Темна вежа. Темна вежа VII - Кінг Стівен - Страница 141

— Він зробив це ложкою? — спитав Роланд. — Ми з друзями не раз чули в дитинстві таке пророцтво. Його було записано у поганих віршах.

— Так, справді, — підтвердив Файмало. — Я думав, він переріже собі цією ложкою горлянку, бо краї в неї були загострені, як у деяких тарілок, бо бачте, ка — це колесо, воно завжди робить оберт і повертається до початку. Але він її проковтнув. Проковтнув, ви можете собі уявити? Кров у нього з рота текла рікою. Рікою! Потім він сів на найвеличнішого сірого коня — він називає його Ніс, на честь краю сну і сновидінь, — і поїхав на південний схід у Білі Землі Емпатики, поклавши свої нечисленні ґунна на сідло перед собою. — Він осміхнувся. — Тут у замку величезні запаси харчів, але йому вони були не потрібні, як ви могли здогадатися. Лoc’ більше не їсть.

— Хвилиночку, тайм-аут, — Сюзанна здійняла руки, склавши їх літерою Т (цей жест вона перейняла від Едді, хоч і не усвідомлювала цього). — Якщо він проковтнув загострену ложку й розітнув собі горло, та ще і вдавився…

— У леді Галки проясняється в голові! — зрадів Ф’юмало і здійняв руки до неба.

— …тоді як він міг хоч що-небудь робити після того?

— Лос’ не може померти, — сказав Фімало таким тоном, наче ця істина була зрозуміла навіть трирічній дитині. — Тому ви…

— Ви, дурники нещасні, — добродушно пробурчав його лихий напарник.

— Ви не можете вбити людину, яка вже мертва, — закінчив Файмало. — Раніше, Роланде, ти міг би прикінчити його зі своїх револьверів…

Роланд кивнув.

— Вони переходили від батька до сина, а їхні стволи відлиті з легендарного меча Артура Ельда, Екскалібура. Так, це теж частина пророцтва. І, авжеж, йому це було відомо.

— Але тепер вони не становлять для нього загрози. Він убезпечив себе від них. Коли повстав із мертвих.

— У нас є причини вважати, що його ув’язнено на балконі Вежі, — сказав Роланд. — Живий мрець чи ні, він ніколи не зміг би дістатися верхівки без певного сіґула Ельда. Якщо вже він знав пророцтво, то й про це мусив відати.

Файмало похмуро всміхнувся.

— Так. Але як Гораціо тримав міст в історії, яку розповіли в Сюзанниному світі, так і Лос’, Багряний Король, тепер тримає Вежу. Він знайшов спосіб проникнути всередину, але верхівки дістатися не зміг, це правда. Втім, поки він міцно тримає Вежу, ви теж не зможете.

— Схоже, у старого Багряного Короля не зовсім стріха поїхала, — зауважив Фімало.

— Та він скажений, як лисиця! — додав Ф’юмало, понуро стукаючи себе по скроні… і розреготався.

— Але якщо ви підете туди, — провадив Файмало, — то принесете йому сіґули Ельда, яких він потребує, щоб заволодіти тим, що зараз тримає його в полоні.

— Спершу йому доведеться забрати їх у мене, — сказав Роланд. — У нас. — Він говорив рівним тоном без драматичних ноток, наче про погоду.

— Це правда, — погодився Файмало, — але подумай, Роланде. Вбити його з них ти не зможеш, зате він може їх у тебе відібрати, бо розум у нього підступний, а можливості величезні. А якщо він ними заволодіє… ого! Уяви мертвого і божевільного Короля на верхівці Темної вежі з парою стародавніх револьверів! Він матиме змогу правити звідти, але з огляду на його ненормальність, вирішить зруйнувати Вежу. І це буде йому до снаги, жодні Промені не завадять.

Файмало похмуро вивчав їх зі свого місця на протилежному боці мосту.

— А тоді, — прорік він, — усе суще порине у темряву.

Запала мовчанка, під час якої всі, хто зібрався в тому місці, обмірковували почуте. Потім її, мало не вибачаючись, порушив Фімало:

— Ціна, може, була б не така висока, якби йшлося лише про цей світ, який ми можемо назвати Наріжним світом Вежі, позаяк тут Темна вежа існує не у вигляді троянди, як у багатьох інших світах, чи прасобаки Ровера, як принаймні в одному зі світів…

— Собаки на ім’я Ровер?[87] — приголомшено перепитала Сюзанна. — Ви правду кажете?

— Леді, ну, у вас і уява — як у наполовину обгорілої головешки, — у голосі Ф’юмало звучало глибоке презирство.

Фімало не звернув уваги.

— У цьому світі Вежа є сама собою. У світі, де ти, Роланде, нещодавно побував, більшість видів розмножуються нормально і багато хто живе приємним життям. Там досі присутні енергія та надія. Чи ризикнув би ти знищити той і цей світи, а заразом і решту світів, у які сей Кінг проник завдяки своїй уяві й з яких черпав? Бо ви ж розумієте, створив їх не він. Крадькома зазирнути в пуп Ґану ще не означає стати самим Ґаном, хоча, здається, багато творчих людей так і вважають. Ти готовий на такий ризик?

— Ми лише запитуємо, а не намагаємось вас відмовити, — озвався Файмало. — Але правда невблаганна: тепер це лише твій пошук, стрільцю. Це все, більше нічого немає. Тебе ніщо не змушує йти далі. Коли ти проминеш замок і ступиш на Білі Землі, то ви з друзями опинитеся поза сферою впливу ка. Але тобі це не потрібно. Усі ті події, що ти пережив, було приведено в рух з однією метою: щоб ти врятував Промені й відтак забезпечив вічне існування Вежі, осі, на якій обертаються всі світи й усе життя. Ти це зробив. А тепер, якщо ви розвернетеся й підете, мертвий Король довіку сидітиме в своєму полоні, і все буде гаразд.

— А дулю тобі! — пирхнула Сюзанна, не поступаючись грубістю сеєві Ф’юмало.

— Байдуже, правду ти кажеш чи неправду, — сказав Роланд, — я піду далі. Бо я обіцяв.

— Та кому ти обіцяв? — вибухнув Файмало. Вперше відтоді, як зупинився на протилежному боці мосту, він розчепив складені на грудях руки й відкинув з лоба волосся. Жест був незначний, проте дуже красномовно свідчив про його розчарування. — У пророцтвах про цю обіцянку нічого не сказано, запевняю тебе!

— Так і має бути. Бо обіцянку цю я дав сам собі й збираюся її дотримати.

— Цей чоловік так само божевільний, як і JIoc’ Червоний, — не без поваги відзначив Ф’юмало.

— Гаразд. — Файмало знову схрестив руки на грудях. — Я зробив усе, що міг. — Він кивнув своїм двом третинам, котрі уважно дивилися на нього, чекаючи вказівок.

Фімало і Ф’юмало опустилися кожен на одне коліно: Фімало на праве, Ф’юмало на ліве. Підняли кришки кошиків з верболозу і підняли кошики, щоб показати, що всередині. (Побіжно нагадавши Сюзанні, як моделі в телеіграх «Правильна ціна» і «Концентрація» демонстрували призи.)

В одному з кошиків лежала‘їжа: смажені курчата і свинина, кавалки яловичини, великі круглі рожеві шматки шинки. Сюзанна відчула, як від цього видовища її шлунок розтягується, неначе готується це все проковтнути, і лише з величезним зусиллям стримала чуттєвий стогін, що рвався з грудей. З переповненого рота витекло трохи слини, й вона крадькома стерла її рукою. Вони зрозуміють, що вона зробила, ради на то не було, але принаймні вона могла позбавити їх задоволення бачити, як голод блищить у неї на губах і підборідді. Юк загавкав, проте зі свого місця біля стрільцевої лівої ноги не зійшов.

В другому кошику лежали великі плетені з товстої пряжі светри, зелений і червоний: різдвяних кольорів.

— А ще там є панталони, куртки, шорбутси на хутрі та рукавички, — пояснив Фімало. — Бо в Емпатиці о цій порі року страшенна холоднеча, а вам ще багато місяців іти.

— На околицях міста ми залишили для вас легкі алюмінієві санчата, — сказав Файмало. — Можете закинути їх на свій візочок, а потім, коли почнуться сніги, повезете на них даму й свої ґунна.

— Ви, певно, думаєте, чому ми все це робимо, адже ми не схвалюємо вашого походу? — спитав Фімало. — Просто ми вдячні вам за порятунок…

— Ми вже думали, що нам гаплик, — втрутився Ф’юмало. — «Квотербеку кранти», як сказав би Едді.

Ці слова також боляче різонули Сюзанну… та не настільки боляче, як вигляд усієї тієї їжі. Не настільки боляче, як уявляти, як приємно було б натягти через голову грубого светра і відпустити, щоб він вільно впав майже до колін.

— Я вирішив, що спробую відмовити вас, якщо зможу, — сказав Файмало, єдиний, хто, як зауважила Сюзанна, говорив про себе в першій особі однини. — А як не зможу, то споряджу вас усім необхідним.