На запах м’яса - Дашвар Люко - Страница 26

– Роботу я тобі знайду, – пообіцяла Руся. – Один тільки раз. Як підведеш – вдруге не допоможу.

За три дні Майка працювала оператором кол-центру фармацевтичної компанії.

Бентежилася: чому в Русі все виходить? Однолітки – обом по двадцять, хоч Руслана вже на четвертому курсі, а Майка тільки другий із рипом долає. Та справа не в тому. Руся знає відповіді на всі запитання. Звідки?! Майка вчепилася в її категоричну впевненість, як немовля за сиську – від’їдалася після сумнівів, пошуків-поневірянь, яскравих фарб, голеної башки, нічних гуртожитських оргій і абсолютного нерозуміння: що з усім тим робити?! Руся знала відповіді… Отримувала підвищену стипендію, працювала, виборювала гранти, писала наукову роботу, не пропускала акцій студентського братства, увечері бігала в басейн і на йогу.

– Рухайся! Аби досягти мети, усюди маєш встигати! – вимагала й від Майки, коли кликала із собою до братчиків чи на пробіжку вдосвіта.

– Усюди – коли одне яйце по всій пательні розмазують, – пробувала сперечатися Майка. – Бактерії всюди. Таргани.

– У тарганів немає громадянської позиції! – віджартовувалася Руся, збираючись мітингувати під Кабміном.

– Навіщо ти туди йдеш?

– Усвідомлення власного «я». Особистості не проростають під ковдрами.

– А мета… Чого ти хочеш від життя?!

– Хочу мати головне! Щоби без вагань відмовлятися від зайвого.

– А що головне?

– М’ясо.

І Луцик так казав…

Майка не розуміла. Майка парила мізки, збагнути не могла: яку хижу правду почепила на своє знамено кароока Руслана Вирва?… Та часу на довгі одкровення не вистачало – рухайся! Інститут, невгамовний кол-центр, бурхливі суперечки в студентському братстві – Майка занурилася в нове життя по маківку. Усе тут давало зиск: уперте зубріння – стипендію, робота – скромну зарплатню, навіть акції братчиків виявилися не тільки проявом громадянської позиції: за годину розмахування чиїмось прапором трудязі іноді відстьогували п’ятдесят-сто гривень. І хіба то головні винагороди? Майка почувалася альпіністом, що він шкребеться і шкребеться на верхівку, та при вітрі. Як хвилюють, надихають ті емоції! От вона залізе нагору і зрозуміє врешті… куди далі.

Перший сумнів розбурхав Майчину душу після розмови з Олесею – симпатична білявка прибігла до гуртожитку територію позначити.

– Ніхто тут на моє місце не зазіхає? – всілася на порожнє третє ліжко.

– Ні… – відказала Майка.

– А Вирва як? Не задовбала тебе?

– Блін, яка ж вона кльова, – зізналася Майка. – На кафедрі наукову пише, працює… Розробила програму соціальної адаптації неповнолітніх злочинців, щоб виграти грант. Про неї навіть у новинах розповідали.

– І що доброго? Коли нема особистого, вимушена гратися в особистість.

Майка образилася за Русю.

– На першого-ліпшого кидатися? Спочатку треба світ завоювати, заявити про себе, а чоловіки… – Майка говорила не своїми словами – Русланиними. – То потім… Зараз важливіші справи є.

– Немає в дівчини важливішої справи, ніж знайти свого мужчину, – сказала Олеся, а Майці здалося – Лілька перед нею. – До зустрічі зі своїм хлопцем я теж Руслані в рота заглядала. Боже ж мій! Ми такі круті! Непересічні особистості! Перевернемо світ, навіть моторчик для того маємо. Ну, дурепа! Драла горлянку на тих мітингах, а Тарас з’явився… Блін, я – його! Він – мій. Та я увесь світ пошлю до дідька, якщо він заважатиме моєму щастю.

Майка розгубилася.

– А чого ж і досі за місце в гуртожитку тримаєшся? – спитала. – Боїшся, що пошле тебе твій Тарас?

– Боюся, – серйозно відповіла білявка. Порадила: – Ти переселяйся краще до іншої кімнати. Руська – пиявка: поки всю кров не висьорбає, не відчепиться. Їй адепти потрібні. Без того не може.

Олеся пішла, та в кімнаті залишився тонкий запах запаморочливих парфумів – дратував Майчині мрії, забивав дихалку, збуджував. Розчахнула вікно – і нащо? Від свіжого вітру фантазії розігралися дужче: малювали блакитні безхмарні далі, гарячий білий пісок, на ньому голі тіла – одне з них точно Майчине. Коли до гуртожитку повернулася сусідка, Майка не втрималася.

– Русь… Ти кохала коли-небудь? – спитала тоскно.

Вирва завмерла на мить, брови звела.

– Леська приходила?… Може, і переселятися радила?

До іншої кімнати Майка таки перебралася. За три місяці. Після скандалу в кол-центрі, до якого потрапила завдяки Руслані.

Десятком операторів, що вони мали право лишень на тридцять секунд передиху між дзвінками клієнтам, яким настирливо впарювали БАДи й харчові добавки, керувала дружина хазяїна Стелла Сергіївна – амбітна панянка з перекачаними вустами: зірка, демон, бог кол-центру і таке стерво, що іноді Майка навмисно не робила перерви між дзвінками, аби тільки не почути над вухом тихого зміїного голосу SS, як позаочі охрестили хазяйку.

– Спину рівно! Зосереджуємося на високій цілі! – Кожна зміна починалася з тренінгу, більше схожого на катування. SS проводила його особисто. – Ми несемо людям здоров’я, радість довгого життя, упевненість у завтрашньому дні. Усміхайтеся, чорти вас забирай! Хто дарує людям радість із такими кислими пиками?!

Майка усміхалася, хапала слухавку:

– Добридень, як ваше здоров’я? Забудьте про пігулки й біль, маємо чудодійний засіб від фарингіту-апендициту-усіх-запалень-сухот-кольок-простатиту-ларингіту-виразок-гнійних ран і всього того, про що навіть у медичній енциклопедії не пишуть. Ціна? Пристойна! Чотириста гривень плюс доставка – ми турбуємося про вас!

Посилали часто – отакі дрімучі. Та були й наївні – тоді Майка поспіхом, щоби клієнт не встиг передумати й покласти слухавку, записувала замовлення й адресу, передавала інформацію у відділ доставки, знову хапалася за телефон. Кожен результативний дзвінок приносив оператору бонус – Майка прагла перемог. За деякий час уперта настирливість принесла розкішний плід: Майка заслужила підвищення. Віднині працюватиме в нічну зміну на телефоні гарячої лінії компанії, бо…

– …бо маєш хист переконувати, тож зможеш гасити невдоволення дрімучих клієнтів, які не оцінили високу ефективність наших препаратів, – резюмувала SS.

Майка мало не вмерла од радощів. Оператор гарячої лінії працював не в загальній кімнатці – в окремому кабінеті з електрочайником і вентилятором. І не треба ввесь час набирати номер за номером за базою даних. Сиди собі, чаї ганяй і чекай, поки хтось зателефонує. А грошей за ці байдики удвічі більше! І графік для Майки більш зручний: відсипатиметься на роботі, гасатиме цілісінький день у справах.

– Службову інструкцію напам’ять вивчи! – наказала Стелла. – Завтра перевірю.

І що там складного? Реєструвати кожний дзвінок, в окремий зошит вносити контакти незадоволених, заспокоювати й роз’яснювати особливості БАДів, дякувати, бажати «добраніч і солодких снів», у жодному разі не втягуватися в дискусії з клієнтом, тим більше не піддаватися його впливу.

…Перше ж чергування розідрало душу в шмаття. Близько першої ночі телефон дзеленькнув.

– Оператор Майя. Ваш дзвінок надзвичайно важливий для нас, – горохом від стіни. – Слухаю уважно.

У слухавці – тиша.

– Оператор Майя! – оптимістично повторила. – Ваш дзвінок надзвичайно важливий… для нас. І для вас, певно, якщо посеред ночі… Ви мене чуєте?

Німо.

– Алло! Не займайте лінію! Через вас не зможе додзвонитися хтось, для кого…

У слухавці – шурхіт.

– Доню… – почула Майка слабкий жіночий голос. – Випила ваш порошок… Щось мені так погано…

Майка перелякалася.

– У наших препаратів немає побічних ефектів, – пробелькотіла на автоматі. Замовкла. Запитала насторожено: – Що з вами?

Зі слухавки глухий звук – наче трубка вислизнула з немічної руки, висить-гойдається…

– Алло… – Майка підскочила, очі на лоба. – Алло! Ви мене чуєте? Алло!

Тільки моторошна тиша. Та що ж це?! Майка зиркнула на табло телефону – номер висвітився. Двадцять дев’ять, п’ять, сорок п’ять… – гарячково переписувала на папірець. Вхопила свій мобільний.