Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 63


63
Изменить размер шрифта:

Пантагрюель, відаючи те все, не вкидався у гнів, пасію чи досаду. Я ж вам казав і кажу ще раз: він був найкращий з тих малих і великих добродзеїв, хто носив кривулю на шабельтасі: у всьому бачив лише добре, кожен учинок у добрий бік тлумачив. Ніщо його не смутило, ніщо не обурювало. А втім, якби він журився і хнюпився, з нього ніколи б не вийшло скуделі божого ума, бо всі скарби, які є під сонцем чи в землі криються, в усіх їхніх вимірах — у висоту, у глибину, у ширину чи у довжину, не варті того, щоб хвилювати наші серця чи баламутити наші чуття і розум.

Пантагрюель тільки відвів Панурґа набік і лагідно зауважив: якщо той житиме так і далі і краще не ґаздуватиме, то навряд, а то й зроду не стане багатим.

— Багатим? — озвався Панурґ. — Так ось ви над чим сушите голову? Берете на себе такий клопіт — зробити мене на цім світі багатим? Богом, людьми, всіма праведниками свідчуся, подумайте про те, як би весело жити! Хай жодна інша турба, жодна інша журба не вкрадається до святої святих вашого небесного мозку. Хай погідности його ніколи не охмарюють мислі, підшиті горем і гризотою. Живіть весело, з легким серцем, у доброму гуморі — оце і буде моє багатство. Кругом тільки й чути: «Гріш копи стереже!» Але про копу правлять саме ті, хто не тямить у цьому ні бе, ні ме. Порадилися б зі мною! А щодо мене наразі можу сказати одне: мене лають за те, що наслідую Паризійський університет і парламент, цих два правдивих і живих джерела пантеологічної істини, як і всякої справедливости. І єретик той, хто в цьому сумнівається, хто твердо в це не вірить. Адже ці люди одного дня з'їдають єпископа, чи то пак доход з єпископства (а це те саме) за рік, а то й іноді за два: це буває того дня, коли єпископ прибуває до єпархії. И уникнути цього годі, під страхом бути одразу каменованим.

До того ж, я живу за чотирма головними чеснотами.

Обачности: гроші на бочку, бо не відомо, хто клюне, а хто брикнеться. Хто знає, простоїть світ ще бодай три роки чи ні? А як світ навіть простоїть довше, чи ж вискіпається такий навіжений, який ручиться, що проживе три роки і він?

Ніколи нам боги не говорили,
Що не зійдемо завтра ми в могили.

Справедливости — комутативної, купую дорого (тобто набір), а продаю дешево (тобто готівкою). Ось що стверджує у своїй Економії Катон: треба (каже він), щоб батько сімейства був завжди продавцем. Таким робом він зрештою забагатіє, якщо не вичерпається запас. Дистрибутивної: я підгодовую добрих (зазначте, добрих) і люб'язних приятелів, яких, наче Одисея, Доля закинула на скелю доброго апетиту, а в роті ні ріски, і милих (зазначте, милих) і юних дівчаток (зазначте, юних, бо за Гіппократом, юність постувати не вміє, надто як ця юність жвава, весела, метка, моторна, просто буря). Ці самі дівчатка залюбки і з дорогою душею потішають порядних людей, бо вони палкі шанувальниці Платона й Цицерона і вважають, що народилися не лише для самих себе, а й повинні поділитися з батьківщиною і своїми друзями.

Сили: я, не кажи ти Мілон, валю грубі дерева, рубаю дикі пущі, притулок вовків, вепрів і лисиць, гніздовище чухраїв і лиходіїв, пристановище зарізяк, робітні фальшивомонетників, прихисток єретиків, і рівняю їх у ясні галявини і верескові пустовщини, граю на сопілках і жоломійках і готую з пеньків сидіння для ночі Страшного суду.

Здержливости: тереблю хліб ще в накоренку, пустельникую, живучи салатами і коренями, вгоноблюю сласні потяги і таким чином лишаю дещо на вигоду калік і нуждарів. Адже я не витрачаюсь на сапувальників, а сапання влітає в копійку, на женців, а які жнива без вина, та ще й не розбавленого, на збирачів колосків, а їм подавай коржі, на молотників, а вони, за свідченням Верґілієвої Тестилліди, обносять на городах цибулю, часник і цибулю-шалот; на мірошників, а де на млині чесні люди, і, нарешті, на пекарів, а пекарі від мірошників не кращі. Чи ж можна тут щось заощадити, а це ж ще не списуючи на мишву, пересушку, довгоносика і яблучного риляка?

З хліба на пню ви можете приготувати добру зелену підливу, вона швидко засвоюється, легко травиться, збадьорюючи цим мозок, жене по тілу животні токи, поліпшує зір, збуджує апетит, приємна на смак, піднімає тонус, лоскоче язик, рум'янить церу, зміцнює м'язи, гартує кров, попускає діяфрагму, освіжає печінку, розвантажує косу, полегшує нирки, заспокоює крижі, розминає хребет, спорожняє сечник, відпружує сім'япровід, скорочує кремастери, очищує міхур, надимає природження, розпростує припутаю, змушує тужавіти смик, уставати дрин, завдяки підливі у вас добре працює шлунок, ви добре зригуєте, пускаєте вітри і гази, випорожнюєтесь, мочитесь, чхаєте, схлипуєте, гикаєте, кашляєте, плюєте, блюєте, позіхаєте, сякаєтеся, дихаєте, вдихаєте, видихаєте, хропите, пітнієте, наставляєте вушки і робите ще чимало корисного.

— Річ ясна (сказав Пантагрюель): ви переконані, що голови макоцвітні не здолають за короткий час спустити багато. Не ви перший пристали до цієї єреси. Її дотримувався Нерон, і серед людей найбільше він захоплювався вуйком Гаєм Каліґулою, який за кілька днів, дивезною вигадливістю своєю, протесав статок, полишений йому Тиберієм. Отож замість пильнувати і додержувати законів проти лакомства і розкошів, законів римлян Орхія, Фанія, Дідія, Ліцинія, Корнелія, Лепіда, Антія, і коринтян, за яким суворо заборонялося будь-кому витрачати за рік більше, ніж дозволяє його доход, ви вчинили протервію — тобто жертву, яка у римлян нагадувала пасхальне ягня юдейське. Усе їстівне прописувалося з'їдати, а рештки кидати в огонь і нічого не відкладати назавтра. Я можу цілком слушно сказати це про вас, достоту як Катон сказав те саме про Альбідая, який розкидався грішми і врешті проїв усе своє майно; коли в нього зостався лише дім, він підпалив його, аби мати змогу сказати: Consummatum est[237], так само згодом висловився і Тома Аквінський, з'ївши всю миногу. Але це між іншим.

Розділ III

Як Панурґ хвалив боргувальників і боржників

— А коли ж це (спитав Пантагрюель) покриєте ви борги?

— До грецьких календ, — відповів Панурґ, — як тільки всі вдовольняться, а ви залишитеся спадкоємцями самих себе. Хай Бог мене милує виплачуватися з боргів! Та мені тоді ніхто й шеляга не позичить. Хто звечора не припасе дріжджі, в того на ранок тісто не зійде вгору. Не бійтеся позичати. Позичальник повсякчас молитиметься, щоб Господь послав вам тихого, довгого і щасливого віку, боячись утратити свої гроші, у будь-якому товаристві мовитиме про вас тільки гарне, шукатиме для вас нових вірителів, щоб ви могли відслужити і чужою землею загребти його яму. Во время оно в Ґаллії, за друїдськими звичаями, невільників, челядь і службу спалювали живцем на похороні і погребі їхніх панів і сеньйорів, то як же за життя своїх панів і сеньйорів їм було не потерпати? Бо вмирати доводилося їм за компанію. Хіба вони повсякчас не молилися своєму головному богові Меркурію, а заодно і Дітові, золотому батькові, за здоров'я свого панства? Хіба вони, прислужуючи, не хухали і не дмухали на них? Бо вкупі з ними вони могли прожити, принаймні, аж до судної дошки. Будьте певні, що позичники ваші проситимуть у Бога подовжити вам віку і боятимуться, щоб ви не вмерли, тим паче, що даяння їм миліше від руки давця, а гаманець миліший за життя. Свідками можуть бути ландеруські лихварі, які мало не вдавилися, побачивши, що ціни на збіжжя і вино падають і що за негодою приходить поліття.

Пантагрюель не пустив пари з уст, і Панурґ роздебендював далі:

— Якщо добре подумати, то, витикаючи мені борги і боргувальників, ви, далебі, плюєте мені в кашу. Хай мені те та се! Саме боржником я став величним, шанованим і грізним і, всупереч думці всіх філософів (які кажуть, що з нічого нічого й не вийде), пошився у творці і працівники, хоч не мав ніякої сировини.

Кого ж я сотворив? Безліч чудових і добрих кредиторів. А кредитори (і я ладен піднятися за це аж на кострище і вище) — творіння чудові і добрі. Хто не дає в позику, тоді він творіння потворне й лихе, останній падлюка, пекельна проява.

вернуться

237

Тут: кінець (латин.).