Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 12


12
Изменить размер шрифта:

Труді намагалася віднайти власний голос, щоб гукнути копа. Нічого з неї не вийшло, окрім якогось тихого, шепітного зітхання.

Примара наставила на неї палець.

— Забирайся звідси, — заявила вона. — І то швидко, та не здумай нацьковувати на мене поліцію або ще когось, бо я знайду тебе й відчикрижу цицьки.

Вона видобула зі свого очеретяного наплічника одну з тарілок. Труді побачила, що береги в цієї тарілки металеві й гострі, як в різницького ножа, і раптом відчула, що ледь стримується, аби не напудити собі в трусики.

Я знайду тебе й відчикрижу цицьки, а береги тарілки, на яку вона дивилася, цілком годилися для такого діла. Чик-вжик, моментальна мастектомія. О святий Боже.

— Гарного вам дня, мадам, — почула Труді власний голос, котрий у неї прозвучав так, ніби це хтось інший, перебуваючи під дією новокаїну, звертався до дантиста. — Носіть ці туфлі собі на здоров’я.

Не вельми-то здоровою була на вигляд ця примара. Навіть з цілими ногами й чудернацькими білими ступнями.

Труді пішла. Пішла по Другій авеню. Вона намагалася запевнити себе (абсолютно безуспішно), що не бачила ніякої жінки, ніхто нізвідки не з’являвся перед фасадом «Хаммаршольда» — будинку, який люди, котрі працюють в ньому, жартома називають Чорною вежею. Вона намагалася запевнити себе (також абсолютно безуспішно), що таким чином їй відгукнувся з’їдений під час ланчу ростбіф зі смаженою картоплею. Треба було триматися звичайної яєчні з вафлями, а ти ж пішла до «Денніса» саме по вафлі, а не заради того ростбіфу з картоплею, а якщо не віриш, згадай-но, що щойно трапилося. Побачила примарну афроамериканку та й…

А її сумка! Її полотняна сумка «Бордерз»! Та вона її, мабуть, десь загубила!

Та навіщо себе дурити? Тремтливе очікування, що та жінка наздожене її, заверещить, немов якийсь мисливець за головами у найглибших, найтемніших джунглях Папуа. Вона відчула, як ззаду по ногах і спині їй загібали шумарки (вона мала на увазі забігали мурашки, проте відчувала це саме як загібали шумарки, щось неясне, прохолодне й далеке), саме туди — вона це точно знала — їй врубається тареля тієї скаженої жінки і вип’є її кров, а тоді виїсть її нирку, перш ніж перейти до решти, не перестаючи дрижати у ще живому крейдяному стовпі її хребта. Вона почує її наближення — якимсь чином вона це розуміла — тарілка вжикне, мов дитяча дзига, за мить до того, як ввігнатися в неї, і тепла кров вихлюпнеться їй на сідниці, потече ззаду по ногах…

Вона не змогла утриматись. Міхур здався, сеча хлинула, і перед її tres[13] дорогих слаксів від костюма Норми Камалі[14] ганебно потемнішав. На той момент вона вже була дійшла майже до перехрестя Другої авеню й Сорок п’ятої вулиці. Труді — котра відтоді назавше перестала бути тією самовпевненою леді, якою вона себе колись уявляла, — нарешті віднайшла сили зупинитися й обернутися назад. Оті шумарки вже майже не гібали їй по спині. Тільки тепло було в паху.

А та жінка, та божевільна примара зникла.

ДВА

У себе в офісній шафці Труді тримала одежу для занять софтболом — кілька майок і старі джинси. Діставшись контори «Гутенберга, Фюрта і Пейтела», вона насамперед переодяглася.

Наступною її дією був дзвінок до поліції. Прийняв її повідомлення коп на ім’я Пол Антассі.

— Мене звуть Труді Дамаскус, — сказала вона. — На мене щойно було скоєно напад, мене пограбували на Другій авеню.

Голос офіцера Антассі звучав у телефоні надзвичайно чуйно, і Труді уявила собі когось на кшталт Джорджа Клуні, тільки італійського походження. Не така й велика натяжка, якщо зважати на прізвище полісмена — Антассі, та темне волосся й очі актора Клуні. Наживо Антассі аніскільки не був схожим на Клуні, але гай-гай, хто там чекав на чудеса й кінозірок, ми ж у реальному світі живемо. Хоча… пам’ятаючи те, що трапилося з нею на розі Другої авеню і Сорок шостої вулиці о 13:19 за літнім часом Східного узбережжя Північної Америки…

Офіцер Антассі прибув близько пів на четверту, і вона детально розповіла йому, що з нею трапилося, буквально все, навіть про те, як по спині їй загібали шумарки, хоча й тоді розуміла, що треба казати забігали мурашки, і про дивну впевненість у тому, що та жінка готова метнути в неї свою тарелю…

— Ви кажете, тареля з гострими берегами? — перепитав Антассі, роблячи собі нотатки в записнику, а коли вона це підтвердила, він співчутливо кивнув. Щось у цьому його русі головою здалося їй знайомим, але тієї миті вона була надто захоплена власною розповіддю, щоб відстежувати цю асоціацію. Однак пізніше вона сама собі дивувалася — якою вона тоді виявилася тупою. Це ж той самий співчутливий кивок, який вона бачила у десятках фільмів, де діють божевільні дами: від «Перерваного життя» з Вайноною Райдер до старого «Зміїного гнізда» з Олівією де Хевілленд.[15]

Але тієї миті вона не могла цього помітити. Вона була захоплена власною розповіддю чуйному офіцерові Антассі про те, як холоші джинсів нижче колін лежали на тротуарі. Закінчивши, вона вперше почула припущення, що та жінка могла вийти з-за павільйону автобусної зупинки. А також — померти можна, — що негритянка могла вийти з якоїсь крамнички, їх же там мільйон, у тому кварталі. Тоді-то Труді й виступила з прем’єрним поясненням, що там нема автобусної зупинки, нема крамничок — ані на тому боці вулиці, ані на протилежному. Також тоді вона вперше повідомила, що з часу побудови «Хаммаршольда» всі крамнички перебралися до центральних кварталів, і ця фраза поступово стала чи не найпопулярнішою в її репертуарі, з нею вона могла б мати успіх на сцені мюзик-холу «Радіо-Сіті».

Уперше тоді її спитали, що вона з’їла на ланч перед тим, як побачити ту жінку, і вперше вона зрозуміла, що їла у XXI столітті варіант тієї ж страви, яку споживав Ебенезер Скрудж незадовго до того, як йому явився його давно померлий бізнес-партнер: картоплю з ростбіфом. Не кажучи вже про кілька крапельок гірчиці.

Вона зовсім забула, що збиралася спитати офіцера Антассі, чи не бажає він пообідати з нею ввечері.

Фактично, вона вигнала його зі свого кабінету.

Скоро по тому в двері до неї просунув голову Мітч Гутенберг.

— Гадаєш, вони зуміють повернути тобі твою сумку, Тру…

— Зникни, — промовила Труді, не підводячи очей. — Зараз же.

Гутенберг оцінив її змертвіло-білі щоки й випнуте підборіддя. І зник, не промовивши більше ні слова.

ТРИ

Труді пішла з роботи о пів на п’яту. Вирушила на перехрестя Другої авеню і Сорок шостої вулиці, і хоча, наближаючись до «Хаммаршольд-Плази», вона відчула, як знову загібали шумарки, пробираючись вгору по її ногах до заглибини черева, Труді ніскільки не вагалася. Вона постояла на розі, не звертаючи уваги ні на біле запрошення ЙДІТЬ, ні на червону заборону НЕ ЙДІТЬ.

— Саме тут, — промовила вона. — Це трапилось саме тут. Я знаю, що саме тут. Вона спитала, який у мене розмір, а перш ніж я встигла відповісти — а я б відповіла, я б їй сказала навіть якого кольору на мені білизна, аби вона спитала, бо я була в жахливому шоці, — перш, ніж я встигла відповісти, вона сказала…

Байд’же. Сюзанна каже, на позір ти маєш сьомий. Це підходить.

Ні, не зовсім так, вона не договорила останнє слово, але Труді була певна, що жінка хотіла сказати саме його. Але тієї миті її обличчя почало змінюватися. Немов у коміка, що зібрався пародіювати Білла Клінтона чи Майкла Джексона, або навіть Джорджа Клуні. І вона попрохала допомоги. Благала допомогти їй і сказала, що її звуть… як?

— Сюзанна Дін, — промовила Труді. — Так її звуть. А от цього я так і не сказала офіцеру Антассі.

Авжеж, атож, та тільки нахер того офіцера Антассі. Та пішов той Антассі разом з його автобусними зупинками та крамничками.

вернуться

13

Вельми (фр.).

вернуться

14

Норма Камалі — відома з 1974 р. нью-йоркська дизайнерка одягу.

вернуться

15

«Перерване життя» (1999) — фільм за мемуарами Сюзанни Кейсен; «Зміїне гніздо» (1948) — за романом Мері Джейн Ворд.