Св. Петро Могила - Мицик Юрій - Страница 25

Діаметрально протилежною була реакція на смерть св. Петра Могили православних українців, білорусів та молдаван. На неї з глибоким сумом відгукнулися українські письменники й літописці – виразники почуттів народу. Про це написали, зокрема, літописці Михайло Гунашевський, Ілля Кощаковський, Феодосій Софонович, Варлаам Ясинський, Йоасаф Кроковський та ін. Так, Софонович записав у своїй хроніці: «Року 1647 генвара 1 Петр Могила, метрополит киевский, оборонца великий и розширитель православия, помер. Похован в церкви великой Печерской. По смерти его зостал метрополитом Силивестр Косов». Сучасники відзначали видатні заслуги покійного митрополита. Так, його учень, чернігівський архієпископ Лазар Баранович з гіркотою писав про непоправну втрату навіть за 24 роки по смерті святого: «Могила скрила від нас Могилу. При тому пастирі прийнялась у нас добра нива. Не можна досить оплакати Могилу: був він нам отець і пастир любий. Любленого любо прийняли в небі, а нам би потрібен був другий Могила». Пам’ять про св. Петра Могилу і його діяльність в Україні та Молдавії ніколи не згасала, шанували навіть його особисті речі. Так, ми виявили інструкцію українського посольства гетьмана Петра Дорошенка до Речі Посполитої (не раніше 1665 р.). Інструкція містила і вимогу, щоб «митрополичі інсиґнії… забрані до Польщі, були знайдені і привезені до нас, і до Війська Запорозького, також митрополичі ризи, вчинені славної пам’яті київськими митрополитами, отцями Могилою і Косовим, дані для збереження отцю Балабану, київському митрополиту, а по цьому небіжчику Балабані полишені…»

Значення діяльності св. Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого св. Петро Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. Київська митрополія його часів була найбільш самостійною та авторитетною за весь період ХІІІ – ХVІІІ ст. Це теж стало причиною причислення у 1996 р. Петра Могили до лику святих Православної Церкви.