Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) - Страница 59


59
Изменить размер шрифта:

Утім, Дарину терзав аж ніяк не страх викриття – як одна з тих, хто переживає прикрощі винятково в міру їх надходження, вона ніколи не заглядала навіть на два кроки вперед – просто якось гидко здавалося робити це зараз, коли все так шалено прекрасно!

А прекрасне було шаленим, оскільки по дорозі від воріт до «сюди» Дарина встигла прийняти єдино правильне й запаморочливо святкове рішення, від якого в неї буквально перехопило подих:

Навіть якщо Київ провалиться крізь землю, вона однаково піде на побачення з Яном!

«Врешті-решт, – осяяло її, – можна віддати Завзятій мопед і грошима. Катя мені позичить. Вона ж нормальна тітка!»

Сані приміряв шубу на себе, мовби перевіряв, чи не зменшилася вона в розмірі. Він любив свої речі й трясся над ними, й те, що він позичив їй свою коронну екіпіровку, було його особистим подвигом Камо.

– З чим тобі допомогти? – засяяла вона. – Хочу, щоб свято було землепотрясним. Ми з Яном сьогодні прийдемо сюди. Він мені квиток купить! Оце прикол!

– Явлення Анни Кареніної в гранд-опера! – оцінив начитаний Сані. – Директора інсульт поб’є.

– Особливо коли я всі свої конкурси сама виграю! І приз зажадаю…

– …безкоштовний вхід на півроку. Він помре! Дивися, – простягнув він їй її власну книгу про народні свята, – Віталійович мені віддав. Але в тебе тут так начеркано… Я не зрозумів, навіщо нам намети?

– Курені! Головна фішка – для «пойдём, красотка, в нумера!» Зрозумів? Побачиш, до години ночі всі будуть зайняті. А що, дітей на Купала зачинати саме час…

– А хто такий Кочержник? І ось іще, що за ганчірки ми спалюватимемо?

– Де? – Дарина розгорнула купальський розділ і прочитала криво обведений олівцем абзац. Потім перечитала його знов і знов, і на третьому заході відчула, що планомірно непритомніє. – Це ж… Це… – залопотала вона. – Боже! Сьогодні!!!

– Ну звичайно, сьогодні, – здивувався її здивуванню Сані. – За годину вантажівка з папороттю приїде. Що мені з нею робити?

– Я сьогодні помру! – обірвала його Землепотрясна, не в змозі повірити в сенс своїх тремтячих слів.

– Я, мабуть, теж, – приречено зітхнув танцівник. – Я на собі все свято не витягну. Він з глузду з’їхав, що тебе звільнив. Сам собі западло влаштував.

– Ти не зрозумів, я помру насправді! – відчайдушно заволала вона. – Пробач, мені треба бігти…

– Але, Зем!

– О-о-о, хто до нас завітав! Зірка сумнівного щастя! – Воістину Завзята мала рідкісний талант з’являтися в найбільш непідходящий момент. – Алексе! Алексе, біжи сюди! – завищала цирульниця.

– Та не кричи ти! – гаркнула очманіла Чуб. – Я програла. Я все віддам. Увечері. Грошима. – Вона кинулася до виходу.

– Якими грошима? Звідки вони в тебе?

Наздогнавши, Завзята схопила Дарину за кисть.

Та неприязно вирвала зап’ясток і зробила крок до дверей. Звідкись тривожно запахло чадом.

– Алексе!!!

Перукарка вхопилась обома руками за Даринин одяг: спідницю і топ. Даринина спина сіпнулася геть…

– А-й-й…

Спідниця благополучно тріснула до кінця, повиснувши в руці Завзятої.

Чуб істерично ойкнула й сіла, прикриваючи рослинність між ніг залишками топа. Із-за сцени з’явився довгожданий Алекс і завмер, широко роззявивши рота.

– Що, ніколи мене голою не бачив?! – розлютилася Землепотрясна.

Якщо не брати до уваги скромного клаптика стрингів, її улюблений купальник був анітрохи не більш цнотливим. Але охоронець чомусь приголомшено подивився на неї, повільно глитнув і заволав, захлинаючись деренчливим криком:

– Чьо ти з нею зробила, суко? Зовсім знахабніла? Та за такі речі пику бити треба! Чого ти до нормальної дівчини прикопалася?!

Дарина інстинктивно втягла голову в плечі перед криком у відповідь: за свій напад справедливості Алекс заслужив таку порцію злості, що краще тихо-тихо відповзати.

– Господи, пробач мені, Даринко! – несподівано простогнала Завзята зі сльозою. – Я не хотіла! Сані! Сані, дай їй…

І тут, нарешті, Дарина побачила, що танцівник стоїть, немов уражений громом, тримаючи на долоні розв’язаний вузлик із присухою, забутий нею в кишені червоної шуби.

– Мені зле, – підломлено сказав він, поглядаючи на розсипчасту суміш. – Раптом так зле… Такий відходняк! Усе безглуздо. Плоско, – здається, він збирався заплакати. – Навіщо ви це робите? Навіщо? Невже ви не розумієте: без Землепотрясної клубу не буде! Вона справжня артистка! Вона зірка! Ви просто заздрите їй. Ви – обивателі! Добриво! Ви – гній, на якому ростуть такі квіти! – Він засунув руки в кишені шуби і, зігнувшись, звів їх до живота, ніби його корчило від болю.

Мабуть, його справді звали Сашком.

– Ми гній? – загрозливо почервонів Алекс. – Та якби не вона, я б тебе… Шубу дівчині дай! – стиснувши кулаки, він рушив на блакитного.

«Алекс! Він теж Сашко!» – очманіла Чуб.

– Даринко, візьми! Ці мужики… тільки битися. – Завзята раптом самовіддано задерла плаття, оголяючи ґудзикові груди, і застрибала, намагаючись вивільнити голову з отвору.

«Завзята, що, і Завзята?!»

– Як тебе звуть? – закричала Дарина.

– Саша, – скуйовджена голова виринула з плаття, цирульниця догідливо простягнула його їй.

– Що ти цирк влаштовуєш! – кинувся до коханки Алекс, мимохідь стягуючи з себе майку. – Дарино, візьми.

– Зем, на, на… – затанцював Сані, вискакуючи з шуби.

– Що тут відбувається? Чому ви всі голі?! – гримнув обурений голос.

У дверях стояв розлючений директор клубу.

Підлеглі завмерли: Алекс із голим торсом, Завзята в трусах, Дарина лише в черевиках «як у Джоні Деппа».

Сані ожив першим і, підбігши до Чуб, дбайливо накинув на неї шубу. Дарина вчепилася в неї, немов у рятівне коло.

– Пробачте, – пропихтіла вона, плутаючись у рукавах. – Олександре Вітал…

«Мамочко! Олександр!!!»

Вона очманіло втупилася в нього.

– Дарино, – прохрипів директор так, мовби в нього відразу пересохло в роті. – Ви повернулися?

– Чорта з два вона до тебе повернеться, жлобе! – верескливо заволав голубий. – І я йду! Я йду разом із нею! Ввесь мій балет!

– А я вже звільнився! – гаркнув охоронець.

– Дарино, але вам не треба йти, – зворушено мовив директор, зворушений власними словами: він тупо дивився просто себе, ніби ті були ганебними мильними бульбашками, що з незрозумілої причини випливли з його благопристойного рота. – Я можу навіть збільшити вам… вам… – Губи директора болісно напружилися, тужачись народити страшну й абсолютно неможливу обіцянку.

– Дарино, не йди, пробач мені! Це все я… – заголосила Завзята, кидаючись до неї, прохально зігнувши спину й широко розставивши руки, так, немов збиралась учепитися в Даринині коліна.

Чуб мимоволі відскочила вбік.

– Йди геть, суко заздрісна! – грубо відштовхнув коханку Алекс. – Як я тільки жив із тобою рік! Даринко… – рішуче зробивши крок до неї, він схопив Дарину за плечі.

Та перелякано хрокнула, стискуючись у грудку.

– Прибери від неї граблі, село! Котись до своєї жлобишки!

Сані з несподіваною ненавистю заїхав Алексу в живіт сильною балетною ногою.

Алекс упав на спину.

Завзята скрикнула.

Миттєво спітнівши, директор підбіг до Дарини, намагаючись відтіснити її в бік службових дверей.

Охоронець підхопився і, насупившись, пішов на танцівника.

«Зараз він зробить із нього…» – що саме Алекс зробить із Сані, Дарина не додумала, але виразно уявила собі перемішані з кров’ю, зламані риси друга, винуватого лише в тому, що позичив їй свою улюблену річ.

І тоді, підкоряючись лише натхненному інстинкту, вона закричала:

– Сашко! За мною! – І побігла геть, не бачачи, але відчуваючи тремтячими лопатками, як чотири тіла різко сіпнулися за нею, немов були прив’язані до її спини сталевими канатами. Чадний запах став іще відчутнішим. Вона чула: бійка урвалася не почавшись, і чотири Сашки мчать їй услід, забувши про міжусобну ворожнечу, об’єднані спільною вірою: «Вона покликала мене з собою!»

Вона впала на коліна, витягуючи ключі з-під каменя, і вскочила в сідло.