаю, може, я старий чоловік. Мені це не сподобалося: "Тріумф" буває раз у житті, й цього дня треба якось нормально вдягнутися. Адже є такі фестивалі, є такі премії, де без смокінга, без чорного костюма, без якихось атрибутів тебе просто не пускають… Хтось вважає, що це консерватизм… Загалом свято було гарне. Я приїхав на нього з усім своїм виводком: приїхала зі мною дружина Лариса, син із дружиною, був онук Дмитро й онука Устя. Так що ми захопили цей музей образотворчого мистецтва "на корню"».

Багато режисерів дістають від актора одкоша. Якщо в сценарії немає долі, то це не цікаво. Часто пропонують ролі губернаторів, міністрів. Великі гроші. Але відмовляється. Якщо долі немає, ти просто присутній на екрані…

Тиграну Кеосаяну, синові режисера «Невловимих месників», іде назустріч. Хоч і бере час на роздуми… У 2006 році завершується річна робота над фільмом «Заєць над безоднею». Розумію вибір Богдана Сильвестровича. Та хто ж відмовиться не тільки очолити СРСР, КПРС, а ще й закрутити роман з королевою Великої Британії? У цій стрічці я вперше в житті побачив старий Кишинів, його курортне передмістя Вадуллуй-Воде, справжнє циганське весілля і вигадане – Генсека ЦК КПРС Брежнєва з англійською королевою.

Альона Хмельницька згадує про фільм чоловіка «Заєць над безоднею», в якому зіграла одну з ролей: «Прилетіла до Молдавії на зйомки "Зайця над безоднею". Ступка грав роль Брежнєва. Щовечора половина знімальної групи сідала вечеряти за одним столом. Я трошки побула на зйомках, і ми сіли до столу. Була шокована, що Ступка такий простий. Таке відчуття, що знала його все життя!»

А чому ж митець сумнівався, чи зніматися в Кеосаяна? Не хотів робити з Брежнєва карикатуру. Як тільки дізнається, що особливої схожості з генсеком не буде, погоджується. А про брежнєвську «епоху застою» в нього спогади, як в анекдоті. Діда, який народився на початку XX століття, пережив і війну, і голод, а також Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Горбачова, питають: «Коли вам краще за все жилося?» – «Ясна річ, за Сталіна!» – «Чому?» – «Хрін стояв!»

На острові Хортиця, в Запоріжжі, 1 лютого 2007 року починають зйомки картини режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба». Наступного дня, в перерві, погоджується на інтерв'ю, в якому розповідає про свої уподобання. Щойно прочитав твори Володимира Сорокіна. Раніше бракувало часу. У захваті! Телевізор зрідка вмикає. Він керує театром. Така праця, що зранку заходиш в його будівлю. Та вночі виходиш. Нічого більше не бачить. Нещодавно побував у Лондоні. Подивився ліричну виставу «Кабаре». Відпочивати полюбляє в Криму. Улюблений київський ресторан – «Да Вінчі».

Зйомки тривають. Наперекір усьому. Батьки попереджали сина, аби ніколи не грав Бульбу. Тато вважав сина лібералом. А Бульба – то не ліберал! Мама практичніше пояснювала свою заборону: «Як зіграєш Тараса Бульбу – не пустять тебе ніколи в Польщу!» Українські культурполітики теж пирхають… Маленький Бодя не терпів, коли його пеленали. Свою вдачу і зараз продемонстрував.

Для участі в масових сценах з козаками набирають охочих серед місцевих чоловіків. Щоб стати героєм фільму, потрібно поголити голову. А потім зайти по пояс у Дніпро – за сценарієм, козаки спускатимуть на воду чайки.

Поки що сміливців знайшлося десятеро. Відзняли лише кілька сцен. Не один Ступка грає головну роль у картині. Остап Ступка буде козаком на прізвисько Вертихвіст.

Під час зйомок фільму «Білого птаха…» актора скинув кінь. Відтоді їздити верхи остерігається. Коли Гофман готується знімати картину «Вогнем і мечем», дзвонить і питає: «Богдашка, ти на конячці сидиш?» Чує в слухавці: «Сиджу». На зйомках зізнається Гофману: «Дуже боюся». Режисер замість коня садить гетьмана Богдана на каскадера: «Так соромно ніколи не було – піді мною жива людина. Я кректав, червонів, а потім запросив його до ресторану».

У Бортка Тарас Бульба спочатку гарцює на гнідому коні на прізвисько Ізя. Вуздечку тримає в руках американець Нік Пауелл. Його продюсер найняв працювати над батальними сценами. Нік режисував битви в голлівудських фільмах «Гладіатор» та «Останній самурай». Раптом кінь зачепився об провід на землі. Американець впустив вуздечку і тварина ледве не скинула Ступку. Решту сцени за нього дограє дублер.

Протягом зйомок «Бульби…» спілкується в основному з Лесем Сердюком та Адою Роговцевою, яка грає дружину Тараса. З усіма іншими, як згадують свідки зі знімального колективу поводиться просто, без жодної зірковості. Після зйомок стрічки – фуршет. Запоріжці дарують Богдану Сильвестровичу торійського, солового, золотистої масті, як у пшениці колір, з білими хвостом і гривою, коня Ульріха. Господар віддає красеня в Кінний театр українських козаків, сам купує йому вуздечки, недоуздки. Поки що не до кінних козацьких забав.

Стає флібустьєром. У липні 2007 року в українських кінотеатрах не протовпитись. Мчать дивитися третю частину Голлівудського блокбастера «Пірати Карибського моря» – «На краю світу». Вілла Тернера в українській версії озвучує Остап Ступка. Батько Вілла Тернера, старий Білл, мовить голосом Богдана Сильвестровича.

У ніч на 24 липня 2007-го іде з життя Марія Ступка. У львівському хоспісі. Лікарні, де доживають віку невиліковно хворі. Марія Григорівна прожила там останній місяць, відколи в неї різко погіршився стан здоров'я. До останніх днів була при свідомості, розпитувала про родину. Богдан Сильвестрович за цей час відвідує маму щонайменше чотири рази. Через місяць Марії Григорівні мало би виповнитися 95 років.

14 вересня 2007 року театр імені Франка відкриває 88-й театральний сезон виставою «Наталка Полтавка». Для журналістів це привід підготувати «гарячий матеріал». Для критиків художнього керівника – шанс його вколоти. Цим користується актор Олександр Задніпровський. Спочатку ділиться, що веде активну «полову жизнь». Показує на свій портрет у фойє театру Франка. Фотографії акторів театру стоять на підлозі. Дві прибиральниці протирають їх від пилу: «Коли закінчите, повісьте мене поруч із моїм другом Богданом Бенюком». Сміючись, пригадує, як Бенюка довго вмовляли по телефону ангажуватися на платний концерт. Умовили, прийшли, дали аванс і спитали, чи він справді Богдан Ступка. Актор чесно сказав «ні». Забрали аванс і пішли геть.

І продовжує: «Як було смертельно образливо Толику Хостікоєву, коли розчерком пера без будь-якого мотивування зняли з репертуару виставу "Енеїда", де він грав п'ятнадцять років. На жаль, у нашому театрі нема художньої ради, яка б поцікавилася, чому в репертуарі з'являються якісь п'єси чи зникають певні вистави. Знайомі обривали мій телефон. Я їх відсилав до Богдана Сильвестровича. Це вже питання внутрішньої етики: пан захотів – пан зробив».