100 чарівних казок світу - Фрезер Афанасий - Страница 1

Сборник

100 чарівних казок світу

Ганс Кристіан Андерсен

Кресало

Один солдат ішов додому з війни. Зустрілася йому стара відьма.

 – Здрастуй, солдате! – сказала вона йому. – Ти одержиш досхочу грошей, лише зроби мені послугу. Бачиш старе дерево? Я обв’яжу тебе мотузкою, а ти залізь у дупло! Коли дістанешся самого низу, побачиш підземний коридор; там зовсім світло, бо горять сотні смолоскипів. Ти побачиш троє дверей; ключі стирчать іззовні. Увійди до першої кімнати, і побачиш велику скриню, а на ній собаку: очі у нього завбільшки як чашки! Та ти не бійся, а розстели на підлозі мій синій картатий фартух, підійди і схопи собаку, посадови його на фартух, відчини скриню й бери з неї мідяків скільки душа забажає. А як захочеш срібла, йди до іншої кімнати; там сидить собака, у якого очі завбільшки як млинові колеса! Та ти не бійся, а посадови і його на мій фартух – і набирай грошей доволі! А якщо вже захочеш золота, піди до третьої кімнати. Там на скрині сидить собака, а очі в нього – як круглі вежі. Та ти не бійся, а посадови його на мій фартух і бери золота, скільки зможеш забрати! Як, солдате, згоден?

– А що ти хочеш за це, стара відьмо? – спитав солдат.

– Старе кресало! – відповіла відьма.

– Ну гаразд, згоден!

– От і добре! Бери ж фартух! – сказала відьма.

Солдат виліз на дерево, спустився в дупло та опинився в підземному коридорі, де горіла сотня смолоскипів.

Він відчинив перші двері й побачив собаку з очима як чашки.

– Ото так песик! – вигукнув солдат, але не злякався, а, як і казала відьма, посадовив собаку на фартух і набрав повні кишені мідяків, натоптав ними ранець, знову посадовив на скриню пса та пішов до іншої кімнати.

Там сидів собака, очі в якого були завбільшки як млинові колеса.

– Ой як вирячився! – сказав солдат.

Він посадовив собаку на фартух, відчинив скриню – і напхав повні кишені й ранець срібла, щоправда, довелося викинути всі мідяки, ну та нехай! Тоді солдат посадовив собаку назад і пішов до третьої кімнати.

– Такого собаки я ще не бачив! – мовив солдат, і справді, адже очі той мав – ніби дві величезні круглі вежі.

Але й цього собаки солдат не злякався, а посадовив його на фартух і відчинив скриню. Скільки ж тут було золота! Солдат, не довго думавши, викинув усе срібло й напхав свої кишені, ранець, шапку та чоботи золотом. Він посадовив собаку на скриню й пішов шукати кресало. Узяв його і загукав:

– Тягни мене, відьмо!

Відьма витягла його, і він опинився на дорозі.

– Скажи, навіщо тобі кресало? – спитав солдат.

– А тобі що до того?! – відказала відьма. – Ти ж отримав гроші! Давай кресало!

– Негайно кажи, навіщо тобі воно, або відрубаю тобі голову! – закричав солдат.

– Не скажу! – закричала й відьма.

Солдат і відрубав їй голову. Потім зав’язав золото у фартух, запхнув кресало в кишеню й пішов до міста.

Солдат зупинився в найдорожчому заїзді, у найбільшій кімнаті, і зажадав усіх найкращих і найсмачніших страв. Наступного дня він купив собі нові чоботи й пишну одежу.

У заїзді йому розповіли про все, що лиш було в місті, про всі дивовижі, про короля та його прекрасну дочку.

– Вона мешкає у величезному мідному замку, за високими стінами з вежами, – казали люди. – Королю напророчили, що принцеса вийде заміж за простого солдата, а він не хоче, щоб це сталося!

Солдат жив весело й нажив дуже багато друзів, а ще він чимало допомагав бідним. Та він тільки витрачав і витрачав гроші, й настав день, коли в нього лишилися всього дві золоті монети. Довелося йому перебратися до бідної квартирки, чоботи стоптались, одежа зносилася…

Якось увечері, коли зовсім стемніло, а навіть свічку запалити не можна було, бо й свічки тієї він не мав, солдат згадав про кресало. Щойно він ударив по кременю, щоб викресати іскру, – бачить: сидить перед ним собака з підземелля, з очима завбільшки як чашки.

– Чогось бажаєте, господарю? – спитав собака.

– Он як! – сказав солдат. – Виходить, за допомогою кресала я можу отримати будь-що! Принеси мені грошей!

Собака миттю зник, а ще за мить повернувся, і в зубах у нього був великий гаманець, наповнений мідними монетами!

Солдат ударив по кременю двічі – й перед ним з’явився пес із очима завбільшки з млинові колеса і приніс йому великий гаманець, набитий сріблом! Солдат ударив по кременю тричі – з’явився пес, у якого очі наче дві круглі вежі, і приніс гаманець із золотими монетами.

Солдат зрадів такій удачі. Він знов оселився в дорогих кімнатах і купив собі новий одяг та чоботи.

Тепер він нічого для себе не шкодував.

Якось йому до смерті закортіло побачити нарешті чарівну принцесу. «Яка користь від її краси, коли на неї навіть поглянути не можна?» – подумав солдат і вдарив один раз по кременю. Умить перед ним з’явився пес із очима завбільшки як чашки.

– Хочу бачити принцесу! – сказав йому солдат.

Не встиг він й оком змигнути, а собака знову з’явився перед ним.

Принцеса, юна й чарівна, спала в нього на спині, і солдат не зміг утриматися від того, щоб поцілувати її.

Після цього собака відніс принцесу назад до вежі, і вранці дівчина розповіла королю з королевою, який вона бачила дивний сон: вона їхала на собаці, а солдат цілував її.

Наступної ночі до принцесиної постелі приставили стару фрейліну, якій доручили розвідати, чи був то і справді сон.

А солдат знову захотів побачити принцесу. Уночі собака схопив її й помчав разом із нею до солдата, але стара фрейліна не спала й кинулася навздогін. Вона побачила, до якого з будинків побіг пес, і шматком крейди намалювала на воротях хрест, а тоді подалася спати. Але собака, коли поніс принцесу назад, побачив цей хрест, розгадав хитрощі фрейліни й намалював хрести на всіх воротях у місті!

Рано-вранці король, королева та фрейліна вирішили подивитися, куди ж їздила принцеса. Одначе хрести були на всіх воротях, і всі зрозуміли, що так нічого не досягнуть.

Але королева була надзвичайно розумною й хитрою: вона зшила маленьку торбинку, насипала в неї крупи, прив’язала її на спину принцесі та зробила в торбинці дірочку, щоб крупа могла сипатися на дорогу.

Уночі собака знову поніс принцесу до солдата, але не помітив, що крупа весь час сипалася з торбинки на дорогу й насипалася навіть на солдатове вікно. Уранці король і королева дізналися, куди їздила принцеса. Вони дуже розгнівались і посадили солдата до в’язниці, вирішивши наступного дня його повісити.

Уранці солдат підійшов до маленького заґратованого віконця. Усі поспішали за місто дивитися, як його страчуватимуть.

– Агов! – гукнув солдат хлопчині-шевцю. – Збігай-но і принеси моє кресало, тільки швиденько! Одержиш чотири монети!

Почувши про чотири монети, хлопчина прожогом кинувся по кресало і приніс його солдатові.

І от настав час страти. Солдатові вже збиралися накинути мотузку на шию, але він сказав, що йому б дуже хотілося викурити люльку перед смертю.

Король погодився, і солдат вийняв кресало. Він ударив по кременю один раз, тоді двічі, тоді тричі – й перед ним з’явилися всі троє собак!

– Допоможіть мені! – наказав солдат.

Собаки кинулися на суддів, на короля й королеву. Варта перелякалась, а всі люди закричали:

– Солдате, пожалій! Будь нашим королем!

Солдата урочисто посадовили в королівську карету й повезли до палацу. Усі троє псів бігли поряд. Солдат одружився з прекрасною принцесою, і весільний бенкет тривав цілий тиждень, а собаки теж сиділи за столом!

Гидке Каченя

Улітку, коли вже пожовкло жито, під лопухом на яйцях сиділа качка. Висиджувала вона яйця вже давно, і їй це добряче набридло.

Нарешті шкаралупа яєць затріщала, і з них з’явилися каченята. Вони сяк-так повибиралися й почали роззиратися довкола. Їм подобався світ – аякже, бо ж тут було значно краще, ніж у тісній шкаралупі!