Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 69
Єжи тяжко зітхнув.
– Загалом так, – важко мовив він. – Увесь. Тільки не ми, а здебільшого я… Але я не хотів…
– Не хотів, але з'їв? – здивувався Тарас.
– Змусили… Оксана змусила.
Очі в хазяїна квартири округлилися.
– Як змусила? – вражений почутим, запитав він. Обличчя Єжи набуло страждального виразу.
– Та взагалі… я сам винен… Напросився… Я це… Я поцілувати її хотів… А вона сказала, що коли я з'їм увесь торт, то поцілує… Ну, я з'їв… Мені відразу зле стало… Всю ніч не спав – печінка боліла. Думав «швидку» викликати…
Тарас дивився на Єжи, який робився все блідішим і блідішим, і голос його тремтів неприємно і звучав мовби з останніх сил.
– Мені знову зле, – тужливо мовив Єжи й нагнувся над столом, майже торкаючись гострим, неголеним підборіддям кухля з недопитим чаєм. – Я краще піду…
– Лікаря викликати? – співчутливо запропонував Тарас, злякавшись, що сусідові стане зовсім кепсько.
– Я сам, я сам, – примовляв Єжи, підводячись і тримаючись обома руками за живіт.
Він вийшов, і в квартирі у Тараса задзвеніла тиша. Задзвеніла так сильно, що Тарасові захотілося заткнути пальцями вуха. Він, зачинивши за сусідом двері, зайшов на кухню. Всівся біля вікна, заплющив очі. Дзвін явно виходив не ззовні, а просто з його голови. Щось було і з ним, із Тарасом, негаразд. Чи замало спав, чи цей шум зі сходів був винен.
За вікном пустився косий дощ, і дрібні часті краплі забарабанили по шибці. Тарас переключив увагу, дивився, як вода розмиває картинку двору, прибирає лінії та кути, все згладжує. Видно, відвертання уваги на дощ ослабило нудний дивний дзвін у голові, й він – як дитина, що плакала, раптом затихає, усвідомивши, що на неї ніхто не звертає уваги, – зник, замовк. Тепер вуха Тараса слухали шум дощу, і шум цей був радше заспокійливим, аніж навпаки. Про сусіда думати не хотілося, як не хотілося вже ні шоколадного торта, ні кави.
Згадалася вечірня розмова з Борисом, батьком Дарки. І Тарас, немов зачарований стежачи за тим, як «краплинна» вода, що бігла по склу вниз, намагається змити звичну картинку двору, зрозумів одну важливу й водночас страшнувату своєю простотою думку: йому потрібно і хочеться освідчитись Дарці. Інакше вийде, що за нього, Тараса, все вирішив її батько.
Тарас відчував, що для таких рішучих дій він зараз заслабкий. Не в тому розумінні, що не дозрів, хоча й це було цілком можливо. Але значно більше йому заважав внутрішній стан, думки про Оксану та Єжи, які відвертали його раз у раз від Дарки. Та і шум уранішніх ремонтних робіт у парадному все ще стояв у голові далеким нудним відлунням. Як мовиться, все склалося докупи. І не вибратися б Тарасові до пізнього вечора з цього малоприємного й абсолютно неефективного стану, коли б не дзвінок Оксани.
– Ти мені нічого не хочеш сказати? – вимогливо й незадоволено запитала вона, навіть не привітавшись.
– Давно хочу, – признався Тарас. – Але так усе на мене відразу навалилося.
– Що ж на тебе навалилося? – спитала Оксана, але в голосі її не було звичної турботи й теплоти.
– Давай я до тебе підійду, все розповім, – запропонував Тарас.
Із мобільника донеслось її важке зітхання.
– Гаразд, я вдома. Підходь!
Прогулянка під дощем трохи заспокоїла Тараса й привела до ладу його метушливі думки. Двадцяти хвилин якраз вистачило, щоб визначитись зі своїми вибаченнями, які він у будь-якому разі мусив скласти давній подрузі, і щоб вирішити, як плавно перевести потім розмову в інше русло, яке відверне Оксану від «улаштованого» ним, Тарасом, їхнього побачення з Єжи. Від гармонії думок, що настала в голові, Тарас не зміг стримати усмішки. Так, з усмішкою, він і зайшов до двору будинку номер вісім на площі Ринок.
– Ти чого такий задоволений? – здивувалась Оксана, впустивши Тараса до квартири.
Тарас поспішно прибрав усмішку з обличчя. Знову став серйозним і трохи нещасним. Роззувся, пройшов до кімнати. Сів на канапу, і зараз же йому на плече впав плюшевий сірий шурик – одне звірятко з плюшевого мінізоопарку, що розташувався на спинці канапи.
– Якби я так давно тебе не знала, я більше ніколи б тобі не дзвонила! – заявила Оксана, всівшись на пуф по інший бік столу-візка, за яким вони й удвох, і в більшій компанії вже не один десяток разів вечеряли, обідали і просто пили та закушували. Цього разу, щоправда, столик був незвично голим. Тільки скатертинка й ніяких тарілок, виделок, чарок.
– Оксаночко! – Тарас набрався сміливості. – Вибач! Я не винен! Я не хотів вас удвох залишати! Просто подзвонила моя наречена і сказала, що її тато хоче зі мною терміново переговорити…
У господині зі здивування розкрився рот.
– Ти одружуєшся?
Тарас приречено кивнув.
– І навіть зі мною не порадився?
– Я саме хотів. Зараз…
– А не пізнувато? – Кругленьке личко Оксани набуло звичного дбайливого й задумливого виразу.
Тарас знизав плечима.
– Але ти хоч із любові одружуєшся? Не з дурості? Не через вагітність?
Тарас заперечливо хитнув головою.
– У нас із нею ще ніякої близькості не було. Ми тільки один раз цілувалися, та й то не по-французьки.
Погляд Оксани наповнився жахом нерозуміння. Вона хотіла була щось сказати, розкрила вже рота, але промовчала. Тільки похитала головою.
– Ні, ти не думай! – мовив Тарас. – Я її люблю. Це точно! Вона абсолютно дивна… Але…
– А як її звуть?
– Дарка. Вона обмінниця в нічній обмінці на Франка, знаєш, де трамвайна зупинка, на самому початку.
– Це важливо? – запитала спантеличено Оксана.
– Що?
– Що вона обмінниця?
– Ні, – відповів Тарас. – Хоча, може, й так. Інакше я б з нею не познайомився… У неї була сильна алергія на грошові знаки. На все, що якось стосується грошей… Я її випадково вилікував… І…
Тарас раптом замовк. Здалося йому, що навіть такому давньому другу, як Оксана, не варто розповідати все! Вона все-таки жінка. А коли жінкам розповідають про інших жінок, у них з'являються абсолютно несподівані думки й висновки.
– Ти її вилікував? – здивувалась Оксана.
– Авжеж, тільки це складна історія… Я тобі потім розповім… Словом, я хотів покликати тебе свідчицею на наше весілля.
– Мене? – зраділа раптом Оксана. – Звичайно! Тільки ти мене з нею заздалегідь познайом! Як її звуть?
– Дарка, я ж казав! – Тарас подивився на хазяйку квартири трохи дивним поглядом.
– Ти вибач, я досі нервова, з учорашнього вечора…
– Оксано, – Тарас заговорив тихіше, – а що у вас там сталося?
Оксана підібгала губки, обличчя її набуло стомленого виразу. Вона потерла правою долонею лоб.
– Твій дурень заявив, що я «солодка».
– Він не мій дурень! – чинив опір такому визначенню Тарас.
– Ну, твій сусід! Сказав, що я така солодка, що йому дуже хочеться мене поцілувати.
– І ти йому сказала, що, коли він з'їсть увесь торт, то ти його поцілуєш? – згадав Тарас слова Єжи Астровського.
Оксана заперечливо захитала головою.
– Ні. Я сказала, що коли він любить солодке, то мусить спочатку з'їсти увесь торт, а потім ми продовжимо розмову… Він його дійсно з'їв і відразу посинів увесь. Я запропонувала «швидку» викликати, а він рота затиснув собі, немов його ось-ось знудить, і на мене рукою замахав, мовляв, іди! Ну, я і пішла!
У Тараса відлягло від серця. Слава Богу, жодних спроб насильницького фізичного контакту з боку Єжи! Тільки слова. Слова і торт.
– А філіжанки ти не розбивала? – запитав Тарас.
– Ні, коли я вже виходила з квартири, там щось забряжчало. Це, напевно, він.
– Ну, ти йому пробач, – попросив Тарас. – Він самотній, нікому не потрібний… Психічно неврівноважений…
– Психічно дуже врівноважений, та й не самотній! – заговорила єхидно Оксана. – Йому вже пів-«Оселі» вітання переказує! Створив серед бомжів міф про себе як про людину, яку хвилює доля нещасних…
– Чому міф? – запитав Тарас. – Мені здається, в ньому це є. Звичайно, він спочатку з тобою познайомився, а потім уже долею нещасних зацікавився.
- Предыдущая
- 69/80
- Следующая
