Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - Леп'явко С. - Страница 15

І Наливайко, і Лобода наголошували, що не вдаються до грабунків, а лише годують своїх людей. У листі до короля Наливайко ображався, що литовці переслідували його за «трохи хліба, ще мало у них або у маєтках їхніх їденого, а знати ще й не їденого». А Лобода просив Замойського: «А хліба-солі у тім краю не забороняй».

Спокійний тон листів Лободи, від якого вимагали припинити «свавілля», налаштовував польську владу на спробу розколоти козацькі лави та, насамперед, посварити Наливайка й Лободу. Лобода, як досвідчений запорозький старшина, був оточений такими ж досвідченими козацькими полковниками й отаманами, які не любили державну владу, але домагалися від неї поступок і були готові з нею співпрацювати. Інакше виглядала справа з Наливайком. Він не належав до давнього козацтва й діяв окремо. Тому частина запорозької верхівки й надалі вважала його чужим, іншими словами, екстремістом. Тому, коли Наливайко пропонував об'єднатися, щоб виступити разом проти влади, запорожці не погодилися. Вони чекали весни, щоб піти в Молдавію або на Запорожжя, або ж чекали, доки влада погодиться взяти хоча б частину козаків на службу. Пасивно чекаючи весни чи бодай якогось розв'язання проблеми, Лобода та його оточення все ж відмовлялися розпускати свої загони й сумирно просили не забороняти їм брати на своїх людей продовольство.

Зупинка в Річиці примусила замислитися про майбутнє й Наливайка. Він зробив спробу об'єднати козаків. Шпигуни повідомляли, що Наливайко пообіцяв Лободі дати йому особисто, а також його війську велику грошову суму заради прискорення об'єднавчого процесу. Однак це не вдалося, тому довелося розробляти інші варіанти майбутніх дій. І тут у пригоді стала незвичайна подія. До Наливайка в Річицю приїхав королівський комірник Ян Мєшковський. Цей шляхтич обіймав невисоку, але все ж придворну посаду, тому в провінції його вважали впливовою особою.

Мєшковський заявив Наливайкові, що прибув до нього від короля з метою проведення переговорів. Справжню причину приїзду Мешковського з'ясувати так і не вдалося. Згодом литовці заарештували його й після тортур стратили як державного злочинця, який самовільно діяв від імені короля. Можливо, Мєшковський вирішив виявити ініціативу, спробувати домовитися з козаками, а потім подати це як власний здобуток і мати з цього особистий визиск. Могло бути й так, хоча є ймовірність того, що його дійсно відрядив до Наливайка хтось із високих посадовців країни. У будь-якому разі, Мєшковський пообіцяв Наливайкові, що перекаже королю його міркування щодо розв'язання козацької проблеми. Тому Наливайко взявся за перо й написав листа Сигізмундові III.

Це був перший відомий в історії лист-звернення козацького ватажка до польського короля. Наливайко змалював події, у яких брав участь протягом останніх двох років. Він розповів про формування свого загону добровольців навесні 1594 року, про стосунки з князем Острозьким, молдавські походи, перебування в Білорусі. Опис Наливайка цікавий тим, що подає не лише хронологію подій, але і містить їхню оцінку.

Лист важливий ще і тим, що наприкінці має ряд пропозицій щодо можливих способів упорядкування козацтва. Наливайко виділив їх окремо, назвавши кондиціями – умовами можливої угоди з королем. Наливайко просив надати йому землі на степовому прикордонні між Бугом і Дністром, приблизно за двадцять миль на південь від Брацлава. Це була територія, найбільш уразлива до татарських нападів. Наливайко висловив готовність збудувати там замок і перебувати в ньому з двотисячним козацьким військом, яке мало служити проти «неприятеля святого Хреста» та проти московського царя.

На думку Наливайка, новозбудований замок мав стати центром прикордонного козацького війська, яке б контролювало територію від Дністра до Дніпра. На Запорожжі Наливайко пропонував тримати лише один із козацьких підрозділів. Козацьке військо мало бути підконтрольним безпосередньо королю або польським гетьманам. У цьому питанні Наливайко лише повторював ідеї, які були закладені ще в перших козацьких реформах. Таким чином, козацьке військо мало бути екстериторіальним і не підпорядковуватися прикордонним старостам і воєводам. Як уважав Наливайко, король може утримувати це військо за гроші, що їх усе одно передає кримському ханові як так звані упоминки, за допомогою котрих намагається відкупитися від татарських нападів.

Дійсно, у польсько-татарських відносинах існувала давня й певною мірою безглузда традиція сплачувати ханові своєрідний щорічний податок-подарунок, який мав символізувати дружні стосунки між країнами. Насправді ж, то був спосіб задобрити кримських ханів, щоб ті дотримувалися миру з Польщею. Однак і цього упоминки не гарантували. Тому проти їх виплати послідовно виступала значна частина польської шляхти, однак король усе одно виплачував. Тобто в цьому разі Наливайко добре знав, про що писав. Для себе особисто Наливайко просив посаду козацького гетьмана. Цікаво, що він радив королю визнавати лише єдиного козацького керівника, бо, якщо їх буде багато, настане безлад. У разі свого призначення гетьманом Наливайко обіцяв тримати козацьке військо в дисципліні й покорі перед владою.

Наливайкові пропозиції відображали не лише його особисті думки, але й досвід багатьох десятиріч боротьби проти татар. Протягом XVI–XVII ст. татари здійснили сотні нападів на українські землі, знищили й полонили понад мільйон людей, завдали Україні катастрофічних матеріальних збитків. Польська ж влада аж до початку XVII ст. майже не вживала серйозних заходів для оборони кордону. Лише з 1560-х років уряд почав утримувати за кошт держави близько двох тисяч жовнірів, які стояли в замках Західного Поділля, але не могли та й не дуже прагнули прикривати інші ділянки кордону. Коли ж питання оборони кордону поставало на сеймах, польська шляхта відмовлялася виділяти кошти, оскільки цим територіям татарські напади не загрожували. Тому населення українського прикордоння самостійно дбало про оборону, а українські магнати тримали великі приватні війська. Із цієї ж причини виникло та сформувалося українське козацтво як недержавні збройні сили України.

Козацтво мало великі успіхи в боротьбі проти турків і татар. Наприкінці XVI ст. воно мов щитом прикрило від татарських нападів Київщину, і місцеве населення почало жити відносно спокійно. Цікаво, що в першій половині XVII ст. татари здійснили на віддалену від Криму Галичину значно більше нападів, ніж на близьку Київщину. Це зумовлено тим, що на Київщині їх чекав запеклий збройний опір.

Однак остаточно зупинити татарські напади могла лише організована державою система фортець на кордоні з постійно утримуваним військом. Колись, під час виборів на королівський трон, Сигізмунд III пообіцяв збудувати на кордоні чотири замка, але обіцянку не виконав. Тому Наливайко, котрий добре знав ситуацію на прикордонні, висловлював пропозиції перспективні й корисні як для держави, так і для українського народу.

Мєшковський забрав Наливайків лист до короля й вирушив у дорогу. Оскільки його заарештували, лист, очевидно, не потрапив до адресата, однак зберігся й важливий тому, що доніс до нас думки одного з найцікавіших козацьких ватажків кінця XVI століття.

Після прощання з Мєшковським, у середині січня 1596 року, Наливайко вирушив із Річиці на захід. Він пройшов до Турова, де переправив своє військо через Прип'ять, вийшов за межі Великого князівства Литовського й опинився на рідній Волині. Литовсько-білоруська знать, котра боялася нового повороту Наливайка в глиб Білорусі, тепер полегшено зітхнула. Литовський гетьман не переслідував козаків поза межами Білорусі. Цікаво, що він відзначив високі бойові якості та організованість людей Наливайка, які змогли за складних погодних умов здійснити через річки й болота тривалий рейд із численними гарматами.

Однак відхід Наливайка не приніс білоруській шляхті спокою. Козаки війська Лободи були невдоволені пасивністю свого провідника, зняли його з гетьманування, а на його місце обрали Матвія Шаулу. Той пішов зі значною частиною свого війська вздовж Дніпра, аж до Оршанського повіту. Інша частина козаків пішла на південь, до Паволочі, а решта, очевидно з Лободою, залишилися в Овручі. Цікаво те, що литовська влада, навіть зібравши власне військо, боялася розпочинати бойові дії проти Шаули та змушена була лише спостерігати, як козаки спокійно збирають стадії на її землях.