Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь - Страница 63

– Нас – тисячі та мільйони. А вас – одиниці. І нічого у вас із вашою національною ідеєю не вийде. Бо таких, як я, українців, більше. Ти можеш називати нас холуями, але ми сильніші, бо разом нас багато, хохлів, а вас що кіт наплакав, галицьких патріотів. І далі. Щоб ти знав, затям: бандерівці, котрі справді були готові вмирати за Україну, – де вони нині? Пустили собі в лоб останню кулю в карпатських лісах чи сплять непробудним сном у вічній мерзлоті. А націоналісти, котрі живі, – усі вони наші сексоти. То хто будуватиме Україну? Хохли-холуї та сексоти-патрійоти? Нічого у вас не вийде. Запам’ятай мої слова, Бальтазаре.

– Гражданин Самоплатов, на выход, – скомандував конвойний, що раптово виріс у дверях.

М’ясника повезли на допит, але не довезли. З образи на радянську владу, яка так невдячно повелася зі своїм сатрапом, старече серце ветерана правоохоронних органів, заслуженого пенсіонера союзного значення не витримало. Розтин підтвердив інфаркт. Сім’ї видали довідку з печаткою головного лікаря районної лікарні. Його хоронили таємно, солдати конвою. Микита Сергійович дозволив бути на похороні дружині та сину.

Хрущову особисто доповіли про велику перемогу над буржуазними націоналістами. Кушнірук на свій страх і ризик узгодив із місцевими партійцями єдиний текст «донєсєнія» в центр:

«В связи с эксцессом в селе Кедровка проведены спецмероприятия, в результате которых очаг сопротивления Советской власти и Коммунистической партии погашен.

Совместными усилиями военизированных отрядов Комитета государственной безопасности СССР и Вооруженных сил СССР выявлено и разгромлено бандеровское подполье. Уничтожено 78 бандитов. Захвачено 123 единицы огнестрельного оружия.

К сожалению, яростное сопротивление врага привело к частичным потерям с нашей стороны. Тела погибших героев-чекистов со всеми почестями отправлены на родину в распоряжение родителей.

Следует отметить активное участие в проведении спецмероприятий местных партийных, советских и комсомольських органов.

В массовых торжествах по случаю празднования победы над врагами советской власти и нашего социалистического Отечества приняли участие 3,5 тысячи активистов из окружающих сел и районов. Участники праздника, во-первых, гневно осудили дейстия жителей села Кедровка. Участ ники многотысячного митинга на месте событий приняли единогласное решение во всех населенных пунктах усилить бдительность и беспощадно выявлять и наказывать идеологических врагов и колеблющихся.

В соответствии с личными указаниями товарища Никиты Сергеевича Хрущева антинационалистическим мероприятиям было придано ярко выраженное атеистическое содержание. Центральным событием победы над врагом стало уничтожение креста над церковью села Кедровка. Выполнение этого сложного задания было осуществлено местным авторитетным комсомольцем-героем товарищем Харкавым. Следует подчеркнуть, что этот глубоко идейный товарищ происходит из местной крестьянской семьи. Справедливо тысячи и тысячи сверстников называют его «наш галицкий Павка Корчагин». Снесение креста из культового здания было встречено единодушной овацией трудящихся. Праздник по этому случаю вылился в массовое шествие молодых строителей коммунизма (документальный фильм прилагается).

Наследуя великий почин села Кедровка, которое еще вчера проявляло бандеровские пережитки, комсомольцы Львовской области взяли социалистическое обязательство снести и уничтожить в каждом районе до конца года по 10 крестов.

Все спецмероприятия по ликвидации бандеровского подполья были проведены оперативно, результативно и почти без потерь. Кроме того, предпринятые меры были эффективно использованы нами в деле воспитания коммунистического сознания в западных областях Украины.

Отличившихся товарищей из партийных, правоохранительных, советских, комсомольских органов просим отметить правительственными наградами (список прилагается).

Председатель КГБ УССР В. Кушнирук. Секретарь Львовского обкома Компартии Украины М. Яцкив».

Головне, на чому погодились обидва підписанти документа, – акцентувати на перемозі над повсталим бандерівським селом, а про зниклого школяра взагалі не згадувати. Ну хто такий цей пацан, щоби про нього доповідати в ЦК.

Було таке правило в СРСР: усі органи мусили писати свої «донесіння» окремо. Потім там, нагорі, зіставляли і відновлювали об’єктивну картину. Цього разу всі: й партійці, й комсомольці, і чекісти – розуміли, що програли вони разом. Звалити на когось провину, як це робилося звичайно, не вдасться. Тому краще не шукати винних, а поінформувати ЦК про перемогу й підтвердити її зафільмованим матеріалом. Усе дійство багатотисячного свята знесення хреста з «бандерівської» церкви ретельно відзняв кінооператор із центрального апарату КГБ УРСР.

Хрущов проковтнув цього гидкого черв’яка залюбки. Микита Сергійович красивішого документального фільму про будівників комунізму не бачив. Особливо вражав його своїм безприкладним героїзмом галицький буревісник, що «гордо реял» в небесах. Не пропала надаремно його, товариша Хрущова, праця в Україні, раз навіть у тій осоружній йому Галичині є такі справжні комуністи, як цей парєнь з райкому.

– Ай да комсомолец, ай да молодец! – члени політбюро, з якими перший секретар ЦК разом дивився кінострічку, давно не бачили таким задоволеним Микиту Сергійовича. – Орден Ленина ему вне очереди. – А ты давай его побыстрее в Москву. Ко мне лично! – звернувся до голови Комітету держбезпеки.

– Спасибо за оперативную ликвидацию злейшего врага советской власти и агента вражеских разведок Самоплатова, – не забув глава держави про не менш важливе досягнення чекістів.

– Вот видите, товарищи, какое хорошее совпадение. Вот этот парень с ломом над церковью. Это и будет наш новый Самоплатов. Ибо нам без головорезов, без, как его называли, «мясников», никак нельзя. Дело коммунизма должно жить и побеждать. Во всем мире. А кто будет стоять на его пути, тем и займутся наши ликвидаторы. Нам, товарищи, без самоплатовых никак нельзя.

З районного моргу обгорілих трупів батьки розібрали швидко, акурат коли у Кедрівці міжрайонний актив завершив святкування великої перемоги. Згорьованим родичам, що приїхали здебільшого із Росії, вручили траурну почесну грамоту у червоній рамці: «Ваш сын Иванов Иван Иванович героически погиб в ожесточенных боях с украинскими буржуазными националистами. Он отдал свою молодую жизнь за светлое будущее советского народа. Он навеки останется в памяти поколения, которое в 1980 году будет жить при коммунизме.

Слава героям!

Смерть украинским националистам!»

Батьки, що прибули за дітьми, потребували психологічної підтримки. Тому з обласного центру прибули медики відповідного профілю. Але коли мати хоронить останки згорілого двадцятилітнього сина, немає у світі медицини, яка би затамувала це найстрашніше горе – коли батьки переживають дітей. Морг здригався від материнських плачів. Поміж плакальниць ходив лише відповідальний працівник обкому й розраджував:

– Вот видите, какие звери эти местные. А нам приходится здесь жить и работать. Мы вам сочувствуем, но на этом фронте нам тоже не позавидуешь, товарищи.

Один інтелігентний батько з Ленінграда, товариш Шумілов, вимагав роз’яснення – де і за яких обставин було вбито його єдиного сина. Він терпляче ждав цілий день у приймальні райкому, а потім, набравшись відваги, поїхав рейсовим автобусом у село, де відбувся трагічний бій із бандерівцями…

У ГУЛАГу перед війною він сидів в одному бараку з західними українцями, тому міг кількома західняцькими фразами приховати, що він москаль. Він ніяк не міг змиритися, що втратив сина у бойових діях армії аж через двадцять років після війни. Та й половину цього часу вже не було жодних повідомлень про галицьких партизан. Ще Сталін відрапортував народу про повну й остаточну перемогу над українськими повстанцями.

– А ви до кого, пане, їдете? – заговорила до нього бабуся, що сиділа поруч з ним в автобусі. – Може, до родини? То я усіх у селі знаю. Бо виджу, ви не тутейший.