Ольга Кобилянська - Вознюк Володимир - Страница 14

З більшості листів О. Кобилянської довідуємося, що, мешкаючи і в Чернівцях, вона не звільнилася від буденних домашніх клопотів, умови для письменницької праці були несприятливими. У листі до А. Кохановської (лист датований 1895 роком, але ні місяць, ні день не вказані) повідомляла: «Я маю велику темну кімнату, цілком нездатну для праці, через кімнату проходять всі, а також два вояки до Степана, можеш собі уявити! Єдине, що тут добре, це досить гарний сад». Отже, тоді разом із родиною недовго жив також Ольжин брат С. Кобилянський, який у 90-х роках XIX століття служив у військових частинах, що дислокувалися в Чернівцях та Радівцях (місто в Південній Буковині, нині в Румунії).

А далі в цьому листі О. Кобилянська пише: «Я б хотіла працювати, працювати, кажу тобі всіма своїми нервами, щоб я мала тільки час. Тут виходить вже давніше українська газета чотири рази на тиждень. Вони запрошують мене через Юлька до співпраці, вони напевне розраховували на мене і хотіли мені платити, але я не можу зв'язуватися, тому що я мушу варити, замітати! Правда, гарні перспективи? Я післала їм чотири раніше написані нариси, з яких два вже надруковані. Ти їх знаєш. Зараз при цій газеті є один визначний літератор зі Львова, він редагує газету (ця газета дістає від уряду допомогу), він не знає мене особисто, просив мене письмово про дозвіл відвідати мене, і що він буде почуватися щасливим, коли я прийму його в коло своїх приятелів».

«Визначний літератор зі Львова» – Осип Маковей. Однією з приємних подій чернівецького періоду життя письменниці був його перший візит до неї 1895 року, тоді відбулося їхнє знайомство. Саме з листа Кобилянської до О. Маковея від 17 вересня 1895 року довідуємося про тогочасні умови життя письменниці: «В однім покою чути все, що діється в кухні, панує політика і «старшина» [під «старшиною» О. Кобилянська розуміє панівну, незаперечну думку батька. – В. В.]. В другім, так званому «моїм покою», бубнять браття [ідеться про наймолодших братів: Олександра, який готувався до складання іспиту, щоб стати офіцером запасу; Володимира – той мав складати іспит на атестат зрілості. – В. Б.]. Один вчиться до офіцерського іспиту, а другий (хоробливо пильний і вічно заклопотаний, що не стане на все часу) до «матури», хоть та чорна година ще далеко. В третім резидує уоружена неприступна власть, до котрої бігають щохвилі через той (і Вам знайомий) «мій покій» з страху непритомні вояки, минаючи попри мене, котра може собі в своїм покою поступати як хоче! Окрім того, з'являються, немов ті мари, якісь студенти, а наша Hausfrau [домашня господиня. – В. В.], завзявшись своєю симпатією на мене, ожидає жадно кожну свобідну хвилину (значить ту, в котрій я не в кухні), щоб оповідати мені те все, що лучилось під час моєї неприсутності, до чого прилучаються і її дві доньки.

Зміркуйте, де мені писати і компонувати, де приймати таких людей, з котрими я б хтіла in aller Gemutlichkeit [лише спокійно. – В. В.] говорити, взявши і то на розвагу, що я і в нормальних обставинах не можу говорити, як другі смертельні!

Можете переконатися, що я маю до Вас довір'я вже з того, що пишу Вам отеє все, і що прошу Вас прямо не приходити тепер».

Далі в листі письменниця повідомляє, що з 1 грудня вона все ж таки матиме в будинку окрему кімнату, тоді Осип буде довгожданим гостем. З подальшого змісту листа можна зробити висновок, що О. Кобилянська вже тоді була закоханою в О. Маковея. З часом вона йому скаже про це відверто.

Цей лист, а також інші джерела переконують, що умови життя в тому помешканні були не вельми комфортними не тільки для творчості, а й для звичайного побуту. Аналогічними вони були й на кількох інших чернівецьких квартирах письменниці, до того ж доводилося частину свого помешкання здавати в оренду гімназистам, студентам, аби мати якісь кошти на прожиття. Проте Кобилянська пише, з-під її пера тоді вийшли новели та нариси «Він і Вона», «Мати Божа», «Час», «Рожі», «Valse melancolique» та інші. Аналізуючи творчість західноукраїнських письменників кінця XIX століття, І. Франко високо оцінював твори О. Кобилянської: «Новий напрям у нашій літературі зазначився групою талановитих репрезентантів. На чолі їх треба поставити Ольгу Кобилянську… В своїх дрібних оповіданнях, особливо таких, як «Битва», «Людина», «Некультурна», «Меланхолійний вальс» та ін., вона дала нам ряд майстерних малюнків людської, особливо жіночої, душі і здобула собі заслужене признання не тільки у нас, але й в Німеччині, і в Росії».

Найбільш пам'ятним для О. Кобилянської, очевидно, було помешкання на чернівецькій вулиці Новий світ, 61 (нині – Т.Шевченка, 83). Згадуючи про своє перше знайомство з О. Кобилянською в 1899 році, відомий український письменник і літературознавець, у той час співробітник газети «Буковина», Денис Лукіянович у видрукуваних у 1928 році «Літературно-науковим вісником» спогадах «Моє знайомство з Ольгою Кобилянською» зазначав, зокрема, таке: «Ольга Кобилянська мешкала тоді в родині свойого батька у великім партеровім домі з двома фронтами [ «До вулиці Новий світ і Піцелього», – робить примітку автор спогадів. – В. В.], з верандою, рундуком, городом і садом. Під ту пору не відлучилися ще були від батьків два молодші брати Ольги: Олександр, пізніший староста в Заставні, і Володимир, потім доктор прав і урядник прокуратури скарбу. Тоді вони обидва студіювали право в Чернівецькому університеті і вчили двох-трьох гімназистів, що «стояли на станції» у пп. Кобилянських. Згадую про них головно через те, що вони, особливо ж Олександр, в'язали панну Ольгу з певними кругами «на світі», бо сама вона жила наче жриця свойого огнища в святині і досить рідко виходила з дому. Зрештою, геть уже потім, коли Володимир на посаді став заробляти гроші, а пані Ольга захворіла, він помагав їй матеріально. Хоровита пані Ольга не була, тільки мала якесь недомагання серця і їздила на купелі у Навгайм. <…>

Мені довелося зрештою пізнати всю рідню панни Ольги. Щоденним гостем у її батька був тоді старший брат її Юліан (уже покійний), учитель української гімназії в Чернівцях, автор одинокого в нас латинсько-українського словника. Припадком був тоді у довшій відпустці брат їх Степан, капітан, що довгі літа був стаціонований у Відні, а також найстарший Максим, начальник суду у Сучаві, з якоїсь речі перебував тоді в Чернівцях. До комплекту родини бракувало в батьківськім домі тільки старшої дочки, п. Урицької».

Отже, мешкала письменниця разом з батьками, братами Олександром і Володимиром. Не забували про родину й старші брати. Постійно квартирували в них двоє-троє гімназистів (Леся Українка засвідчила під час перебування там: «Живуть ще в домі два німчики-гімназисти, підлітки»). Для О. Кобилянської відводилась окрема кімната, що одночасно була і кабінетом, і спальнею. Про ту кімнату Д. Лукіянович згадує: «В кімнату панни Ольги, багато вбрану різними квітами, з великим смаком обставлену найкращою вдома мебіллю, входили свої і чужі, мов у капличку, сама ж п. Ольга чарувала своєю появою, вдачею і своїми речами. Була вона струнка, висока, смаглого лиця, брюнетка з незвичайно живими огнистими очима. Крім такого симпатичного вигляду, брав у полон ніжний, тихий тон у її бесіді та й якийсь глибоко затаєний смуток, що в хвилі радості і на знак вищості грав легкою, ніби мимовільною усмішкою».

Відтворення атмосфери побуту О. Кобилянської на Новому світі, 61, уможливлює й уривок зі спогадів Євгенії Кордуби з Цегельських, дружини відомого історика Мирона Кордуби: «Зайдіть вечором до мене, а щось вам перечитаю», – сказала раз Письменниця. Тоді друкувалася повість «Земля» і дещо з дрібнійших її творів.

Вечера діждати не могла. Ледви смерклося, я вже там. «От добре, що зайшли», – зустрічають мене у Неї ласкаві слова. В кімнаті затишно. Лямпа розливає лагідне світло. Засідаю в старинний фотель, а пані Ольга прочитує два нариси: «Сліпець» і «Через море», що їх задумала вислати до друку. Потім іде говірка: «Земля» друкується; над новою роботою думає; хоче використати загальновідому пісню «Не ходи, Грицю, на вечорниці» і на її тлі написати повість; матеріали до цього вже збирає; і мати заохочує її до цього, а в неї добра мати, котра гарно її розуміє. Я сиджу мов зачарована, заслухана в її тихий голос, чуюся щаслива, що Письменниця розвиває переді мною свої плани.