Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь - Страница 69

Он шутя упрекнул их, что нельзя оставлять наедине с представителями народа руководителей партии и государства. Все присутствующие на ужине еще выпили за процветание Украины и бальнеологического курорта Трускавец. После этого вызванная охрана разнесла товарищей в постели в соответствии с их положением в партии и государстве.

Главные события ужина с участием членов политбюро товарищей Брежнева и Суслова засняты мной на фото (фотографии прилагаются).

Секретный сотрудник районного отдела КГБ СССР Товарищ Мыршавый».

Мама часто любила розповідати, що в перші свої дні й місяці на землі, зачудовано поглинаючи світ, у якому він опинився, Андрійко найгостріше, найактивніше реагував на… книжки. Це було просто диво, на яке сходились глянути сусіди. Дитина, яка прожила першу свою тисячу годин на планеті, із побаченого найбільше захоплювалася папером, на якому друкарська фарба матеріалізувала найгеніальніше, на що здатна людина, – Слово, бо Воно – Бог. І дитина просто впадала в апофеоз пристрасті, коли бачила це, як їй здавалося з перших днів життя, найдовершеніше людське творіння, яке є на землі.

І ця пристрасть не слабшала впродовж усього життя. У хлопцеві виник внутрішній механізм, що давав враження, ніби день, прожитий без читання, був змарнованим. Голод тілесний ще можна терпіти – днями, тижнями, місяцями. Але голод духовний, без книжки, був нестерпним, смерті подібним стражданням. Бібліоманія – нехай це буде животворний антипод наркоманії!

Очевидно, ця оголена, підвищена до максимуму тяга до вкарбованого на папері Слова була закладена у генах, бо йому судилося народитися не в академічній чи аристократичній, а у простій селянській родині, яка володіла найбільшим, прихованим від стороннього ока скарбом – книгозбірнею. Важко було сказати, скільки поколінь накопичували цей скарб. Але т у т були раритети двох чи трьох останніх століть. Усіх їх єднала повальна, до безтями, жага пізнання Бога й усвідомлення призначення людини, даного Ним.

Книгозбірня не була антирадянською, але ще за перших червоних у 1939 році, коли до хати влетів комісар і застав Марію за читанням молитовника, усю сім’ю вмить вивели на вулицю й поставили до стінки. Комісар репетував, що треба перестрілять усіх «к чертовой бабушке, потому что нельзя верить одновременно товарищу Сталину и Богу. Раз они за Бога, значит, они против Сталина, то есть враги народа».

Так і стояли вони біля хати з руками за головою, чекаючи смерті. Після обіду приїхав з району якийсь вищий чин. У молитовнику він не знайшов нічого, окрім щоденних молитов і псалмів. Тому розпорядився відпустити цих темних селян, яким «мізки засрали попи». На подвір’ї вони влаштували розправу над самою книжчиною, показово і демонстративно, перед очима в переляканих сусідів влаштувавши її спалення разом із купою хмизу.

– На первый раз прощаем. Будем считать, что это вы по глупости. И потом советская власть у вас только второй год. Вы еще не успели узнать настоящее учение марксизма-ленинизма. – І комісар заклав за образ червоний томик із зображенням Маркса – Енгельса – Леніна – Сталіна і наказав вивчити напам’ять – через місяць він перевірить. А через місяць у селі вже були німці. Тому більшовицький катехізис треба було сховати якомога далі.

Андрій найцінніше, що було в книгозбірні, виніс сюди, у свій курінь. Тут цілими днями, подалі від людських чи звірячих очей, він шукав істину. І так перед ним стояло ціле суцвіття таїнств. Про дію неоплазми він прочитав у свідченнях англійських очевидців на місці, де було знайдено ймовірні камені, які тамтешні посвячені Богом люди вважали тими самими, якими були всіяні скрижалі у Ковчезі Заповіту. Саме вони створюють ефект неоплазми, яка спалила колгоспну полуторку під церквою під час чортівського знесення хреста вночі. А якщо ці кулясті і блискавчані явища в небі з’являються там, де є каміння із Ковчега Заповіту, то його знахідка і є тим самим камінням… Скон струйованим Мойсеєм за Божою наукою під час особистого спілкування Творця із людиною на горі Хорив?

Людська мова не має тієї глибини Слова, яке є Богом. Андрієві бракувало пізнавальних, мовних і взагалі мислительських засобів, щоби передати те, що відкрилося йому. Але тотожність подій у Шотландії і в Кедрівці очевидна, зі стовідсотковим збігом і повним дублюванням. Там було припущення, що на острові Туманного Альбіону Ковчег Заповіту, єдине свідчення Бога на Землі, перепоховали тамплієри. Легендарний орден виростав і в цих, острівних землях, як і по всій Європі, що її заведено називати Старим Світом, чи Європою Західною. Але тут, у Галичині, тамплієрів не було. То чому тоді в момент екстази стигмата, і не тільки, ним володіє така нав’язлива ідея ордену захисників храму Гробу Господнього? Їх не було тут тоді, у ХІІІ столітті, але тепер вони тут, у його свідомості. У ХХ столітті.

Переривши купу стародруків, він урешті знайшов ключ. Розміри зображення на стіні храму в підземеллі рідної кедрівської церкви – 1,33?0,80?0,80 см. Так, це точні розміри Ковчега Заповіту, як стверджує першоджерело – Біблія!

Далі – знаки з утраченими буквами. Тут виявилося складніше: у домашній бібліотеці не було жодного видання з нумерології чи символіки. Святе Письмо теж нічого й ніде не вказувало про такі знаки. Інтуїція могла підказувати смисл, але він мусив бути буквальним. Адже це не текст, а зображення. Неповне, отож його належало вивершити саме в такому вигляді, у якому воно існувало, і не інакше. Цей своєрідний християнський ієрогліф не міг мати довільного трактування.

Врешті, розпочинати треба було з головної мудрості, викладеної у переказах церковного підземелля. Власне, у цих трьох словах – Істина у її найвищому сенсі! Сенс життя людини! Вона була виписана на знаменах ордену тамплієрів. Воїнів світла, озброєних мечем і цією пізнаною істиною: «Думай про кінець! Temporа de f nalе!».

Як просто і доступно кожному звучить словесний код смислу життя людини на землі. Найточніше повчання людині – для чого і як жити тут.

Усі вони, люди, поділяються на дві пастви – Божу й сатанинську. Богоподібні і людиноподібні створіння, кардинально відмінні за внутрішнім укладом, але тотожні за фізіологічною конструкцією. Ті, що думають про кінець, і ті, що не думають – плювати вони хотіли на кінець, а також на те, що буде після нього.

Перша паства – богоподібна – вірить не в одність, а в множинність життя, а тому не ризикує прийти на межу своїх життів такою, щоби позбутися змоги жити заново.

Що значить – вірити в Бога? Це, власне, в перекладі меркантильною мовою тілесної людини – вірити в реальність життя після смерті. Вірити, що смерть – не так кінець, як початок. Тому в світлі цієї віри вони кардинально інакше живуть саме цим життям, що триває. Живуть так, щоб заслужити право на життя наступне. А це право їм дає єдиний розпорядник – їхній Ангел Хранитель під широко відомим ім’ям – Совість. Голос Бога в їхніх душах. Хоча ці істоти практично не заперечують людської тілесності. Але тіло у їхньому сенсі – лише тимчасовий і не визначальний засіб прояву людини на Землі.

Друга паства – лише людиноподібні істоти, які у множинність життя не вірять. Сенс – узяти все, увесь сніп насолод тілесних тільки в цьому єдиному житті, бо інших не буває. Вони обкладають себе матеріальними статками та фінансовими ресурсами, щоб максимально вичавити із земної реальності банальне гедоністичне задоволення. І від такої їхньої віри – їхня лінія поведінки. Вони живуть без совісті. Не мають у ній потреби. Нащо стримуватись, пригальмовувати тут, коли поза одним-єдиним життям нічого не буде? Кінець – це смерть. Кайфуй, поки не врізав дуба, коли ти – вже не ти, а мертва туша. Вона, ця туша, коли ще дриґала ногами, мала єдине призначення – перетворювати інгредієнти рослинного і тваринного походження в екскременти. Гівнопереробний комбінат – от що таке людина. Цей унікальний хіміко-біологічний комбінат, сконструйований Творцем лише для забезпечення фізичного існування, на якому вибудовується духовний світ Людини, кожна з яких за своїм призначенням може стати Галактикою Духа.