Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 22

Отож Гімнаст подався у парі з Мартоплясом, Лавогюйоновим стаєнним, і вдвох вони успішно обнишпорили всі околиці. Тим часом Ґарґантюа зі своїми людьми перепочив і перекусив, а своїй кобиляці звелів дати шаньку оброку, в ту шаньку влізло сімдесят чотири мюїди і три буасо.[94]

А Гімнаст зі своїм товаришем трюхикали і трюхикали, аж поки наскочили на воріженьків, — порозлазившись хто куди, вони шарпали і цупили що попадя. Угледівши здалеку Гімнаста, вони цілою зграєю кинулися його грабувати.

Тоді він гукнув їм:

— Панове, я бідний, як біс батька зна хто. Згляньтеся на моє убозтво. Кілька екю в мене ще нашкребеться — і нам буде за що випити, бо це aurum potabile[95], а щоб заплатити вам шляхове, я свого коня продам. Вважайте мене за свого, бо нема такого мужа, щоб він ліпше, ніж я, умів злапати, обідрати, обскубти, вичинити, а потім поласувати. На честь мого щасливого приїзду і в'їзду п'ю до моїх добрих друзяк!

Тут він відкубрив пляшку, перехилив і випив півплесканки. Здобичники торопіли на нього, роззявивши пельки і по-хортячому висолопивши язики в очікуванні, коли можна буде допити послідки, аж це пригнався цікавий отаман Тріпе. Гімнаст подав йому пляшку, кажучи:

— Пийте, пане отамане, пийте, не бійтеся, я вже скуштував: це лафе-монжо.

— Що? (гукнув Тріпе). Цей смішко ще з нас і кепкує! Хто ти єси?

— Я (відповів Гімнаст) бідний чоловік, бідний, як біс батька зна що.

— Ага! (промовив Тріпе). Як біс тебе зна, я пропущу тебе. Бо все бісове кодло ні шляхового, ні мита не платить. Ось тільки я ще зроду не видів, щоб бідні родичі роз'їжджали на таких огирях. Нумо, пане бісе, спішуйся, а я на вашу шкапу сяду, і як не гарцюватиму на ній, то гарцюватиму на вас, пане бісе, бо я страх як люблю, як біс мене носить!

Розділ XXXV

Як Гімнаст поклав трупом отамана Тріпе та інших пикрохолців

Чуючи цю розмову, деякі здобичники затремтіли і з ляку захрестилися обіруч — а що як це біс у перевдязі. А один, на прізвисько Жан Добряга, отаман сільського рушення, витягнув з матні Часослов і гукнув великим голосом:

— Agios ho Theos[96]. Як ти від Бога посланий, тоді речи! А як від Лукавого, то забирайся геть!

Проте Гімнаст забиратися і гадки не мав; прислухаючись до балачок цього вже не дружного гурту, він брав усе на розум.

І, звісно, діяв.

Удав, ніби злазить із коня, до путлиці похилився і спритно, як був, при шпаді, перекинувся у стремені, потім пірнув під коня, злетів угору й обоніж, задом наперед, став на сідло. Відтак сказав:

— Щось не дуже вийшло!

Тож-бо одноніж, із поворотом зліва направо, він зробив пірует, після чого точно прибрав, як улип, своєї попередньої посадки. Тоді Тріпе сказав:

— Гм! Я не збираюся зараз цього проробляти. У мене своя причина.

— От гадство! (гукнув Гімнаст). Дав маху. Спробуймо ще раз.

Тут він, показавши неябияку силу і сприт, зробив такий самий, тільки правий, пірует на нозі. Відтак, ухопившись палюхом правиці за сідельний облук, виважився всім тілом угору, тримаючись силою м'язів та тужня палюха, і тричі перевернувся. Учетверте, вже ні за що не держачись, він пішов кумелем і між кінських вух опинився, потім, усією вагою на палюх лівої руки спираючись, зробив мулінет і, нарешті, ляпнувши долонею правиці по середині сідла, приземлився на крижах, сівши по-дамському.

Потім завиграшки задер праву ногу над сідлом і сів охляп на крупі.

— Ні (сказав він), сяду-но я між двома луками.

Упершись двома бецманами у кінські крижі, він перекицьнувся і сів міцною посадкою між луками. Потім одним ривком підхопився і став двома зсунутими ногами між луками. Згорнувши руки на грудях, перекинувся сотні разів поспіль, зичним голосом гукаючи:

— Я біснуюся, біснуюся, біснуюся, бісе! Держіть мене, біси, держіть, держіть!

Поки цей вольтаж відбувався, опришки, нічого не тямлячи, перемовлялися між собою:

— Тьху, тьху! Та це ж перевертень або куць перебраний! Боже, одрятуй нас від Лукавого!

Зрештою порозницею кинулися вони куди-зря тікати та ще й на бігу озираючись, як ото пес, коли гусяче крилятко ухопить.

Аж це Гімнаст, свій верх бачачи, спішився, вихопив шпалу і нумо з одного маху класти тих, що пишніші, і нашаткував їх цілі купи знівечених, поранених і вбитих, причому ніхто з них і не думав боронитися, кожне вірило, що то сам біс та ще й голодний, таким-бо він показав себе вольтижером, не кажучи вже про те, що й Тріпе у розмові з ним узвав його бісовим кодлом; аж це Тріпе зрадливим ударом своєї наймитської рапіри за малим богом голови йому не розчерепив, але Гімнаст завдяки шолому та панцеру відчув тільки міць удару і, крутнувшись, устромив з лету вістря своєї зброї у Тріпе, лише до пояса прикритого, і прохромив йому шлунок, товсту кишку та половину печінки. Тут Тріпе брязнув додолу і, грьопнувшись, випустив із себе більш як четверо горнят зупи, а заодно з зупою і духа.

А Гімнаст шпаду у піхви і притьмом у ноги: йому стрілило, що палиця все-таки на два кінці, тож не треба долі спокушати, і що рицареві краще фортуну шанувати, не докучати їй і не набридати; не вагаючись, іспав він за мить на коня, підострожив його і погнав простісінько до Лавогюйона, а слідом за ним і Мартопляс.

Розділ XXXVI

Як Ґарґантюа зруйнував на Ведському броді замок і як цей брід перебрідали

От, повернувшись, і розповів він, у якому вороги стані і на які хитрощі він пішов, аби розправитися одинцем із цілим загоном, запевняючи, що всі вони мародери, здобичники та зарізяки, які пороху і не нюхали, і що можна на них рушати сміло, залишається тільки прийти і вирізати це бидло до ноги.

Тоді Ґарґантюа сів на свою кобиляку, а з ним і весь його супровід і, спіткавши в путі високе та розлоге дерево (колись деревом святого Мартина іменоване, бо виросло воно з патериці, що уштрикнув у землю цей святий), сказав так:

— Оце те, що мені треба. З цього дерева я собі змайструю і патерицю, і списа.

І, вивернувши легесенько його з корінням, обламав і обчухрав собі до вподоби.

Тим часом кобиляка зачала мочити, щоб їй злегчило, і пудила так, аж стався семимильний потоп, і всю сеч до Ведського броду понесло і так спузирило воду, що вся ворожа зграя у страшній паніці потонула, — врятувалися лише ті, хто до згір'я по ліву руку жахнув.

Ґарґантюа до Ведського броду під'їхав, і тут Евдемон попередив його, що в замку сховалися недобитки. От Ґарґантюа, щоб перевірити, і загорлав на всю губу:

— Ви є чи вас нема? Як ви є, то зараз вас не буде, а як не є, то я мовчу, води не сколочу.

Аж це ракло канонір, при бійниці поставлений, вистрелив, і гарматна куля кресонула Ґарґантюа у праву скроню: проте йому заболіло не більше, ніж коли б у нього поцілили сливовою кісточкою.

— Що це таке? (спитав Ґарґантюа). Виноградинками кидатися? Дорого ж вам це винобрання обійдеться!

Він і справді думав, що гарматна куля — то бубочка виноградна.

Ті, хто в замку був, гуляли саме в ціці-баби, почувши галас, кинулися вони на вежі й бастіони і послали в Ґарґантюа з фальконет і гаркебузів понад дев'ять тисяч двадцять п'ять набоїв, цілячись йому простісінько в голову, і така пішла стрільба та пальба, що Ґарґантюа гукнув:

— Понократе, друже! Від цієї мушви у мене аж в очах ряботить! Вламай-но мені вербину, щоб я міг нею відмахуватися.

Він думав, що гарматний свинець і камінь — це якісь там бурчимухи. Отже Понократ йому розтлумачив, що це овсі не мухи, а гарматні постріли і що гатять із замку. Отоді-то й повернуто проти замку величезне дерево, і від його нищівних ударів порозліталися і попадали додолу всі вежі та бастіони. І всіх тих, хто за мурами сидів, перемололо так, що й кісток не позбирали.

Потім Ґарґантюа зі своїми людьми до млинової гатки над'їхав, глядь, аж весь брід мертвим тілом забитий, перегородило всю млинівку: то були кобилячого сечопотопу потопельники. От вони й задумалися, яким же чином пройти їм таку перепону, як трупи, і на той бік перехопитися. Аж це озвався Гімнаст: