Чужа - Нестеренко Володимир «Адольфич» - Страница 27

Рашпіль прощається з кожним і виходить через запасний вихід, охоронець іде за ним.

Прохідний двір, старі будинки, дореволюційної будови. у ніші в стіні стоїть Шустрий. Він нервується, дещо метушиться, встромляє руки до кишень, поправляє одяг. Він одягнений у камуфльовану уніформу, під нею — звичайний одяг, на голові чорна в’язана шапочка. Так ходили охоронці магазинів, ринків і тому подібна публіка. У слабко освітленому проході з’являються дві фігури, це Рашпіль і охоронець.

У охоронця одна рука зайнята телефоном, котрий він несе, як ядерний чемодан.

РАШПІЛЬ

Іди сюди, що ти там плетешся?

Охоронець, не відповідаючи, іде трішки швидше. З ніші дуже швидко виходить, але не вистрибує, а скоріше вислизає Шустрий з пістолетом у руці. Не кажучи жодного слова, він стріляє в Рашпіля кілька разів, потім переміщується приставним кроком до лежачого на землі Рашпіля, цілиться в охоронця, той кидає телефон і пригинається до землі, відразу зробившись удвічі меншим, але не намагається дістати зброю. Шустрий стріляє в охоронця і влучає, той валиться на землю, навзнак, кулі трішки відкидають його. Шустрий повертається до Рашпіля і стріляє йому в голову, після чого підстрибує до охоронця.

Зблідлий, поранений у груди й плече (пальто намокло від крові), охоронець прямо через пальто, з кишені, стріляє в Шустрого, той падає.

Дорога, засаджена тополями, осінній краєвид, пізня осінь.

Ліски, лісочки, поля, переліски, пагорби, іноді піщані крутояри. Злиденні, сумні, вогкі місця. Поблизу дороги видно два старі, сіро-зелені від часу доти, амбразури спрямовані від дороги на узлісся. Дорога виходить до містечка, невеликого й незатишного, дороги у ямах і баюрах. Це навіть не провінція, провінція передбачає якусь метрополію, яка може закликати до порядку, це місто, у котрому час зупинився, що зветься «Богом забуте місце».

На околиці містечка озеро, над ним, на кручі — біла будівля монастиря з дзвіницею, він відбивається в озері, в чорній воді. Під’їхавши ближче, можна побачити, що монастир не простий.

Він оточений сірим бетонним парканом, з колючим дротом зверху, вікна у монастирі закриті глухими віконницями захисного кольору, з патьоками іржі від них на білих стінах монастиря, а на дзвіниці встановлені прожектори і гучномовці. Хреста на дзвіниці немає, немає і прапора.

Нутрощі табору, загальна похмурість природи триває — пошарпані стіни, пофарбовані у зелений колір, надлишок решіток з арматури, наглядачі, переважно вусаті червонопикі п’яниці, у захисній уніформі. Незважаючи на уніформу й переважання кольору хакі — думка про армію не приходить у голову, у картинці немає нічого молодого, напористого: похмурі, похмільні, немолоді п’яниці неквапно переходять крізь ґратчасті двері, розмовляють один з одним, без емоцій, невесело. Час зупинився і тут.

Камера мандрує табором, залітає у цех. Верстати стоять у клітках з арматури, одягнуті у смугасті роби в’язні працюють на верстатах.

Кімната побачень, до літнього зека приїхала дружина й донька, зека приводять у кімнату, після чого зачиняють усіх трьох у ній, знадвору. В кутку — оцинкована баддя з дерев’яною кришкою, це параша.

Перевірка. П’ять-шість наглядачів, озброєних кийками, почергово відчиняють двері камер у монастирі, стелі склепінчасті, низькі. В камерах — зеки, переважно — старі, у смугастих фуфайках і шапках, серед старих Шустрий, він схуд і змінився. В очах з’явилось безумство, він їх витріщає, пильно вдивляючись у будь-який новий предмет або людину, от і зараз він так само вдивляється у наглядачів.

НАГЛЯДАЧ

Смирнов!

(викрикує прізвище)

ДІДУСЬ

Іван Федорович.

НАГЛЯДАЧ

Стаття?

ДІДУСЬ

Сто сорок четверта.

НАГЛЯДАЧ

Строк?

ДІДУСЬ

П’ять років. Кінець строку — п’ятого травня двотисячного року.

НАГЛЯДАЧ

Мещеряк!

ШУСТРИЙ

Євген Вікторович!

НАГЛЯДАЧ

Стаття?

ШУСТРИЙ

Дев’яносто третя, двісті двадцять друга.

НАГЛЯДАЧ

Строк?

ШУСТРИЙ

Вища міра, із заміною на двадцять років особливого. Кінець строку — двадцять третього лютого дві тисячі тринадцятого року.

Інша камера, населення таке ж — головним чином старі, серед них кілька молодих. Серед зеків — Бабай, брат Чужої.

НАГЛЯДАЧ

Савінков!

БАБАЙ

Артур Сергійович!

НАГЛЯДАЧ

Стаття?

БАБАЙ

Дев’яносто третя, двісті двадцять друга.

НАГЛЯДАЧ

Строк?

БАБАЙ

Вища міра, із заміною на п’ятнадцять років особливого. Кінець строку — другого лютого дві тисячі восьмого року.

Сопля, що подорослішав і відсидів п’ять років, виходить з літака у кайданках, два агенти у цивільному передають його росіянам. Сопля з цікавістю і приголомшенням роздивляється навколишніх і безглуздо посміхається, чуючи навкруги рідну мову.

МУСОР У ЦИВІЛЬНОМУ

Ну що, земляк, сподобалось у чехів?

СОПЛЯ

Так собі. Хліба не було, то ми масло прямо на ковбасу мастили.

Мусора і Сопля сміються.

Сопля виходить з великої будівлі з вартовим біля входу. Він одягнений у ті ж речі, що й тоді, в Чехії. З цікавістю роздивляється перехожих. І бачить, що одягнений не гірше, а часом і краще, аніж вони. Іде вулицею, роздивляється рекламу, іномарки, що йдуть суцільною лавою по вулиці, дівчат, вітрини.

Квартира Соплі, з перехрещеними рапірами на стіні, так само бідно. Батьки постарілі, батько вже п’яний, він почав святкувати, не чекаючи сина, мати плаче.

Крихітний ресторан, для простої публіки, біля входу кілька гральних автоматів.

Грає радіо, синтетичні скатертини — ресторан явно занедбаний.

За столом сидить Сопля з господарем ресторану, вони приблизно одного віку, на столі пляшка коньяку, закуски, салати — стіл святковий, накритий на чотирьох.

СОПЛЯ

А потім що було?

ГОСПОДАР РЕСТОРАНУ

А що «потім»… Малюка і Гирю в цинках привезли, поховали ми їх в Озерному, поблизу, біля входу. Там же поряд і Рашпіль.

СОПЛЯ

А зараз хто замість Рашпіля?

ГОСПОДАР РЕСТОРАНУ

Та ніхто. Почали бригадири між собою ділитись. Постріляли ще пацанів. Хто куди перебіг, в інші бригади.

СОПЛЯ

А Малюка господарство? Техстанція, шиномонтажі, заправка?

ГОСПОДАР РЕСТОРАНУ

Все пройобом пішло. Шиномонтажі — зачинились, техстанцію лох продав іншим, ті вже зі своєю кришею прийшли. За заправку не знаю.