100 чарівних казок світу - Фрезер Афанасий - Страница 36

Невдовзі знайшлася в них дитинка, але якась дивна: від голови до пояса це був їжак, а нижче – хлопчик. Та що вдієш, який уже є. Назвали його Ганс-їжак.

На хрестинах піп пробурмотів:

– Як такому колючому ліжко стелити?

Кинули батьки за піч жмут соломи – чи ж не ліжко для Ганса-їжака? Там він і пролежав ні мало ні багато – вісім років і такий уже став осоружний батькові, що той не міг дочекатися, коли його син-почвара помре та руки їм розв'яже, а той усе живе. Якось зібрався селянин ярмаркувати та й спитав у дружини, що їй купити.

– Візьми м'яса та м'яких булок, – сказала вона.

Далі спитав він наймичку, чого вона би хотіла, щоб він їй з ярмарку привіз. Домовилися про черевики та теплі панчохи. Настала черга Ган-са-їжака замовляти, то він і попросив привезти йому волинку.

Вертає селянин додому з гостинцями, привіз дружині м'яса, булок м'яких, наймичці – черевики й теплі панчохи, а Гансу-їжакові за піч волинку кинув. Зловив Ганс-їжак ту волинку та й каже:

– Батьку, попросіть коваля підкувати мого півня, і вже ви мене повік не побачите.

Тож селянин, аби здихатися сина, пристав на те. Зараз як підкували півня, Ганс-їжак осідлав його і мерщій поїхав з дому, прихопивши з собою свиней та ослів, яких збирався в лісі пасти. Як дісталися вони до місця, злетів півень зі своїм вершником на найвище дерево, а ослів і свиней Ганс-їжак вільно пастися пустив. А поки стадо підростало, пастух зі свого місця не зрушив – усе сидів на дереві та на волинці своїй грав.

На ту саме пору нагодився король, який заблукав поблизу, прогулюючись. От до його слуху й долинули прекрасні звуки, що розливалися довкола. Послав його величність свого слугу, щоб той дізнався, звідки лине ця чудова музика. Помітив слуга на дереві в гіллі півня, а на ньому верхи – їжака з волинкою.

Звелів король слузі попитати в нього дорогу. Вперше за багато років зліз Ганс-їжак додолу з дерева і обіцяв показати королеві дорогу додому, тільки попросив за те дарню[2] з обіцянкою, що той віддасть йому за дружину ту, яка зустріне короля біля замку. Король вирішив, що їжак навряд чи вміє читати, тому й подав йому папір, черкнувши на ньому своїм монаршим пером. Зараз Ганс-їжак показав йому найкоротший шлях, яким король хутко дістався дому. А біля замкової брами батька зустрічала принцеса. Зраділа дівчина, кинулася батькові на шию, а король і розповів їй, як віддав грамоту з неправдивою обіцянкою якомусь почварному дивакові, що осідлав півня, мов баского коня, й чудово вміє грати на волинці. Насправді на тому гербовому папері, що він дав неписьменному їжакові, було написано: «Я нікому нічим не зобов'язаний. Король». Похвалила принцеса батька за дотепність, та й по всьому.

Минав час, а Ганс-їжак, як завжди, пас своє стадо та завзято награвав на волинці. Одного разу їхав через той ліс король з великим почтом слуг і приятелів. І трапилося так, що збився королівський поїзд з дороги, продираючись через ліс густий, у якому ані стежини, ані доріжки. Послав тоді король свого гінця на звуки дивної музики, що лунала невідь звідки, звелівши йому дізнатися про все. Підійшов королівський посланець до дерева, подивився: на гіллі півень сидить, а на ньому верхи – Ганс-їжак. От посланець того дивака й питає, що він там робить.

– Стадо своє пасу, – каже їжак. – А вам чого треба?

Розповів йому посланець, що королівський почет не може з лісу самотужки вибратися. Злетів тоді Ганс-їжак на своєму півневі з дерева і цьому королеві так само поставив умову, як і першому. Король підпис свій під обіцянкою поставив, а Ганс-їжак верхи на півневі вивів заблудлих з лісової гущавини. А біля брами рідного замку чекала на короля його єдина донька. Красуня не могла натішитися, що батько її повернувся живий-здоровий, та все розпитувала старого про його тривалі мандри. І розповів тоді їй король, що винен за своє щасливе повернення якомусь зачарованому дивакові, не їжакові й не людині, а ще розповів, що той дивний пастух чудово грає на волинці. Із сумом зізнався король дівчині, що ціна його повернення – вона сама. Принцеса заприсяглася, що заради свого батька вона без слова вийде заміж за їжака, тільки-но він прийде по неї.

А тим часом стадо Ганса-їжака збільшилося так, що за товаром вже лісу не видно було. Тоді послав він вісточку своєму батькові з проханням звільнити хліви в селищі, бо він, мовляв, скоро приведе скільки худоби, що її вистачить на всіх. Селянин, який уже гадав, що син його давно згинув, не дуже-то зрадів його «воскресінню».

Хоч би що там було, а стадо Ганс-їжак верхи на півневі в селище пригнав, а далі наказав батькові:

– Батьку, хай коваль перекує мого півня, і більше ви мене довіку не побачите.

Зрадів селянин, що так легко Ганса-їжака назавжди позбудеться, зараз же домовився з ковалем.

А далі вирушив Ганс-їжак до першого королівства. А той король, що його ошукав, добре до його відвідин підготувався: велів своїм слугам, тільки-но той дивак-волинщик верхи на півневі покажеться, всім у нього стріляти і яка зброя в замкові є – всю проти нього підняти, щоб той обминав десятою дорогою їхній замок і думати про нього забув.

От під'їхав Ганс-їжак уже близько до того замку, а на нього цілий натовп зі списами посунув. Пришпорив тоді їжак свого півня, через браму перескочив та й зупинився просто на вікні тронної зали. А далі як гримне на того короля, віддавай, каже йому, те, що заборгував, інакше накладеш головою разом зі своєю принцесою. Злякався король за свою шкуру, благає доньку, щоб та з Гансом-їжаком пішла. Вбралася вона в сукню вінчальну, прихопила з собою те, що за нею батько надавав, і невеликий почет та й сіла в карету з Гансом-їжаком, а там уже й півень його, і волинка. Лишився король сам, думає, що більше ніколи не побачить своєї дочки… Аж ні. Як від'їхала вже карета ген-ген за місто, Ганс-їжак зараз зірвав з принцеси вінчальну сукню та ну колоти її своїми голками, ще й приказує:

– Яка ти вірна, така тобі й шана, забирайся геть, не бути нам з тобою разом!

Так і повернулася з неславою принцеса додому, до свого батька.

А Ганс-їжак верхи на півневі та з волинкою в руках по іншу наречену поїхав. А другий король наказав, як з'явиться Ганс-їжак, щоб сторожа йому салютувала, щоб його, попід рученьки білі взявши, зараз до королівського замку доправили. Побачила його королева, скрикнула: справді страшний! Але не подала знаку, прийняла Ганса-їжака все ж привітно, пішла й під вінець з ним, за весільний стіл на місце жениха посадовила. А надвечір страшно їй стало – як із таким колючим спати лягати? Заспокоїв жених свою наречену, звелів поставити коло дверей спальні варту і щоб сторожа розклала величезне вогнище й увійшла негайно, як він покличе.

Як вибив годинник одинадцяту, увійшли молоді до спальні, зняв Ганс із себе їжакову шкуру і гукнув на сторожу. Вони колючки підхопили та й шпурнули у вогонь. А коли залишилася від неї тільки жменька попелу, спали з Ганса чаклунські чари, і тепер він нічим не відрізнявся від звичайного юнака, от хіба що тіло мав почорніле, мов з вогню. Та цьому лихові придворний лікар зарадив – цілющими мазями змастив. І побачила тоді вражена принцеса, що Ганс її справжній красень, а шкіра в нього біла, мов хмаринка в небі. Справили вони ще раз весілля, і Ганс-їжак успадкував трон.

За кілька літ навідали молоді король з королевою селянина, Гансово-го батька. Той упізнав сина не одразу, а впізнавши, так зрадів, що переїхав жити до їхнього королівства. На тому й казці кінець.

Гансове щастя

Сім років працював Ганс у хазяїна, а потім поклав собі звільнитися і сказав йому:

– Вийшов строк моїм наймам, хазяїне. Заплати мені те, що я заробив, бо вертатиму додому, до матінки.

Хазяїн не пошкодував для нього нагороди – віддав колишньому наймиту цілий золотий виливок завбільшки як Гансова голова. Загорнув Ганс плату за свою працю в хустину, завдав собі на спину та й поніс той свій тягар додому.