Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 91

Більше не відбулося нічого особливого. Джо з Наомі гралися у себе на майданчику, а плани Таббі на поїздку до Англії в основному вже складені. Боже, ця історія про стрільця не бажає вилазити мені з голови!

Знаю я, чого потребує дядько Роланд: трохи друзів!

19 ЛИПНЯ 1977 РОКУ

Сьогодні ввечері їздив на мотоциклі дивитися фільм «Зоряні війни», гадаю, я не сяду знову на байк, аж поки не похолодає. Наковтався мушви, аж верне. Розкажіть комусь іншому про протеїни!

Весь час, поки їздив, не переставав думати про Роланда, мого стрільця з поеми Роберта Браунінга[143] (звісно, з елементами, позиченими у Серджіо Леоне й витягнутими з капелюха Гатло[144]). Цей рукопис, поза всякими сумнівами, — майже готовий роман, або принаймні частина роману, але мені здається, що його розділи також мають власне, окреме значення. Чи майже так. Цікаво, чи не вдалося б мені продати їх якомусь журналу фантастики? Можливо, їх купить навіть «Фентезі й наукова фантастика»[145] — Святий Грааль серед журналів цього жанру.

Можливо, це дурна ідея.

Щодо іншого, майже ніяких подій, хіба що дивився бейсбольний матч «Всіх зірок» (7 із Національної ліги та 5 з Американської). Добряче надудлився ще до закінчення гри. Таббі не рада…

9 СЕРПНЯ 1978 РОКУ

Карбі Макколі[146] продав журналу «Фентезі й наукова фантастика» перший розділ тієї моєї старої історії «Темна вежа»! Боже, мені самому важко в таке повірити! Це так класно! Карбі каже, що, на його думку, Ед Ферман (тамтешній головред), либонь, надрукує все, що в мене зараз є написане про «ТВ». Першу частину («Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець» і так далі бла-бла-бла, трах-бах) він хоче назвати просто «Стрілець», і це розумно.

Непогано для старого рукопису, що до минулого року пліснявів забутий у дальньому кутку гаража. Ферман сказав Карбі, що Роланд має реальний характер, чого не вистачає більшості фантастичних персонажів, і ще він хоче знати, чи будуть ще нові пригоди. Я певен, що нові пригоди вже є (або були, чи будуть — як вибрати правильний час, коли йдеться про ще не написані історії?), але я не маю гадки, якими саме вони можуть бути. Лише знаю, що Джон «Джейк» Чемберз мусить знову брати в них участь.

Теплий дощовий день біля озера. Діти не можуть гратися на своєму майданчику. Цього вечора зі старшими сидів Енді Фулчер, тоді як Таббі, я і Овен їздили в Бриджтонський драйв-ін.[147] Таббі сказала, що фільм («По той бік півночі»[148]… минулорічний, між іншим) — це повне лайно, але поки ми його дивилися, щось я не розчув її прохань їхати вже додому. А сам я ловив себе на тому, що повсякчас подумки повертаюся знову й знову до того чортового Роланда. Цього разу загадувався про його втрачене кохання. «Сюзанна, миловидна дівчина біля вікна».

Знати б, хто вона може бути?

9 ВЕРЕСНЯ 1978 РОКУ

Отримав свій перший примірник жовтневого номера журналу зі «Стрільцем». Чорт, виглядає класно.

Сьогодні дзвонив Берт Гатлен.[149] Казав, що мені, можливо, світить стати на рік письменником-резидентом в університеті штату Мен. Тільки Берт із його зухвалістю міг додуматися до просування на цю роботу такого писаки, як я. Хоча ідея цікава.

29 ЖОВТНЯ 1979 РОКУ

От курва, знову п’яний. Літери перед очима розпливаються, та треба записати сюди хоч щось, поки не поплентався до ліжка. Сьогодні отримав листа від Еда Фермана з «Ф&НФ». Він хоче подати другий розділ «Темної вежі» — той, де Роланд зустрічає хлопця, — під назвою «Придорожня станція». Він справді хоче надрукувати весь той цикл історій, а я й не проти. Лише хотілося б, щоб їх було більше. Тим часом я й так маю про що думати — це «Протистояння» і, звісно ж, «Мертва зона».[150]

Якраз зараз все це мене не вельми цікавить. Я ненавиджу жити тут, в Оррінгтоні. Перш за все ненавиджу жити при цій проїжджій дорозі. Сьогодні Овена ледь було не розмазала по асфальту одна з тих чортових вантажівок «Чьянбро».[151] Я перелякався до всирачки. Але водночас в мене народилася одна ідея для тієї історії, де йтиметься про звірячий цвинтарик, що за нашим будинком. Там ще табличка з написом КЛАДВИЩЕ ДОМАШНІХ ТВАРИНОК,[152] ну хто скаже, що це не містика? Забавно, але ж і мурашки по спині. Штука, ніби з «Підземелля жахів».[153]

19 ЧЕРВНЯ 1980 РОКУ

Щойно поклав слухавку після розмови з Карбі Макколі. Йому телефонував Доналд Грант,[154] котрий випускає купу фантастики на власному лейблі (Карбі любить жартувати, що Дон Грант створив ганебну репутацію Роберту Е. Говарду).[155] Коротше, Доналд хотів би видати мої історії про стрільця, і саме під оригінальною назвою «Темна вежа» (підзаголовок — «Стрілець»), Хіба не шикарно? Випустить мій власний «обмежений наклад». Він надрукує 10 тисяч примірників плюс ще 500 пронумерованих, на яких я розпишуся. Я сказав Карбі: вперед, хай готує договір.

Ну що тут скажеш: схоже, моя викладацька кар’єра добігла кінця, і я зараз достатньо обдовбаний, щоб вважати це святкуванням. Узяв, передивися рукопис «Кладвища домашніх тваринок». Господи помилуй, яка зловісна річ! Гадаю, читачі мене лінчують, якщо я її видам. Ця книжка ніколи не побачить світла дня…

27 ЛИПНЯ 1983 РОКУ

У «Паблішерз Віклі»[156] (наш синок Овен називає його «Падлішерз Визглі», і так воно правильніше) надрукували рецензію Річарда Бахмана на останню книжку… таким чином, бейбі, мене знову розчехвостили. Натякнули, ніби вона нудна, а це, друже мій, зовсім не так. Зате, сповненому думами про це, мені було набагато легше дістатися Північного Віндема і купити там 2 кеги пива на честь свята. Купляв у крамниці «Дешевий алкоголь». І палю я тепер знову, судіть мене. Кину палити того ж дня, як мені виповниться 40, обіцяю.

О, а «Кладвище домашніх тваринок» вийде друком рівно за два місяці від сьогодні. І тоді моя кар’єра справді завершиться (жартую… принаймні я сподіваюся, що це жарт). Після деяких роздумів я додав «Темну вежу» до врізки з інформацією про автора на обкладинці книжки. «Зрештою, — подумав я, — чом би й ні?» Авжеж, я знаю, що наклад розпродано, заради Бога, його й було всього лише 10 тисяч, але це ж справжня книга і я нею пишаюся. Не думаю, щоб я коли-небудь знову повернувся до Роланда, Мандрівного Лицаря, Озброєного Револьверами, але так, я пишаюся цією книгою.

Добре, що я здогадався зганяти по пиво.

21 ЛЮТОГО 1984 РОКУ

Боже, вдень дзвонив Сем Вон з «Даблдей», розповідав дикі речі (він редагував «Кладвище», запам’ятайте). Я знав, що існують фани «Темної вежі», котрі жах як хочуть, але не можуть її купити, бо дехто з них мені про це писав. Але Сем сказав, що вони у видавництві отримали вже понад ТРИ ТИСЯЧІ (!) листів. Питається чому? Тому що я виявився настільки тупим, що вніс «Темну вежу» до врізки з інформацією про автора на обкладинці «Кладвища». Гадаю, Сем на мене трохи сердитий, і він таки має рацію. Сказав, що рекламувати книжку, яку фани хочуть отримати, але не можуть, це немов голодному собаці показати шматок м’яса і тут же його сховати зі словами: