Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 48

А крім того, я чимало протряс на суди.

— Які ще суди? (спитав я). Адже у вас ні кілка, ні дрючка.

— Друже мій (сказав він), з наусту диявола панночки городянки винайшли високі ковніри, такі глухі на грудях, що туди руки не просунеш, ззаду застібка, а спереду панцир, а це бідолашним коханцям, зітхальникам та споглядальникам прийшлося не до шмиґи. Одного чудового вівторка я подав позов на тих дівчат і в своїй супліці зазначив, як страшенно це вадить моїм інтересам, і попередив, що я на цій самій підставі пришию у своїх плюндрах матню ззаду, якщо суд не закличе їх до порядку. Словом, дівчата об'єднались, виставили свої аргументи і доручили вести справи своєму оборонцеві. Проте я не дав собі в кашу наплювати, і, зрештою, суд заборонив дівчатам носити високі ковніри, якщо вони не залишатимуть спереду невеличкого викоту.

А ще я мав дуже брудний і вельми несмачний процес із магістром Фіфі та його клевретами: я висунув вимогу, щоб вони не читали нишком ночами ні Бочки золота, ні Енциклопудії, хай, мовляв, читають серед білого дня в аудиторіях на вулиці Фуар, у присутності інших софістів; а суд стягнув із мене пеню за те, що я не формалізував своїх стосунків із возним.

Іншим разом я заявив на мулів голів, радців та інших осіб і зажадав, щоб радці пошили їм слинявчики, а то вони обслинили увесь двір при суді, куди їх ставлять гризти вудила, і через це пахолки судовиків не можуть розсідатися любісінько на брукованому дворі й грати у кості чи там у чортихавку, не боячись зіпсувати плюндри на колінах. Я цю справу виграв, але коштувала вона мені немало.

А потім прикиньте, у що мені влітають щоденні частування тих-таки пахолків.

— А навіщо ви це робите? — спитав я.

— Друже мій! (сказав Панурґ). Вони не мають ніяких розваг, а в мене їх більше, ніж у самого короля. Приставайте до мене, ото ми навитворяємо тоді витворок!

— Ні, ні (сказав я). Клянуся святим Зашморгіоном, колись тебе повісять!

— А тебе колись поховають (сказав Панурґ). А що, скажи, почесніше: повітря чи земля? Ех, селюче! Поки пахолки бенкетують, я за їхніми мулами пантрую і двом-трьом підрізаю троки так, щоб лиш на ниточці тримались. Потім якийсь кабанкуватий радця чи інший який черевань спаде на мула, аж це, глядь, уже й валяється, наче свиня, усі на нього баньки луплять, і сміху тут буває більше, ніж на сто франків. А я сміюся гірше за всіх, бо як радця вернеться додому, то він звелить молотити пана пахолка в околіт, як свидове жито. Ось чому я ніколи не шкодую, що витратився на частування.

Зрештою, Панурґ знав не лише (як я мовив вище) шістдесят три ярміси ходити на роздобутки, а й цілих двісті чотирнадцять способів тринькати здобуте, поминаючи витрат на те, щоб комара задушити.

Розділ XVIII

Як англійське вчене світило зголосилося дебатувати з Пантаґрюелем і як його подолав Панурґ

У ці дні один великий учений на ім'я Таумаст[208], до якого дійшла чутка та слава про незрівнянну вченість Пантаґрюелеву, прибув з Англії лиш на те, щоб зобачити Пантаґрюеля, зазнайомитися з ним і досвідчити, чи ж його ученість саме така, як про неї гудуть. І ось по прибутті до Парижа він подався до житла Пантаґрюеля, а той мешкав у заїзді Сен-Дені і саме гуляв тоді з Панурґом у саду, філософуючи на взір перипатетиків. У першу мить Таумаст перепудився, побачивши, який Пантагрюель височенець і кремез, потім віддав йому чемненько чолом і сказав:

– І справді, як сказав Платон, принц філософів, якби образ науки і мудрости став тілесний і зримий для очей людських, він би викликав захват усього світу. Бо досить було б поголосці про мудрість розлетітися і сягнути до вух усіх любомудрів, себто філософів, щоб вони миттю втратили сон та спокій, так непереможно пориває їх і вабить до мужа, в якому наука знесла свій храм і чиїми устами глаголить. Як це нам засвідчила цариця Савська, прибула із кресів Сходу і моря Перського побачити домів'я мудреця Соломона і послухати мудрости його, а також

Анахархіс, прибулий зі Скитії до Атен, щоб побачити Солона;

Пітагор, що відвідав віщунів мемфіських;

Платон, що прийшов побачити волхвів єгипетських і Архита Таренського;

Аполлоній Тиянський, що добрався до Кавказьких гір, пройшов землі скитів, масаґетів, індусів, проплив велику ріку Фисон аж до брахманів, аби побачити Гіарха, минув Вавилонію, Халдею, Мизію, Ассирію, Партію, Сирію, Финікію, Аравію, Палестину, Олександрію, аж до Етіопії, аби узріти гімнософістів.

Те саме було і з Титом Лівієм: щоб побачити його і послухати, чимало вчених прибували до Рима з найглухіших куточків Франції та Еспанії.

Залічити себе до гурту і розбору людей таких досконалих я не смію, моя амбіція — це бути людиною допитливою і другом не лише науки, а й науковців.

І ось, щойно до мене докотилася чутка про безцінні твої знання, я покинув свою країну, батьків та дім і прибув сюди, не побоявшись довгої дороги, втомливої плавби, невідомої землі, з єдиною метою побачити тебе і побалакати про деякі сторони філософії, геомантії та кабали, досі темні й неприступні для мого розуму; якщо ти потрафиш їх розв'язати, я зараз же стану твоїм рабом, я і всі мої нащадки, бо нічим іншим не зможу тобі гідно віддячитися.

Я викладу їх письмово і завтра оповіщу всіх місцевих учених, щоб ми дискутували публічно при них.

А дискусію можна повести так. Дискутувати pro і contra, як це роблять недоумки софісти тут і деінде, я не хочу. Так само не хочу дискутувати ні декламацією в академічній манері, ні з допомогою чисел, як це робив Пітагор і збирався робити Піко делла Мірандола в Римі; я хочу дискутувати лише знаками, мовчки, бо ці питання настільки пекучі, що слів людських замало, аби передати хід моїх думок.

Отож хай Твоя Магніфіценція рачить явитися на дискусію. Вона відбуватиметься в Актовому залі Наваррського колежу о сьомій годині ранку.

Вислухавши його мову, Пантагрюель поважно відповів так:

— Мостивий пане! Я охоче ділюся тими благами, якими ущедрив мене Господь, бо всяке добро йде від нього і йому вгодно, аби це добро множилося серед людей, які на нього заслуговують і здатні сприйняти манну небесну, звану високим знанням; а нині, остільки мені відомо, ти посідаєш серед них перве місце, отож я, щоб ти знав, ладен коли завгодно, мірою своїх скромних сил, удовольнити будь-який твій виклик, хоча не ти у мене, а я у тебе повинен учитися; але оскільки ти сам мене запросив, то ми розберемо разом якісь для тебе темні сторони і пошукаємо їхнього розв'язання на дні того невичерпного джерела премудрости, де, за Гераклітом, таїться істина.

І я цілком пристаю на запропонований тобою спосіб дискутувати з допомогою знаків, мовчки; бо ми й так порозуміємось і уникнемо оплесків, до яких удаються дурнолобці софісти, почувши під час диспуту якийсь вузлуватий доказ.

Отож завтра я буду на місці у зазначену годину, але з такою умовою, щоб не було ніякої гніванки чи лайки поміж нами, бо ми шукатимем не хвали і не оплесків, а йно істини.

На це Таумаст відповів так:

— Мостивий пане! Хай Бог сподобляє тебе своєю ласкою, а я вдячний тобі за те, що Твоя висока Магніфіценція звалилася спуститись до такої мізерії, як я. З Богом, до завтрього!

— З Богом! — відповів Пантагрюель.

Ласкавий мій читачу! Ти навіть не уявляєш, як високо заносилися цілу ніч у своїх думках і які гнали химери Таумаст і Пантагрюель. Зрештою цей Таумаст сказав консьєржеві заїзду Клюні, де він зупинився, що ніколи він так не знемагав на спрагу, як тієї ночі.

— Мені все мариться (сказав він), ніби Пантагрюель стає мені в горлі руба. На Бога, звеліть подати мені вина та свіжої водички, щоб горлянку прополоскати.

Пантагрюеля, того теж розворушило, як ніколи, і цілісіньку ніч він усе гортав:

Книгу Беди De Numeris et Signis,[209]

Книгу Плотіна De Inenarrabilibus,[210]