Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 83

І їх товариство міцнішає попри страх. Через страх. Відчуття, що вони роблять щось неймовірно важливе: щось на віки. Вони змінять Америку, а якщо ціна цьому — кров, що ж, вони заплатять цю ціну. Істинно кажу, ну ж бо, алілуя, хвалімо Бога, ну ж бо, де ваш гучний амінь.

А тоді приходить білий хлопець Даррил, спершу він не міг, він кульгав і не міг, а потім зміг, і потаємна інша сутність Одетти — вересклива, смішлива, гидка інша — не наважується оприявнитися. Даррил і Дет лежать разом до ранку, замилувано сплять до ранку під місяцем Міссісіпі. Слухають цвіркунів. Слухають пугачів. Слухають тихе, ніжне гудіння Землі, що обертається на своїх шарнірах, обертається й обертається, вкручуючись далі й далі у двадцяте століття. Вони молоді, кров у них біжить гаряча, і вони аніскілечки не сумніваються у своїй здатності змінити все.

— Прощай, щасти тобі, коханий…

Це її пісня серед бур’янів на задньому дворі мотелю «Блакитний Місяць», це її пісня під місяцем.

— Твого лиця ніколи я вже на побачу знову…[135]

Це Одетта Голмс в апофеозі свого життя, і Мія теж там присутня! Вона все бачить, відчуває, вона в піднесеному захваті від цієї, хтось сказав би — дурної надії (ах, ну ж бо проголосімо алілуя, всі разом скажімо Боог-Бомба). Вона розуміє, як постійне відчуття страху робить із друзів коштовності; як воно робить солодким кожен кусень хліба; як воно розтягує час, що починає здаватися, ніби день повзе безкінечно, поки зануриться в оксамитову ніч, а вони ж знають, що Джеймс Чейні мертвий.

(ну ж бо, скажімо правду)

вони знають, що Ендрю Гудмен мертвий.

(ну ж бо, скажімо алілуя)

вони знають, що Майкл Швернер — найстарший з них, та все ще дитина в свої 24 роки, — мертвий.

(ну ж бо, гукніть мені свій найголосніший амінь!)

Вони знають, що будь-кого з них можуть зарити у грунт Філадельфії чи Лонгдейла. У будь-який мент. Наступного вечора після цих співів на заднім дворі «Блакитного Місяця» більшість із них, включно з Одеттою, кинуть до в’язниці і для неї розпочнеться період знущань. Але зараз вона зі своїми друзями, зі своїм коханим, і вони всі, як один, а Дискордію турнули геть. Цього вечора вони, обійнявшись і розхитуючись, співають разом.

Дівчата співають «дівчина», а хлопці співають «чоловік». Мія піднесена їхньою любов’ю одне до одного; вона схвильована простотою того, у що вони вірять.

Спершу надто приголомшена — ні засміятися, ні заплакати, вона може тільки слухати, заворожена.

ДЕВ'ЯТЬ

Коли вуличний музика розпочав четвертий куплет, до його голосу приєднався голос Сюзанни, спершу нерішуче, а тоді — дякувати його підбадьорливій усмішці — вона беззастережно повела верхню партію в двоголоссі.

ДЕСЯТЬ

Після цього куплету гітарист замовк і з радісним зачудуванням подивився на Сюзанну-Мію.

— А я гадав, що, окрім мене, ніхто не зна цього куплету, — промовив він. — Цей куплет співали «їздці свободи».[136]

— Ні, — тихо заперечила Сюзанна. — Не вони. Куплет про голу юшку співали волонтери виборчої реєстрації. Ті, що приїхали до Оксфорда влітку шістдесят четвертого, коли було вбито отих трьох хлопців.

— Швернер і Гудмен, — назвав він. — Не пам’ятаю імені того…

— Джеймс Чейні, — тихо промовила вона. — У нього було таке гарне волосся.

— Ти так про нього говориш, ніби ти його знала, — здивувався він. — Але ж тобі самій років… так, десь тридцять?

Сюзанна розуміла, що виглядає набагато старшою за тридцятирічну, особливо сьогодні, але, звісно ж, у кейсі цього хлопця тепер лежало на п’ятдесят доларів більше, ніж усього лиш одну пісню тому, і це вплинуло на його зір.

— Моя матір провела літо шістдесят четвертого в окрузі Нешоба, — сказала Сюзанна, і ці два випадково промовлені слова — моя матір — вразили її тюремницю з такою силою, якої вона й сподіватися не могла. Ці слова навстіж розчахнули серце Мії.

— Крута мамця! — посміхнувся юнак. Та усмішка його швидко зів’яла. Він виловив з кейса п’ятдесятку і простягнув банкноту їй. — Заберіть назад, мем, мені було приємно заспівати з вами.

— Ніяк не можу, — усміхнулася Сюзанна у відповідь. — Пам’ятай про ту боротьбу, цього мені буде достатньо. І пам’ятай Джиммі, Енді й Майкла, якщо твоя ласка. Повір, мені цього якраз вистачить.

— Будь ласка, — не вгавав хлопець. Він знову посміхався, але посмішка в нього тепер була якась тривожна, ніби в когось із тих юнаків у Країні Колись, що співають місячної ночі на захаращених мотлохом задвірках між диктовими конурками мотелю «Блакитний Місяць» і подвійним блиском холодного місячного сяйва на залізничних рейках; у своїй красі й безтурботному цвітінні юності він міг бути будь-ким із них, і як же в оцю мить його любила Мія. Навіть її малюк здавався чимось другорядним на фоні цього сяйва. Вона розуміла, що в багатьох сенсах це сяйво фальшиве, породжене спогадами її хазяйки, й водночас вона мала підозру, що в якомусь сенсі воно таки реальне. Натомість вона знала точно: тільки така істота, як вона сама, що була безсмертною і відмовилася від безсмертя, могла оцінити цю щиросерду відчайдушність у протистоянні силам Дискордії. Весь той ризик для крихкої краси, коли свою віру вона ставить поперед особистої безпеки.

— Подаруй йому радість, візьми назад гроші, — сказала вона Сюзанні, але не вийшла наперед, не змусила Сюзанну зробити сказане. Хай сама вирішує.

Сюзанна не встигла відповісти, бо в Доґані ввімкнувся сигнал тривоги, затопивши їхній спільний розум галасом і червоними спалахами.

Сюзанна обернулася в тому напрямку, але Мія, мов пазурами, вчепилася їй у плече:

— Що там таке? Що трапилося?

— Відпусти!

Сюзанна вивернулася з затиску. І, переш ніж Мія встигла вхопити її знову, зникла.

ОДИНАДЦЯТЬ

Доґан Сюзанни панічно пульсував, спалахуючи червоними вогнями. З динаміків під стелею забивав їй у голову свої цвяхи ревун. Всі телеекрани, окрім двох (один з них все ще показував музикант на розі Лекс і Шістдесятої, другий — спляче немовля), були темні. Під ногами Сюзанни гуділа, плюючись догори хмарками пилу, поорана тріщинами підлога. Одна з панелей керування не подавала ознак життя, з іншої виривалися пломені вогню.

Кепські справи.

Ніби на підтвердження її діагнозу, Доґан знову почав віщати своїм схожим на Блейнів голосом.

УВАГА! — волав він. — СИСТЕМА ПЕРЕОБТЯЖЕНА! ЯКЩО НЕ ЗМЕНШИТИ ПОТУЖНІСТЬ В АЛЬФА-СЕКТОРІ, ПОВНЕ ВИМКНЕННЯ СИСТЕМИ СТАНЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ 4 °CЕКУНД!

Зі своїх попередніх візитів у Доґан Сюзанна не пригадувала ніякого альфа-сектору, проте не здивувалася, побачивши тепер табло з таким написом. Раптом одна з панелей поряд з нею вибухнула феєрверком помаранчевих іскор, заодно підпаливши сидіння крісла. Ще декілька верхніх панелей упали, потягнувши за собою жмуття дротів.

ЯКЩО НЕ ЗМЕНШИТИ ПОТУЖНІСТЬ В АЛЬФА-СЕКТОРІ, ПОВНЕ ВИМКНЕННЯ СИСТЕМИ СТАНЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ 3 °CЕКУНД!

А що, як спробувати регулятор ЕМОЦІЙНИЙ РІВЕНЬ?

— Не чіпай його, — промурмотіла вона сама до себе.

Окей, а МАЛЮК? Як щодо цього?

На мить замислившись, Сюзанна перемкнула тумблер з позиції СОН в позицію ПРОБУДЖЕННЯ, і враз розплющилися оті його бентежні сині очі, втупилися в Сюзанну з якоюсь ледь не хижою цікавістю.

«Роландове дитя, — подумала вона з дивною сумішшю болісних почуттів. — І моє. А як щодо Мії? Дівчино, ти усього лиш ка-май, мені тебе жаль».