Марко Вовчок - Панасенко Т. М. - Страница 6

З Гейдельберга Марковичі переїжджають в Невшатель, а потім в Лозанну. У готелі «Рішемон» вони опиняються у скрутному матеріальному становищі, бо гроші за «Рассказы из русского народного быта» до них ще не дійшли. Опанас Васильович дуже турбується за дружину: «Чи та обставина безгрошів’я, чи гірське повітря, а чи те й друге вплинуло дуже кепсько на Машине здоров’я». У листі до літератора Івана Аксакова він зазначає: «Мені здається, Маша страждає від сумнівів щодо самої себе. Бідна, як мені її шкода». Незадоволеність собою і деяку невпевненість Марії Олександрівни помічав не лише її чоловік, Іван Тургенєв писав: «Це прекрасна, розумна, чесна й поетична істота, але заражена пристрастю до самознищення: ну так-таки себе обробляє, що шмаття летить!»

Необхідно зауважити, що не всі відгуки на твори Марка Вовчка були однозначно захопливі. Наприклад, про повість «Червонный король» О. Герцен писав: «геніальна річ», І. Аксаков: «…дуже хороша, краща за інші її повісті», а старий добрий друг І. Тургенєв: «слабкий і не досить продуманий твір». Насмілився був критикувати творчість Марка Вовчка й російський критик Олександр Дружинін, але на сторінках «Колокола» зазвучав голос Герцена, який гостро й блискуче виступив проти позиції автора статті. Після цього П. Анненков писав І. Тургенєву: «Я одержав відповідь від Герцена й новий “Колокол”, де він лає Дружиніна за статтю про Марка Вовчка. Це означає двічі пропустити крізь стрій через тисячу чоловік курча». На той час О. Герцен дізнався про стосунки Марії Олександрівни й Олександра Пассека, але не засуджував їх, вважаючи, що це наслідок «раннього шлюбу й неглибокого вивчення одне одного».

Соден, Франкфурт, Вісбаден, Швальбах… Марія Олександрівна з Богданом подорожують Європою, письменниця лікується, зустрічається з друзями, листується, продовжує працювати. Разом з І. Тургенєвим вона здійснює подорож пароплавом по Рейну, О. Герцен наполегливо запрошує її на острів Уайт. Олександр Іванович мав плани все ж таки прочитати письменниці розділи з «Минулого й дум», зацікавлюючи її зібраннями російських літераторів, проектом Товариства грамотності, справами журналу «Колокол». Марія Олександрівна у цей час перебувала в Гейдельберзі, спілкувалася з поляками. Тоді ж час у місті наклав на себе руки молодий талановитий хімік Олевінський: казали, що він зробив це через серйозний конфлікт з польськими колами. Однак дружина Д. Менделєєва була впевнена, що застрелився молодий чоловік через нещасливе кохання до Марка Вовчка. Сама ж письменниця у листі сумно зауважувала про своє життя: «Я мандрую-мандрую тепер…»

Париж

Друзі бажали бачити її поруч і наполегливо запрошували до себе. І Марія Олександрівна таки наважилася поїхати в Лондон, сподіваючись і сповіщаючи І. Тургенєва, що потім повернеться в Росію. Опанас Васильович залишився в Гейдельберзі і листувався з дружиною. І. Тургенєв переїжджає в Париж і просить Марка Вовчка навідати його. Письменниця на цей час чекала гонорар за видані в Росії твори, але гроші чомусь затримувались. Вона вагалася, куди податися: в Лондон чи в Париж, адже грошей не було ні копійки, а їхати до будь-якого з цих міст без грошей було однаково недобре… Остаточний вибір Марко Вовчок зробила на користь Парижа і разом з Богдасем приїхала до Франції. Її радо зустрів і допоміг влаштуватися в доброму пансіоні Іван Сергійович. Радіючи приїзду доброго друга, І. Тургенєв попросив її переписати проект Товариства для поширення грамотності.

Від чоловіка Марія Олександрівна отримувала сумні листи, бо було зрозуміло, що остаточний розрив уже близько. Тому у вересні 1860 року Марко Вовчок, сплативши невідкладні борги й рахунки та зібравши необхідну суму для від’їзду Опанаса Васильовича в Росію, поїхала в Гейдельберг. Чому розірвалися ці стосунки? Чи цьому сприяла велика кількість талановитих, сильних і захоплених чоловіків поруч із Марією Олександрівною? Чи постійні згадки про бурхливі почуття до Олександра Пассека? Чи це сталося через те, що, як писала одна з сучасниць письменниці, «…розумові обрії Марії Олександрівни розширилися від часу опублікування її українських оповідань, і в пошуках ідеалів вона пішла далі, ніж думав Опанас Васильович»? У будь-якому разі справжні причини цього знають лише двоє. Опанас Маркович восени 1860 року вирушив через Берлін у Росію. У цей час І. Тургенєв писав О. Герцену про важкий душевний стан Марії Олександрівни і зауважував: «Чоловік її людина не лиха і навіть чесна, та гірша від будь-якого лиходія своїм дрібним, дражливим, самозакоханим і нестерпно тяжким егоїзмом». Однак письменник, як справжній друг Марії Олександрівни, звертається до П. Анненкова з проханням: «Влаштуйте, тобто допоможіть влаштувати <…> Марковича. Дружина його тут, не зовсім здорова й сумує». У листі від О. Герцена письменник дізнається про зв’язок Марії Олександрівни з Олександром Пассеком: «…мати його у відчаї, неначе всі ми не винні перед царем та не грішні перед Богом. Він поїхав за нею в Париж». На що Іван Сергійович реагував спокійно й розсудливо: «Я можу тебе запевнити, що Марія Олександрівна зовсім не Цирцея – і не думає спокушати юного Пассека. Чи закоханий він у неї – цього я не знаю, але вона ніяк не заслуговує бути предметом материнського відчаю». У листопаді 1860 року І. Тургенєв написав О. Герцену: «Ти знаєш, я перебуваю щодо Марії Олександрівни на становищі дядька чи наставника і говорю з нею дуже відверто. Я цілком певен, що між нею і Пассеком нема анічогісінько – і ця певність ґрунтується саме на тих психологічних даних, про які ти згадуєш: але ж les apparences – справді проти неї. <…> Та лихого в цьому всьому немає нічого; вона так само вдячна тобі, як і мені, за дружнє застереження».

Світлим променем стала надрукована в журналі «Современник» стаття Миколи Добролюбова («Риси для характеристики російського простолюду») про творчість Марка Вовчка. Дуже довго М. Добролюбов і М. Чернишевський боролися за цю статтю, яку цензори вздовж і впоперек порізали й повиправляли, але все ж таки вона була надрукована!

Кінець 1860 року був важким і напруженим для Марка Вовчка. У листопаді дуже сильно захворів і ледве не вмер від крупу син Богдан. Грошей, як завжди, не вистачало. Добрий знайомий письменниці Микола Янович Макаров робив усе можливе, щоб якомога швидше гонорари письменниці долітали до неї, але і їх не вистачало на прожиття. І. Тургенєв дуже дякував Макарову й так характеризував це становище: «Надіслані Вами 200 крб. пролетіли, як мрія, як “дим у небесній блакиті”, і Марія Олександрівна знову у своєму звичайному становищі, тобто без копійки». Умінню Марії Олександрівни феноменально швидко й невідомо на що витрачати гроші дивувалися всі її друзі й знайомі. Тургенєв писав Анненкову: «Марія Олександрівна й досі тут живе, і мила, як і раніш; але скільки витрачає ця жінка, сидячи на сухому хлібі, в одній сукні, без черевиків, – це неймовірно. <…> За півтора року розтринькала 30 000 франків зовсім невідомо на що!» Анненков, згадуючи про цей лист у своїх «Літературних спогадах», дасть таку характеристику письменниці: «Це була дивовижна натура, без потрібних засобів для підтримування своїх звичок, але з чудовою майстерністю винаходити засоби для добування грошей, що, у поєднанні з поважністю, якої надають людині праця, хист і гіркий досвід життя, додавало особливого колориту особі пані Маркович і утримувало біля неї багатьох розумних і талановитих шанувальників досить тривалий час». Відсутність грошей підштовхувала до наполегливої роботи. Письменниця працювала багато й захоплено, писала двома мовами, годинами просиджувала за письмовим столом, навіть І. Тургенєв помітив, що у неї тепер немає часу «гризти себе». Також вона брала уроки англійської та італійської мов, багато читала. За дуже короткий строк Марко Вовчок написала три повісті й надіслала якісь частини для друку Білозерському. П’ять оповідань були відправлені в журнал «Основа». Однак такий напружений режим роботи турбував друзів та знайомих письменниці. «Не можна протягти довго, коли спиш по дві години на добу і обідаєш часом раз на два-три дні», – зазначав у листі до дружини приятель Марії Олександрівни.