Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Варан - Дяченко Марина и Сергей - Страница 42
У ніч перед виходом господар, його старший син і Варан усамітнились на березі обмілілого млинарського ставка (у ніч нашестя загата тріснула, і полагодити її вдалось тільки недавно).
– Присягнись іменем того, кого ти шукаєш, – сказав старий.
– Я не знаю його імені, – признався Варан.
– Тоді присягнися: «Бодай мені ніколи не знайти того, кого я шукаю, якщо я доторкнуся до твоєї дружини», – господар указав на сина. – Йому присягнись…
– Бодай мені ніколи не знайти того, кого я шукаю, – повільно повторив Варан, – якщо я доторкнусь до твоєї дружини…
І додав упівголоса:
– Не казіться, добрі люди. Що я вам, звір?…
Вони вирушили на світанку – вервечкою. Троє чоловіків із тюками на плечах, жінка з заплічним мішком і хлоп’я з торбинкою. Хлоп’я часто озиралося – розуміло, що наступного разу повернеться додому не скоро. Але батько його озирався частіше.
Варан махав їм рукою вслід, і старша невістка хазяїна махала теж – стоячи від Варана на поштивій, щоб не сказати обачній, віддалі. І стояли вони так доти, доки господиня, яка пообіцяла сину назирати за невісткою в обидва ока, не нагадала, що пора братися до роботи.
Роботи було – бракувало не тільки рук, але й очей. Навіть дівча, яке лишилося без товариша по забавах, з ранку до ночі працювало – мала за обов’язок возитись із малятами, і нерідко ставалося так, що пронизливий писк двох малюків стихав за розпачливим ревінням їхньої знесиленої няньки.
Варан копав глину і обпалював цеглу. Млинарський ставок, що спершу ставився до нього сторожко, скоро звикнув і перестав хвилюватися: Варан завів правило розмовляти з піском і глиною, а ставку це подобалось. Тільки одного разу берег під ним завалився, і Варан гулькнув у вир разом із купою каміння й пластами глини. Був би він степовиком – може, й потонув би. Але маленький млинарський ставок, навіть якби він умів уявляти неймовірне, ніколи не зміг би уявити світу, в якому Варан виріс…
Фундамент закладено зарані. Варану, незважаючи на весь його досвід, ще не доводилось самому будувати дім з початку й до кінця. Проте час минав, до холодів лишалось зовсім небагато, а Варан устигнув уже дізнатися, що таке зима в степу. Коли чоловіки повернуться з ярмарку, у них не залишиться часу; Варан клав цеглину по цеглині. Стіни здіймалися. З’являлись віконні отвори; Варан тесав балки, розуміючи, що вкласти їх сам не зможе: замало сил. Не біда: з допомогою господаря й двох його синів вони встигнуть управитись до холодів…
Чорноволоса жінка не розмовляла з ним, обходила кружними шляхами, за їдою не піднімала очей. Але Варан зауважив, що вона стежить за його роботою: сховавшись за руїнами сараю, сидить і дивиться. Слухає, як він наспівує під носа.
Одного разу, випадково озирнувшись, він втрапив на її погляд очима. Вона ледве вгамувала бажання втекти: безглузде, дитяче бажання.
Він усміхнувся.
– Ти наче бавишся, – сказала вона. – Ти наче не працюєш, а… розважаєшся.
– Так і є, – признався він. – Це ж так цікаво – складати цеглу… і дивитися, як піднімаються стіни. Я завжди це полюбляв.
– Ти вмієш робити красиві дерев’яні речі, – сказала вона, не питаючи, а стверджуючи.
– Так, – легко погодився Варан. – Хочеш, зроблю тобі дерев’яну брошку? Я піду. Вона зостанеться. На незабудь.
Вона мовчала. Дивилася незмигно.
– Що? – спитав він.
– Я так хочу, щоб ти вже пішов, – призналась вона. – І… так боюся, що прокинусь уранці, а тебе нема…
Варан не знав що сказати.
– Ти працюй, – вона відвернулась. – Я ж не заважаю… Якщо я іноді дивитимусь?
– Ні, звісно, – сказав Варан.
– Тоді я піду…
І вона щезла. Не пішла, а саме щезла – тільки щойно була тут, і от уже порожньо.
Варан відклав роботу. Обійшов навколо недобудованого дому; найбільше побоювань зроджувала в нього пічка. Тобто в пічника він теж навчався, але ж хотілося змурувати вогнище не просто добротно – красиво…
Від ставка долинув сплеск. За хвилину Тюфа впала наче з неба, застрибала, розбризкуючи воду, й одразу стало зрозуміло, хто там плескався.
– Дивись, – сказав Варан. – Він із характером. Іще затягне…
Тюфа вильнула хвостом, даючи знати, як мало її лякають непокірливі млинарські ставки.
– Ходімо, – сказав Варан. – Пройдемося… Однаково роботи зараз не буде.
Там, де в ніч нашестя спустились мигтючі намиста, лежали плями мертвої землі. Не випаленої – мертвої.
Варан спинився на межі великої, овальної форми плями.
Трава була й по той, і по цей бік межі. Можливо, по той бік вона була навіть яскравіша. Але і в яскравості її було щось бридке, як у густо нарум’янених щоках мерця.
– Підеш туди? – спитав Варан Тюфу. Тюфа поступилася на крок, і стало зрозуміло: ні, не піде.
– А доведеться, – сказав Варан. – Там у нього вся земля така. Якщо він сам до нас не прийде – доведеться йти до нього. Я піду. А ти?
Тюфа коротко проскімлила крізь зуби.
– Що ж, ходімо назад, – зітхнув Варан.
Степ ледве помітно здригався під ногами. Над хутором – мальовничі руїни поряд із недобудованим новим домом – піднімався дим багаття. Тюфа заскімлила знову.
– Знаю, каша й тобі набридла, – зітхнув Варан. – Потерпи… Вони повернуться – і ми вирушимо другого ж дня. Це я тобі обіцяю.
– …Усюди вода? Як це – усюди?
– Як небо. Можна сказати, що небо – усюди? Отак і вода… А пити її не можна. Вона солона.
Діти спали. Стара сиділа, простягнувши руки до вогню, на обличчі в неї було тупе блаженство людини, яка тяжко працювала весь день і кінець кінцем дістала хвилину спокою. Її невістка сиділа поруч, боячись подивитись на Варана. Вона теж утомилась. Очі, уп’явшись у вогонь, гарячково поблискували.
– …А дерев там нема. Тільки низенькі, криві пагони… Із них не збудуєш дому. Тому будинки там із каменю. А дерево привозять здалеку – плотогони… Ось така дрібничка там коштує купу грошей. – Варан показав наполовину готову брошку, яку, розповідаючи, шліфував рукавом. – Імператорських реалів. Із райдугою.
– У нас реали не в обігу, – сказала стара. – А вона, – кивнула на невістку, – взагалі не знає, що це.
– Тому над вами немає справжньої влади Імператора. І ви взагалі не знаєте, що це.
– Я бачила «імператорки», – тихо сказала чорноволоса, досі не дивлячись на Варана. – Мій батько… Я от усе думаю: їхня війна з лісовиками зачепить чи ні?
– Ні, – Варан похитав головою. – Лісовиків, напевне, уже подужали… війна скінчилася. Можливо.
Стара глянула через плече – на пагорби на сході. Нічого не сказала. Обернулась до невістки:
– Іди-но спати, красуне. Завтра підніму вдосвіта.
Жінка покірно встала, пішла на руїни, у єдину вцілілу кімнату. Жодного разу не озирнулась на Варана й нічого йому не сказала.
– Ти їй байки хоч не розповідай, – упівголоса попередила стара. – Придумав теж: вода як небо…
– Не буду, – пообіцяв Варан.
За всіма розрахунками виходило, що ярмарок закінчився. Значить, за п’ять днів – або за шість-сім, якщо поклажа тяжка – господар із синами й невісткою мали повернутися.
Небо на сході залишалося світлим удень і темним уночі. Поле потроху оклигувало. Господиня згрібала солому, знай нахиляючись, щоб підбадьорливо торкнутися рукою землі. Варан із Тюфою ходили провідати неприємний ялинник: той посунувся ще ближче до будинку, але великої біди поки не обіцяв.
Стіни будинку піднялись на людський зріст. Варан двічі перемуровував пічку; нарешті, лишився задоволений і одного прохолодного вечора розпалив у ній вогонь.
Певно, вийшло непогано, подумав він, прикриваючи пічні дверцята (залізна заслінка перейшла до нової пічки як спадок від старої). Чудова тяга… І цегла, викладена «сходинками». Тішить око…
Він спершу відчув чужу присутність, а потім тільки побачив жінку, що сиділа в півмороку на підлозі недобудованого житла.
– Холодно, – сказав Варан. – Не сиди на землі.
- Предыдущая
- 42/75
- Следующая