Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 29

— Ми знали, де найімовірніше з’являться твій дін з твоїм чоловіком, якщо їх протягне крізь певні двері, — повідомив їй Сейр. — І викликати потрібних людей, починаючи з хлопця на ім’я Енріко Балазар… запевняю тебе, Сюзанно, це було легко.

Сюзанна почула щирість у його голосі. Якщо він щойно сказав неправду, виходить, він найкращий у світі брехун.

— Як ви могли таке вичислити? — спитала Сюзанна. Не дочекавшись відповіді, вона була вже відкрила рота для нового запитання. Але не встигла його вимовити, як її знову з перевертом відкинуло назад. Ким би колись не була Мія, всередині Сюзанни вона виросла у надзвичайну силу.

— Вона вже пішла? — спитався Сейр.

— Так, пішла, туди, назад, — мовила послужлива, так їй кортіло догодити, Мія.

— Тоді вирушай до нас, Міє. Що швидше ти до нас прийдеш, то швидше побачиш обличчя свого малюка.

— Так, — схлипнула Мія, аж п’яна від радощів, і Сюзанна раптом уловила промельк якогось яскравого образу. Як іноді бува, коли зазирнеш під край циркового намету й підгледиш щось чудернацьке, яскраве. Або темне.

Побачене нею було і простим, і жахливим водночас: отець Каллаген купує в крамничці салямі. І обслуговує його крамар — янкі. Той, що тримав певну крамницю у штаті Мен, у містечку Іст-Стоунгем, 1977 року. Каллаген розповідав їм цю історію у себе в будинку… а Мія слухала.

Розуміння осліпило її, мов те червоне сонце, що сходить над полем, на якому лежать тисячі порубаних людей. Сюзанна знову рвонулася наперед, забувши про силу Мії, викрикуючи знов і знов.

— Курва! Зрадлива курва! Душогубниця, курва! Це ж ти розказала їм, куди їх мусять спрямувати Двері! Куди вони пошлють Роланда й Едді! Ох, яка ж ти КУРВА!

СІМ

Хоч Мія й була сильною, але вона не була готова до нового нападу. Атака виявилась особливо запеклою, бо до Сюзанниного розуміння долучилася своєю нищівною енергією Детта. За мить загарбницю відсмикнули назад, аж очі в неї вибалушилися. В готельному номері телефонна слухавка випала в Мії з руки. Вона, п’яно спотикаючись, попленталася по килиму, ледь не перечепилася об ліжко, тоді почала кружляти, мов якась підпила танцюристка. Сюзанна вліпила їй ляпаса, червоні сліди засяяли на щоці, мов окличні знаки.

«Я ж сама себе періщу, ось що я роблю, — подумала Сюзанна. — Бити власне оснащення, хіба це не по-дурному?»

Але їй несила було стриматися. Нелюдськість того, що зробила Мія, ця її монструозна зрада…

Всередині, на якомусь бойовому майданчику, котрий не був цілком фізичним (але також і не цілком ментальним), Мії врешті вдалося стиснути горло Сюзанни/Детти і відтягнути їх назад. Очі в шокованої лютою атакою Мії все ще були вибалушені. Сором також спричинився до її шоку. Сюзанна сподівалася, що та ще здатна відчувати сором, що вона не перейшла ще фінальну межу.

— Я зробила те, що мусила зробити, — повторювала Мія, штовхаючи Сюзанну назад до камери. — Це мій малюк, а ви всі проти мене, я зробила те, що мусила зробити.

— Ти виторгувала за Едді й Роланда собі монстра, ось що ти зробила! — голосила Сюзанна. — 3 того, що ти підслухала і передала, Сейр тепер знає, що вони скористаються Дверима, щоб дістатися до Тауера, так? І скількох він там поставив, щоб їх перестріли?

Єдиною відповіддю їй був той залізний брязкіт. Тільки цього разу він прозвучав ще й удруге. А потім утретє. Руки хазяйки тіла стискалися на шиї в Мії, тож вона не бажала випробовувати шансів. На цей раз двері камери було замкнуто на три замки. Камери? Чорт забирай, з тим же успіхом її можна було назвати Чорною дірою Калькутти.[35]

— Ось виберуся звідси, повернуся в Доґан і повиламую там всі регулятори! — закричала вона. — Мені самій тепер не віриться, що я намагалася тобі допомагати! Та ладно, хер з тобою! Народжуй серед вулиці, мені до цього байдуже!

— Тобі звідси не вибратися, — відповіла Мія, і голос її прозвучав ледь не вибачливо. — Пізніше, якщо зможу, я залишу тебе в спокої.

— Який ще мені спокій може бути, якщо Едді вбито? Недарма тобі забаглося зняти його перстеник! Як тільки тобі не соромно було тримати його після всього, що ти наробила.

Мія приклала до вуха слухавку, але Річарда П. Сейра в телефоні вже не було.

Либонь, мусив кудись поспішати, поширювати заразу, подумалось Сюзанні.

Мія поклала слухавку на місце, роззирнулася по порожній, стерильній кімнаті, як то роблять люди, котрі не мають наміру повертатися туди, звідки йдуть, бажаючи впевнитися, що забрали все, що того варте. Лапнула себе за одну кишеню джинсів, намацала там пачку грошей. Торкнулася другої й відчула горбочок, там лежала черепаха, skolpadda.

— Вибач, — промовила Мія. — Я мушу піклуватися про мого малюка. А ви всі проти мене.

— Неправда, — відповіла їй Сюзанна з замкненої камери, куди її запроторила Мія. А втім, де ж вона зараз насправді перебуває? У найглибшому, найтемнішому підземеллі Замку-на-Хаосі? Можливо. Та яке це має значення? — Я грала на твоєму боці. Допомагала тобі. Я зупинила твої бісові перейми, коли в тебе виникла на це потреба. А ти що наробила? Як тільки ти могла вчинити мені таку підлість?

Мія затрималася проти дверей, щоки її спалахнули тьмяним рум’янцем. Авжеж, їй соромно, аякже. Але сором її не зупинить. Ніщо її не зупинить. Аж поки її, в свою чергу, не зрадить хтось, а саме — Сейр з його друзяками.

Думка про неминучість такого розвитку подій зовсім не втішала Сюзанну.

— Ти проклята, — гукнула вона. — Ти ж це сама знаєш, чи не так?

— Мені все одно, — відповіла Мія. — Вічність у пеклі — хороша ціна за ту радість, яку я отримаю, хоч разок подивившись у личко моєму малюкові. Благаю, почуй мене.

А далі, несучи з собою Сюзанну й Детту, Мія прочинила двері готельного номера, вийшла у коридор і зробила перші кроки на своєму шляху до Діксі-Піґ, де на неї чекали жахливі хірурги, щоб спорожнити її від не менш жахливого малюка.

ЗАСПІВ:

ВІДСПІВ:

Сьомий куплет

ЗАСІДКА

ОДИН

Роланд Дескейн був останнім з останнього загону великих бійців Ґілеаду, і недарма, бо зі своєю курйозно романтичною натурою, браком уяви і вбивчою спритністю рук він завжди був найкращим з них. Тепер у ньому вже оселився артрит, але сухий крутій не зачіпав його очей і вух. Коли їх з Едді всмоктало до Незнайдених Дверей, він почув, як той гепнувся головою об одвірок (і сам встиг нахилитися в останню мить, щоб не розвалити собі череп об верхній брус Дверей). Він почув пташині співи, спершу дивні й далекі, як то буває уві сні, а тоді раптом вони зазвучали зблизька, прозаїчно поряд. Сонце плеснуло йому просто в обличчя й, либонь, засліпило б його на якусь мить після мороку печери, з котрої він з’явився. Але Роланд, щойно побачивши яскраве світло, примружився, очі його вмент перетворилися на вузенькі щілинки, і все це він робив не задумуючись. Якби замислювався з таких приводів, навряд чи, приземляючись на втоптаний, потемнілий від мастила майданчик, помітив би круглий спалах праворуч спереду. Едді точно б загинув. А може, й обох було б вбито. За досвідом Роланда тільки дві речі могли блищати з такою довершеною округлістю: монокль та оптичний приціл.