Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Варан - Дяченко Марина и Сергей - Страница 45
– Я?
Лице їй скривилось, Варан подумав, що припустився-таки помилки і зараз розплатиться за це життям. Але чаклунка не стала плюватися полум’ям; вона знизала плечима, наче від холоду, знову поправила волосся й ступила у глиб стрілчастого отвору:
– Можеш увійти.
І Варан увійшов.
Гвинтові сходи у вежу покривились. Від шпари до шпари кидався вітер, зі сходинки на сходинку текли цівочки піску, стіни взялися кіптявою давньої пожежі. Чаклунка йшла ззаду, ні на мить не спускаючи Варана з ока.
– Ти не любиш гостей, – сказав Варан, окидаючи оком круглу кімнату з похилою підлогою – маленьку, темну, навіть у потворності своїй дивовижно схожу на кімнату Подорожника під сліпучим сонцем міжсезоння.
– Знаєш, чому ти досі живий? – спитала чаклунка.
Варан знизав плечима:
– Можливо, тому, що прийшов до тебе з добрими намірами?
– Ти – з добрими? – Тонкий рот її склався в посмішку. – Ти просто надто слабкий, щоб погрожувати мені… Річ не в цьому. Ти живий тому, що чужинець і бродяга. Цих, – сухорляве обличчя взялось відразою, – цих… пожирачів падла… я не щаджу, щоб ти знав. Пам’ятай про це.
Варан роззирнувся, шукаючи зручного місця. Кімната Подорожника повна була світлого дерева – панелі, ширми, мостини, меблі; тут, як у найбіднішій халупі піддоння, нічого дерев’яного не було зовсім. Чорні від кіптяви стіни, брудна кам’яна підлога, витерта шкура в кутку, що правила, ймовірно, за постіль. Немає меблів. У нічим не прикрите вікно вільно вривається вітер.
– Кого ти називаєш «пожирачами падла»?
– Ти прийшов розпитувати?
Варан переступив з ноги на ногу.
– Так заведено в людей… Коли в оселю приходить подорожній, його розпитують і відповідають на його питання. Так заведено на узбережжі, і в Лісовому краю, і на вогняній землі вулканів, і на Осинім Носі… Навіть серед магів.
– Ти зустрічав магів?
– Я спеціально їх розшукую, – сказав Варан серйозно. – Я багато днів провів у дорозі, бо мені сказали, що десь тут мешкає маг… ти.
– Тобі не могли такого сказати.
– Чому? Чутки в степу ходять не швидко, але вони все-таки ходять і часом дістаються дуже далеко… Мені розповідали про чорного велета, під ногами в якого здригається земля. Розповідали, що він плює вогнем. Що він жахний, коли розгнівається… Тепер я розумію, що вони мали на увазі.
– Що? – вигукнула вона в несподіваній істериці. – Я зрозуміла – ти казкар… Це люди, що брешуть і вірять у те, про що кажуть… Тому здається, що вони кажуть правду…
Вона уступалася й уступалася, поки не притиснулася спиною до закіптюженої стіни. Знов склала долоні – нижня губа її тряслась. Зброя, зріючи в кістлявих руках, либонь, завдавала їй болю.
Варан глибоко зітхнув.
– Я кажу правду. Я ж знайшов тебе. Я такий радий, що тебе знайшов. Якщо ти вб’єш мене зараз… як буде прикро, правда? Ти ж можеш убити мене потім, коли я все розповім…
Чаклунка опустила голову. Обличчя її зовсім сховалось за завісою волосся.
– Одна людина, – Варан говорив м’яко, повільно, розмірено, – колись сказала мені: маги існують для того, щоб приносити в цей світ нове… Те, чого давніше не було. Він був маг, ця людина, і дещо тямив. Його звали Лереаларуун… Я довго не міг вивчити його ім’я. Зате тепер, коли він давно помер, я все ще пам’ятаю його і ніколи не забуду.
Вона повагалась – і опустила руки. Варан устиг помітити, як із її долонь випало на підлогу щось на штиб сяючого яєчного жовтка. Ляпнулося, закуріло, загасло.
– Про мене cправді знають? – спитала вона глухо.
– Звісно. Але не правду. Чутки, сягнувши за степ, обростають такими деталями, що…
– І ти не злякався вогнедишного чорного велета?
– Я сам умію вигадувати велетнів. Але я не казкар. Я багато років шукаю одну людину… Ти знаєш, що в степу кожного подорожника, який переступає поріг дому, насамперед припрошують розпалити вогнище?
– Не кажи мені про них… стерв’ятники…
Варан терпляче кивнув:
– Не буду… Я не розумію, про що ти, але я не буду. Скажи мені: у тих краях, звідки ти родом, теж є така традиція?
Вона таки відклеїлася від стіни. Боком, щоб не повертатись до Варана спиною, відійшла в дальній кут. Важко всілась на потерту шкуру, схрестила ноги; пишна чорна спідниця вляглась навкруг, як дохле морське страховище.
– Коли ти шукаєш його, – пробурмотіла чаклунка, – ти дурень чи божевільний. Ніхто його не бачив.
– А деякі люди кажуть, що бачили. Або бачили їхні батьки чи знайомі.
– Це брехня.
– Ти пам’ятаєш дім, у якому народилась?
Вона підняла голову. Поглянула на нього знизу вгору;
Варана продер мороз – уперше за сьогоднішній довгий день він злякався насправді. Не звичним страхом бійця, який велить бути обережним і дорого продавати своє життя; цей новий страх був нутряним, паралізуючим, глибинним. У піддонні його називали «страх Шуу».
– Я однаково тебе вб’ю, – слабо пообіцяла чаклунка.
– Що я такого спитав?
– Я покинула. Я полишила… І я нічого тобі не розповім. Поки не заслужу прощення, поки не звільню цю землю… Мерзенні тварюки, вони їдять те, що росте на цих полях! Вони п’ють воду з цих джерел… Ти знаєш, що під кожним таким полем лежить людська жертва? А під степом… Кості, кості… кості…
Повільно, мовби ступаючи по линві, Варан про йшов кімнату. Підійшов до ридаючої жінки. Спустився на кам’яну підлогу. Усівся, як вона – схрестивши ноги.
– Я знаю, що плугатаря кладуть під поле, і дружину плугатаря кладуть під поле… Але це не жертва. Коли людина вмирає, вона хоче…
– Ти не розумієш! Коли в цім степу зітнулись Аркимонор з Ехрононом… Аркимонор уклав спілку з Моа… але той зламав угоду, йому байдуже було, хто переможе… Боягузів він одразу кинув у печери з сяйним камінням… А завзятців оселив на цю землю… Вони забули себе… Вони тут, навкруг, і не можуть звільнитись… А я заслабка, щоб дати їм усім свободу – нараз… Тисячі тисяч… ніхто не вцілів! Вороння заступило сонце… Тепер тут нема птахів, немає навіть мух. Це проклятий степ, а я знімаю прокляття. Я одна…
Вона раптом перестала плакати. Прибрала волосся, рукавом витерла носа, подивилась на Варана мокрими очима – несподівано спокійно, навіть привітно.
– Ти гадаєш, я божевільна? Варан мовчав.
– Я сама так думаю, – зізналась вона. – Деколи мені здається, що я зсунулася з глузду… Але річ у тім, що я зовсім сама. Сама-самісінька перед цим степом. А він такий здоровенний. А справи посуваються так повільно. Я відборонила в нього шматочок… Звільнила від закляття… Я не маю сил. Мені нема чого їсти… бо те, що дає заклята земля, я не візьму в рота. А звільнена земля дає так мало… майже нічого. А ти прийшов сюди й питаєш про мій дім…
– Вибач.
– Ти думаєш, я марю? Ти ж не знаєш, хто такі Аркимонор, Ехронон… хоч про Моа ти чув?
– Ні.
– І не треба, – вона зсунула брови. – Є люди… істоти, про яких краще взагалі не знати. І ти не надійся – я потім однаково тебе вб’ю…
– Я й не надіюсь.
– Брешеш, – вона раптом усміхнулась. – От хоч один раз я тебе піймала на брехні…
– Давно ти тут?
– Давно. Довго. Кілька років. Я ще молода, мені стане життя… щоб звільнити їх усіх.
Усмішка її згасала повільно, як вогник на човні, що відходить.
– А ти ж мені не віриш.
– Не те щоб не вірю. – Варан посовався, умощуючись зручніше на голому камені. – Але я бачив ці поля… ліси… і цей степ. Знаєш, на що схожі твої… твоя… ну, те, що ти робиш? На убивство. Уяви: багато людей на вулиці, кожен іде у своїх справах… Аж ось з’являєшся ти з сокирою. І рубаєш людям голови. А коли вони питають, за що, – ти кажеш, що звільняєш їх від закляття…
Варан обережно замовк. Чаклунка дивилась на нього, погойдуючись туди й сюди. Коли вона сиділа, її розпущене волосся сягало підлоги.
– Там, звідки ти прийшов, є лікарі?
– Так.
– А ти коли-небудь бачив лікаря на бойовищі?
– Я ніколи не бував на війні.
– Ти боягуз?
- Предыдущая
- 45/75
- Следующая