Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 96

2 СІЧНЯ 1999 РОКУ

Сьогодні ми з Овеном ночуємо в готелі «Хаятт Харборсайд», а завтра вранці вирушаємо у Флориду. (Ми з Таббі розмірковуємо про те, щоб купити там будинок, але дітям про це ще не казали. Ну, звісно ж, їм усього по 27, 25 і 21 року — от, либонь, коли вони постаршають достатньо, щоб розуміти такі речі, ха-ха.) Увечері ми бачилися з Джо і дивилися фільм під назвою «Гармидер» за п’єсою Девіда Рейба.[177] Вельми чудернацький. Говорячи про чудеса, згадав сон, що наснився мені в новорічну ніч, перед виїздом із дому. Точно я його не пам’ятаю, але, прокинувшись, я записав дві речі у свій сонник. Перше — немовля Мордред схоже на щось із коміксу Чеса Аддамса.[178] З цим мені нібито ясно, це стосується дитини Сюзанни у «Темній вежі». Мене збиває з пантелику інший запис: 19.6.99, О Дискордія.

Дискордія — це теж ніби щось явлене з історій про «ТВ», але аж ніяк не вигадане мною. Щодо 19.6.99 — це ж дата, так? І що вона означає? 19 червня цього року. На той час ми з Таббі вже мусимо повернутися до будинку на Черепаховій алеї, я не пригадую, щоб на цей день випадав чийсь день народження.

Може, це день, коли я зустріну першого в житті «нахожого»!

12 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ

Як це чудово — знов повернутися до озера!

Я вирішив зробити собі 10-денний відпочинок, а тоді повернутися до есе про те, як пишуться книжки. Цікаво мені щодо «Сердець в Атлантиді»; чи мають люди потребу знати, що друг Боббі Гарфілда Тед Бротіген зіграв свою роль у епопеї «ТВ»? По правді, я й сам не дуже цього певен. У будь-якому разі, читацький інтерес до історій із циклу «Вежа» останнім часом вельми поменшав — цифри просто розчаровують, якщо їх порівнювати з моїми іншими книжками (окрім «Рози Марени»,[179] яка в сенсі продажів узагалі перебуває десь на дні). Але це не має значення, принаймні для мене, і якщо серію колись буде завершено, продажі мають вирости.

Знову мав дебати з Таббі щодо моїх прогулянок; вона знову просила мене перестати ходити по трасі. А тоді спитала, чи ще не повіяв вітер. Маючи на увазі, чи не думаю я починати писати наступну книгу «Темної вежі». Я їй відповів: ні, комала-ком-ся, ще історія не почалася. Але вона почнеться, і в ній буде танок під назвою «комала». Ось єдине, що я зараз ясно провиджу: танцюючий Роланд. Чому або перед ким — сам не знаю.

Однак я спитав у Таббі, чому вона поцікавилася щодо «Вежі», і вона сказала: «Зі стрільцями ти перебуваєш у більшій безпеці».

Гадаю, це вона пожартувала, але, як на Т., доволі дивний жарт. Зовсім не в її дусі.

17 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ

Сьогодні ввечері балакав з Рендом Голстоном і Марком Карлайнером. Сказали, як їм не терпиться після «Бурі століття» почати знімати «Ружу червону» (або «Королівський шпиталь»),[180] та хай беруть хоч що, все ж пожертва на мою тарелю.

Мені снилося, що я гуляю, а прокинувся я в сльозах. З думкою: Вежа впаде. О Дискордія, у світі темнішає.

????

Заголовок із портлендської газети «Пресс-Геральд», 18 червня, 1999:

19 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ

Схоже на те, як буває, коли всі планети розбираються в ряд, тільки зараз навпаки — вся моя родина зібралася тут, на Черепаховій алеї. Близько полудня приїхав Джо зі своєю сім’єю; хлопчик у них вельми меткий. Істинна правда! Подеколи погляну в дзеркало і кажу собі: ти ж уже дідусь. А той Стів, що у дзеркалі, лише сміється, бо сама ця ідея для нього безглузда. Стів у дзеркалі знає, що я усього лиш другокурсник, удень ходжу на лекції і протестую проти війни у В’єтнамі, а ввечері п’ю пиво у піцерії «Патс» з Фліпом Томпсоном та Джорджем Маклеодом. А щодо мого онука, красунчика Ітена? Він просто смикає повітряну кульку, що зачепилася йому за великий пальчик на нозі, і регоче.

Дочка Наомі і син Овен приїхали ще вчора пізно ввечері. Ми мали чудову вечерю на честь Дня батька;[181] люди проказували мені такі гарні слова, що мені доводилося повсякчас переконувати себе в тім, що я ще не вмер! Господи, я такий щасливий, що маю родину, щасливий, що ще чимало нових історій зможу розповісти, щасливий, що ще живий. Сподіваюсь, найгірше на цьому тижні вже відбулося — ліжко моєї дружини провалилося під вагою нашого сина й невістки, ці ідіоти на ньому боролися.

Знаєте що? Я оце собі подумав, що, мабуть, повернуся до історії про Роланда врешті-решт. Зразу, як закінчу книжку про те, як писати книжки («Про писання книжок» — доволі непогана назва, проста і доречна). Але зараз сонце світить, день просто чудовий, тож варто б піти прогулятися.

Може, трохи пізніше.

Із портлендської газети «Сандей Телеграм», 20 червня, 1999:

Нотатки словострільця

Я знову хотів би відзначити безцінний внесок Робін Ферт,[182] котра вичитала рукопис цього роману — і всіх попередніх — з величезною й доброзичною увагою до деталей. Якщо ця дедалі складніша історія тримається купи, найбільша заслуга в цім належить саме Робін. А якщо вам не віриться, звіртеся зі складеним нею путівником по «Темній вежі», який сам по собі є захопливим твором.