100 чарівних казок світу - Фрезер Афанасий - Страница 28

– Підіймися на скелю, – наказала вона їй, – там, на вершині, росте ліс, повний лютих звірів, які охороняють колодязь Знань і Терпіння. Піди туди і принеси мені з цього колодязя відерце, повне води. Поквапся! Я даю тобі на це три роки.

– Але як я можу підійнятися на цю скелю? – розпачливо вигукнула Дораґлі. – Як я можу принести води в дірявому відерці?

– Мене не цікавить, як ти виконаєш мій наказ, – засміялася відьма. – Зроби це, інакше я уб'ю зелену змію.

Дораґлі пообіцяла собі, що зелена змія більше ніколи не постраждає через неї, і взялася до діла. Фея Покровителька допомагала їй як могла. Здійнявся сильний вітер і закинув Дораґлі на верхівку скелі. Фея приборкала диких звірів своїми чарами. Після ще одного помаху чарівною паличкою з'явилася колісниця, запряжена двома соколами. Дораґлі почала гаряче дякувати феї, але та, усміхнувшися, сказала:

– Зелена змія попросила мене допомагати тобі. Соколи миттю доправлять тебе до колодязя Знань і Терпіння. Вони також наповнять ущерть водою твоє відерце. Коли ти отримаєш воду з колодязя, вмийся нею, і до тебе повернеться твоя колишня краса.

– Як це чудово! – вигукнула Дораґлі.

– Але ти мусиш поквапитися і зробити те, що я тобі скажу, перш ніж повернутися до чаклунки. Твоє закляття зробило тебе рабинею рівно на сім років. Птахи домчать тебе до лісу. Перечекай час свого закляття там.

Дораґлі гаряче подякувала феї і сказала:

– Усі твої подарунки і навіть краса, яка повинна повернутися до мене, не тішитимуть мене. Я не можу бути щасливою, поки страждає зелена змія.

– Якщо ти будеш хороброю всі роки твого закляття, ти будеш вільна і зелена змія теж, – пообіцяла фея.

– Невже так довго я не побачу і не почую його? – запитала Дораґлі.

– На жаль, ні, – відповіла фея. – Твоє закляття не дозволяє тобі отримувати від нього звісток.

Сльози бризнули з очей Дораґлі, коли вона це почула. Вона сіла в колісницю, і соколи помчали її до колодязя Знань і Терпіння. Коли вони наповнили її відерце водою так, що не пролилося ні краплини, Дораґлі подумала: «Ця вода може зробити мене мудрішою. Я, мабуть, вип'ю ковток і стану розумнішою. А вже потім умиюся, щоб бути гарною». Вона спочатку випила ковток чарівної води. Потім умилася. І стала такою гарною, що всі птахи навколо відразу ж заспівали, дивлячись на її красу.

Потім з'явилася добра фея і сказала:

– Твоє бажання стати мудрішою, ніж гарнішою, радує мене. І я скорочу твоє закляття на три роки. Але поглянь-но, якою прекрасною ти стала, ти не можеш називатися більше Дораґлі. Тепер ти королева Діскрит.

Перш ніж зникнути, фея торкнулася ніг королеви, і тісні потворні залізні черевики перетворилися на пару золотих черевичків. Птахи примчали королеву Діскрит у ліс. Як чудово там було! Райські птахи співали на райських деревах, а звірі навколо говорили людськими голосами.

– Фея прислала нам гостю, – сповістили соколи всіх навколо. – Це королева Діскрит.

– О, яка вона прекрасна! – загомоніли звірі. – Стань, будь ласка, нашою повелителькою!

– З радістю, – погодилася Діскрит. – Але скажіть мені спочатку, що це за місце, де ми зараз?

Старий і мудрий кріт відповів їй:

– Багато-багато років тому феї втомилися боротися з людськими лінощами, брехнею і неробством. Спочатку вони намагалися напоумити людей, але потім розсердилися на них і перетворили хамів на свиней, балакучі пліткарки стали папугами або курками, а брехуни – мавпами. Цей ліс став їхньою домівкою. Вони тут будуть, аж поки феї визнають, що з них досить цієї науки.

Звірі дуже полюбили добру і мудру Діскрит. Вони збирали для неї горіхи, годували її лісовими ягодами і розважали казками. Справді, будь-хто знайшов би щастя в цьому раю. Але Діскрит весь час мучили думки про те, яке нещастя вона принесла зеленій змії. Швидко пролетіли три роки.

Королева Діскрит знов озула свої залізні черевики, взяла відерце з водою мудрості, наділа на шию ланцюг з каменем і попросила соколів од-правити її до старої відьми.

Стара дуже здивувалася, коли побачила її. Вона думала, що Діскрит давно вже померла, або її роздерли дикі звірі в лісі. Але перед нею стояла жива і здорова Діскрит і простягала їй відерце з чарівною водою. Побачивши її обличчя, відьма страшенно розлютилася.

– Що зробило тебе такою гарною? – заричала вона.

– Я вмилася водою мудрості, – сказала королева.

– Ти посміла не послухатися мене, – закричала чаклунка, люто тупаючи ногами. – Я покараю тебе. Йди у своїх залізних черевиках на край світу. Там у глибокій ямі лежить бутель з еліксиром довголіття. Принеси його мені. Я забороняю тобі відкривати бутель. Якщо ти не послухаєшся мене, твоє закляття триватиме вічно.

Сльози навернулися на очі Діскрит. Побачивши їх, чаклунка злорадно засміялася:

– Біжи швидше, і спробуй не виконати мого наказу!

Принцеса пішла, навіть не знаючи, де той кінець світу. Вона йшла багато-багато днів і ночей, але одного разу її зранені, закривавлені ноги підломилися від утоми. Вона впала на землю і подумала, що вмирає. Цієї миті вона шкодувала тільки про те, що більше не побачить зеленої змії. Раптом перед нею з'явилася добра фея і сказала їй:

– Діскрит, чи знаєш ти, що ти зможеш звільнити від чарів зелену змію тільки в тому разі, якщо принесеш чаклунці еліксир довголіття?

– Я неодмінно дійду туди, – пообіцяла Діскрит. – Але як мені дізнатися, де край світу?

– Візьми цей чарівний прутик і встроми його в землю.

Подякувавши, королева все зробила, як веліла фея. Зі страшним гуркотом перед нею розсунулася земля, і королева побачила глибоку темну яму. Долаючи страх, вона сміливо спустилася на її дно. За свою відвагу її було заслужено винагороджено. Внизу на неї чекав найгарніший юнак на світі, і Діскрит зрозуміла, що це зелена змія. Побачивши її, король не міг вимовити й слова, вражений її красою.

Довгий час вони сиділи, пригорнувшись одне до одного і плачучи від щастя. Потім з'явилася чаклунка, що охороняла еліксир, і вручила Діскрит бутель. Ніби для того щоб випробувати її, бутель не був закупорений. Але Діскрит добре пам'ятала уроки долі й подолала спокусу відпити з бутля.

Король і королева принесли еліксир старій відьмі. Вихиливши його відразу, вона стала такою гарною і доброю, що миттю забула про всі ті капості, які вона робила в житті. Змахнувши своєю паличкою, вона обернула зруйноване королівство зеленої змії на ще прекрасніше, ніж раніше. А потім одіслала прекрасного короля і мудру королеву додому.

Кришталевий міст

Жили колись дід та баба. Якось, підмітаючи в сараї, дід знайшов мідну монету.

– Що ми з нею зробимо? – запитав дід.

– Поїдемо завтра на базар і купимо курку, – відповіла стара.

Вранці вони поїхали на базар і купили курку. Вона нанесла їм багато яєць, стара їх вдало продала на базарі, і зажили вони з дідом розкошуючи.

Через деякий час, підмітаючи в сараї, дід знову знайшов мідну монету.

– Що ми з нею зробимо тепер? – запитав він.

– Поїдемо на базар і купимо півня, – відповіла дружина.

Вони поїхали на базар і купили півня. Курочка з півником привели курчат, яких стара продала на базарі, і зажили вони ще краще, ніж раніше.

Через кілька днів старий знову знайшов монету в сараї. На неї вони купили козу. Баба доїла багато молока і продавала його. їх сім'я стала ще багатшою. Минуло ще трохи часу, і в тому ж таки сараї дід знайшов ще одну монету. На неї баба купила на базарі козла. Козел з козою наплодили козенят, яких дід з бабою продали на базарі, ще більше поповнивши свою скарбничку. Через кілька днів у сараї знову знайшлася монета, але вже золота. На неї старі купили собі корову, а на наступну монету, яка не забарилася знайтися, купили бичка. Так їхнє господарство розрослося, а скарбничка почала наповнюватися швидше.

Одного разу, підмітаючи в сараї, баба знову знайшла монету і купила великого пухнастого кота. Кіт миттю переловив у хаті всіх мишей, які псували господарське добро, і дід з бабою не могли на нього нараду-ватися.