Данило Апостол - Тома Леонід Васильович - Страница 7

Таку ж мотивацію вчинку Д. Апостола знаходимо і в козацьких літописах. Так, у літописі Самовидця зазначалося: «Полковник миргородский Даниил Апостол, страхом и лестию от Мазепы уведеними, последовал ему дочасно, (а как) получил свободное и удобное себе время, тотчас от Мазепи тайно на пути отлучившись и отцуравшись его, в сторону государеву к великороссийскому войску прибегл…»

А ось що писав про ці події М. Грушевський: «Апостол був один з ближчих товаришів Мазепи, як той укладався з шведами, але вернувся скоро, поміркувавши, що з того шведського союзу нічого не буде. Тримався здержливо і тим кінець кінцем здобув собі віру і ласку правительства, але заразом ніколи не встряв в якусь ворожу для України справу – вів свою лінію українську. Належав також до невеликого числа старшини, які не замазали рук своїх кривдою народною».

Таким чином, можна стверджувати, що, пересвідчившись у слабкості шведської та української армій, їх нечисленності (більшість козацьких полків ще до того за наказом Петра І були виведені з Гетьманщини), Данило Апостол вирішив припинити боротьбу. Звичайно, вирішальну роль відіграло падіння Батурина і кривава різанина, влаштована там Меншиковим. Недарма сам Мазепа відзначав: «Уже тепер в нынешнем нашем нещасливом состоянии всі діла иначе пойдут, и Украйна, Батурином устрашенная, боятися будет едно с нами держать».

По-іншому трактує факт таємної втечі миргородського полковника відомий історик Д. Н. Бантиш-Каменський, який опублікував у збірнику документів з історії України два листи, написані гетьману Івану Мазепі Данилом Апостолом і канцлером Росії графом Г. Головкіним 22 грудня 1708 року із штабу царя в Лебедині. Зміст цих листів наводить на думку, що Мазепа знову вирішив змінити свою політичну орієнтацію і перейти на бік Петра І. Саме для цього він і направив для переговорів з царем Апостола. Але спочатку посланець гетьмана не викликав довіри Петра, бо ніяких документів про наміри Мазепи при ньому не було.

Цар доручив цю справу канцлеру Головкіну. Той піддав полковника секретному допиту, і Апостол повідомив, що бачив у Мазепи привілей польського короля Станіслава Лещинського, у якому Україні були обіцяні по завершенні війни всі вольності, якими славилась польська корона і Велике князівство Литовське. Мазепа також показував полковнику листи, одержані від великого канцлера коронного Яблоновського і підканцлера литовського Щуки, де повідомлялось, що привілей Станіслава буде затверджений сеймом, але ні з привілею, ні з листів Апостол не міг скласти списків. Найважливіше, що повідомив миргородський полковник, – Мазепа обіцяє передати в руки царя Карла ХII із найзнатнішими генералами, але просить, щоб договір з ним про його безпеку гарантували іноземні двори, ним вказані.

Через кілька днів до Апостола з’явився з листами цирульник, який служив у Войнаровського, і тоді полковник написав Мазепі – хоча і в непевних виразах – про те, що його пропозиції прийнято. Через деякий час прибув новий посланець із шведського стану – полковник Гнат Галаган, він приніс від Мазепи підтвердження попередньої пропозиції. А 22 грудня 1708 року вже Головкін написав Мазепі, що імператор повністю пристає на його пропозицію з тим, щоб він постарався «здобути найголовнішу особу». Таким чином, гетьману пообіцяли повернути всі його права і привілеї, якщо він захопить у полон якщо не Карла ХII, то хоча б «прочиих знатнейших» осіб.

Однак Мазепа про це нічого не знав, бо не мав відомостей від своїх посланців. Тоді, шукаючи виходу зі скрутного становища, він звернувся до польського короля Станіслава Лещинського з листом, в якому переконував польського короля поспішити з військом на допомогу шведам, щоб спільно боротися «проти Москви».

Посланця Мазепи було затримано російськими солдатами, а лист обнародувано гетьманом І. Скоропадським. Звичайно, після цього про переговори Петра І та Мазепи не могло бути й мови.

Данило Апостол залишився у стані російських військ. Йому, через гетьманський універсал, не тільки повернули всі колишні маєтності, але й додали нові. Апостол і його товариші, які повернулись із шведського стану, також підписались на «виборі» гетьмана Скоропадського поряд з учасниками виборів.

Після втечі миргородського полковника шведи вже не довіряли українцям. Тому, коли за Апостолом хотів було піти лубенський полковник Зеленський, шведи поставили у його дворі варту.

Шведський генерал Крейц розумів, як важливо зберегти гетьманські багатства. Він вийшов із Лохвиці, перейшов Хорол, потім Псьол у Савинцях. Росіяни намагались перешкодити переправі і захопили кілька возів, де були пожитки Мазепи. Тут з ними відзначився і миргородський полковник, він взяв у полон двох симпатиків Мазепи – генерального осавула Гамалію і свого зятя Андрія Горленка.

Так українці почали боротись з українцями, і ця боротьба нікому не принесла перемоги.

Невтомний миргородський полковник також послав на Січ козаків з письмовим повідомленням не вірити Гордієнку – січовому кошовому. Але, прочитавши листа Апостола на раді, запорожці вирішили послати лист кошовому, а тих, хто привіз листа, прикувати до гармати. За п’ять днів повернувся осавул від Гордієнка, і тоді миргородських козаків пообіцяли розстріляти. Але спритні хлопці розламали кайдани і поспішили до свого полковника. Вони повідомили, що козаків на Січі лишилось не більше тисячі, але сірома не хоче коритись царю і закликає до бунту. Тим часом рада Січі обрала кошовим отаманом замість Гордієнка Петра Сорочинського. Цар був задоволений вибором запорожців, але невдовзі Сорочинський за дорученням Мазепи особисто поїхав у Крим просити допомоги проти москалів.

Миргородський полковник і гетьман Скоропадський просили також царя за опального полковника Палія, на якого свого часу написав донос Мазепа, бо Палія любили в народі.

Під Полтавою, яку обложили шведи, зростала напруга. З Харкова з частиною царського війська прибув Меншиков і став на лівому березі Ворскли. Шереметєв стояв між Сорочинцями і Говтвою. Спочатку між ворогуючими сторонами не було жодних дій. А тим часом із шведського стану прибували перебіжчики. Так, до миргородського полковника прийшли два ротмістри з двома волоськими хоругвами, а згодом від Мазепи пішов ще один полковник з 80 козаками. До того ж царські війська, яким допоміг колишній кошовий Війська Запорозького Галаган, з нечуваною жорстокістю розгромили Січ.

Таким чином, результат Полтавської битви був уже визначений. Для України настала ніч царського самодержавства.

Перейшовши на бік російського царя, Д. Апостол хоробро воював проти шведських військ до переможного закінчення війни, яка завершилася підписанням у 1721 році Ніштадського мирного договору, після якого російський імператор спрямовує свої полки на Південь, на Кавказ. У 1722 році Петро І оголосив війну Персії і з військами спустився до Астрахані, потім морем – до гирла річок Терек і Сулак, завоював місто Дербент і заклав поблизу нього фортецю Святого Хреста. Разом з царськими військами у Перському поході брали участь десять тисяч українських козаків на чолі з миргородським полковником Данилом Апостолом, якому на той час виповнилось майже 70 років, прилуцьким – Гнатом Галаганом, київським – Антоном Танським.

За успішні дії проти військ султана Махмуда Апостол одержує оздоблений діамантами портрет царя, при цьому Петро І у присутності своїх міністрів говорить про недостатність цієї відзнаки. Повернувшись до України, український державець і воєначальник готує військо до нових боїв. В одному з них під Дербентом він, скоріше за все, і втрачає око.

А восени 1723 року російські війська на чолі з князем М. М. Голіциним і козацькі полки під керівництвом Данила Апостола вже готуються до нового походу. Зберігся лист миргородського полковника від 5 січня 1723 року до керівника Малоросійської колегії С. Вельямінова, в якому Апостол зазначає, що, коли він прибув до Астрахані після битви під Дербентом, від нього на наступну кампанію почали вимагати таку ж кількість козаків (10 тисяч). Він просить не задіювати Миргородського полку, бо в минулому поході з нього було дві з половиною тисячі чоловік (з них більш ніж три сотні на конях).