Св. Петро Могила - Мицик Юрій - Страница 8

Свого часу Михайло Грушевський слушно відзначив, що св. Петро Могила мав на меті здійснення трьох великих книжкових проектів: видання Требника, Києво-Печерського патерика і перевидання Острoзької Біблії. Ці грандіозні плани могли бути виконані лише протягом тривалого часу і за допомоги групи сподвижників. Саме вони під керівництвом св. Петра Могили і ще за його життя гідно виконали значну частину задуманого. В той період, коли святий був ще тільки архімандритом лаври, він природно розпочав реалізацію наміченого плану із прославлення цієї обителі, діючи на противагу католикам та протестантам, які стверджували, що в лаврі припинилися чудеса. Св. Петро Могила мусив оперативно реагувати на звинувачення на кшталт таких і робив відповідні записи. Але головний тягар праці він поклав на плечі свого сподвижника – Сильвестра Косова, якого запросив зі Львова у 1631 р. Трохи пізніше (у 1635 р.) Косов видав у лаврі польською мовою фундаментальну версію Києво-Печерського патерика – «Paterikon». Є тут і оригінальні додатки, спрямовані проти протестантів, що відкидали шанування святих мощей та ікон. Історія обителі та діяльність її святих подвижників постала на тлі історії Русі-України, з розгорнутими сюжетами про хрещення Русі. Пізніше наступник св. Петра Могили, печерський архімандрит Йосиф Тризна зробив український переклад твору, при ньому ж, десь із 1650 р., почали готувати гравюри до друкованої версії патерика. По смерті митрополита його сподвижник Інокентій Гізель (уже на посаді печерського архімандрита) видав у лаврі кирилицею доповнену й змінену редакцію «Патерика» (К., 1661). Додамо, що Косов виступав і як полеміст, видавши в лаврі 1635 р. польськомовний твір «Exegesis» на захист київських та вінницьких шкіл. Він аргументовано заперечив хибні твердження, що в цих школах нібито викладали єретичні вчення.

Одночасно з Косовим діяв Афанасій Кальнофойський, український шляхтич за походженням. Як продовження «Патерикону» він видав у 1638 р. у тій же лаврській друкарні твір «Тератургіма або чуда». У ньому Кальнофойський активно використав нотатки св. Петра Могили, давні українські літописи, насамперед «Повість временних літ» св. Нестора Печерського, та польські хроніки. Тут уміщені опис Києва та його околиць, передусім Києво-Печерської лаври, тексти (оригінальні або відредаговані автором) надмогильних написів та епітафій видатним українським державним та культурним діячам, похованим у лаврі (Кальнофойський, таким чином, став батьком української епіграфіки!), опис 47 чудес, які сталися в лаврі, докладні генеалогічні відомості про князів Острозьких, Вишневецьких, Корецьких та ін. Унікальними є малюнки Києва та лаври, її друкарні, плани лаврських печер, у творі чи не вперше в українській літературі згадано про відкриття Колумбом Америки. «Тератургіма», згідно із задумом св. Петра Могили, стала першим друкованим історико-краєзнавчим твором, свого роду путівником по лаврі для численних паломників. У ній, як і у творі Косова «Патерикон», підкреслювалася безперервність зв’язку історії України, починаючи від доби Київської Русі.

Характерно, що програма діяльності св. Петра Могили у цьому напрямі не була обмежена тільки Києво-Печерською лаврою. На його думку, в ідеалі кожна православна обитель повинна була мати свою розгорнуту історію, не випадково святий і сам збирав історичні дані про чудесні явища в православних храмах та монастирях і закликав до цього своїх підлеглих, які відгукнулися на його прохання. Так, 1638 р. Кальнофойський видав у друкарні Києво-Печерської лаври книгу «Парергон чуд святих образу Пречистої Богородиці в монастирі Куп’ятицькім». Тут йшлося не тільки про чудеса, але й були подані історичні відомості про обитель. Отже, задум св. Петра Могили почав реалізовуватися, однак через несприятливі умови робота в цьому напрямі у більш-менш широкому масштабі розгорнулася тільки з початку ХІХ ст., але й нині є далекою від завершення. У цьому немає провини святого. Навпаки, це підкреслює велич його намірів, які лише в наш час почали активно втілюватися в життя, про що свідчить потік присвяченої православним храмам та монастирям історико-краєзнавчої літератури, що зростає.

Розвиваючи свій величний план, св. Петро Могила задумав видати фундаментальне зібрання житій святих. Спочатку за цю справу взявся києво-печерський архімандрит Інокентій Гізель, який навіть випросив у московського митрополита Макарія «Великі Четьї-Мінеї», потім – його спадкоємець Варлаам Ясинський (обидва були й ректорами Києво-Могилянської академії). Врешті, Ясинський у 1684 р. доручив цю справу молодому і високоосвіченому ігумену Крупицького монастиря під Батурином і приятелю гетьмана Івана Мазепи св. Димитрію Ростовському (Тупталу), який і сам згадував про цей план св. Петра Могили. Отже, св. Димитрій присвятив цій справі все своє життя і видав, починаючи з 1689 р., багатотомні «Четьї-Мінеї», причому здійснив і друге, доповнене й перероблене, їх видання.

Ясна річ, що докорінне реформування, особливо в галузі церковної освіти, неможливо було здійснити без відповідної бібліотеки та видавничої бази. Св. Петро Могила й раніше мав солідну бібліотеку і регулярно її поповнював. Так, відомо, що до його обрання печерським архімандритом він придбав у 1627 р. у Львівського Ставропігійного братства «Апостол… друку старого Івана Москвитина», тобто Івана Федоровича (Федорова). Прекрасно розуміючи значення книгодрукування, святий підтримував друкарню Києво-Печерської лаври, яка під його керівництвом перетворилася на потужний науково-культурний осередок, видала за 5 років близько 15 книг і брошур, тому спроби зменшити внесок святого в цю справу виглядають аж надто упередженими. В ті часи надзвичайно гострою стала проблема виправлення богослужбових книг. З огляду на специфіку творення рукописної книги, вона нерідко містила якісь помилки, наслідки неправильного прочитання тексту, а що найгірше – суб’єктивні інтерпретації. До того ж, Україну та Білорусь заполонили тоді католицькі та протестантські видання, окремі положення з останніх перекочовували до православних книг. За послаблення контролю з боку вищої православної ієрархії виникла загроза викривлення церковного вчення. Ставши києво-печерським архімандритом, св. Петро Могила ревно заходився вирішувати проблему виправлення книг, що й не полишав до самої смерті. При цьому він велику увагу приділяв друкуванню книг, яке допомагало в цій справі. Саме в контексті гострої потреби виправлення богослужбових книг слід розглядати той факт, що архімандрит узяв лаврську друкарню під свій контроль і навіть запровадив особисту цензуру, не цураючись коректорської роботи. Так, із надрукованої до його обрання «Книги поучений авви Дорофея» він розпорядився усунути повчання Ніла Синаїта, який засуджував зловживання в середовищі ченців.

Ці повчання звучали недоречно в атмосфері гонінь на Православну Церкву.

Молодий архімандрит виступає й у ролі автора, здійснивши тоді переклад настанов Агапіта імператорові Юстиніану. У цій популярній компіляції з античних авторів було закцентовано на тому, що монарх тільки тоді може бути безпечним, коли править згідно з волею народу. Хоча трактат Агапіта привернув увагу перекладача не політичними поглядами автора, а переважно як збірник етичних настанов, твір був співзвучний уявленням шляхти Речі Посполитої про монархію як виразницю інтересів «шляхетської нації». Текст пам’ятки було перекладено за якимось західним виданням грецького оригіналу, але враховано також і два церковнослов’янських переклади, а в коментарях на берегах – і латинські. Надрукував книжку Стефан Беринда, брат Памви Беринди. Продовжуючи працю у цьому напрямі, святий, очевидно, ще в цей період своєї діяльності написав твір «Книга души, нарицаемая злото», присвячений морально-етичним проблемам.

Надзвичайно велике значення мали інші оригінальні твори св. Петра Могили. Це «Літургіаріон, си есть Служебник» (К., 1629) та «Крест Христа Спасителя й кождого человіка» (К., 1631). Перша книга була конче потрібна масі священиків для проведення головного богослужіння – Божественної літургії, бо ця праця містила фактично сценарій служби, тобто всі слова та відправи, які мав говорити й робити священик. Звичайно, й перед тим існували служебники, але нерідко в рукописній формі, через що вони містили чимало помилок. Св. Петро Могила уклав нову редакцію служебника, використавши не тільки попередні, слов’янські, але й грецькі варіанти, подав стисле догматичне й обрядове пояснення Літургії. Цей твір був схвалений Київським православним Собором 1629 р. і офіційно замінив собою всі наявні приватні редакції. У 1639 р. книгу доповнили і перевидали. «Літургіаріон» св. Петра Могили надовго став основою для проведення відповідного богослужіння і тільки у ХІХ ст. був замінений новішими книжками, слугувавши для них важливим посібником. «Крест…» мав чітке антипротестантське спрямування, адже більшість протестантських номінацій і нині не вшановує хрест. У вищезгаданому творі був чітко викладений православний погляд на природу шанування хреста, а думки св. Петра Могили з цього приводу, що увійшли до його пізнішого «Катехізису», не втратили своєї актуальності й нині. Варто додати, що святий чітко обстоював «троєперстя», тобто осінення себе знаком хреста трьома пальцями правої руки (великим, указівним та середнім). Пізніше під впливом Петра Могили московський патріарх Никон замінить поширене в Московській державі «двоєперстя» (вказівним та середнім пальцями) на «троєперстя».