Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Незнайомка з Вілдфел-Холу - Бронте Анна - Страница 48
– Досить, містере Гаргрейве! Хоч які були б вади мого чоловіка, та мені стане ще тяжче, коли я чутиму про них від чужої людини.
– Хіба ж я чужа людина? – сумно запитав він. – Я – ваш найближчий сусід, хрещений батько вашого сина і друг вашого чоловіка; хіба я не можу бути також вашим другом?
– Справжній дружбі має передувати близьке знайомство; я ж знаю про вас зовсім небагато, містере Гаргрейв, та й то лише з чуток.
– Хіба ви забули ті шість чи сім тижнів, які я провів під дахом вашого дому минулої осені? Я їх не забув. І я знаю вас достатньо, місіс Гантингтон, аби вважати, що цьому вашому чоловікові варто заздрити, як нікому іншому в світі, і я був би щасливий, якби ви визнали мене гідним своєї дружби.
– Якби ви мене знали більше, то так не думали б, а якби й думали, то не говорили про це й не чекали б, що мені полестить ваш комплімент.
Я відступила назад, поки говорила. Він побачив, що я воліла закінчити бесіду; і, відразу ж зрозумівши натяк, поважно вклонився, побажав мені доброго вечора і повернув свого коня у напрямку дороги. Він виглядав засмученим і ображеним тим, що я так неприхильно поставилась до його співчутливих увертюр. Я не була впевнена, що вчинила правильно, розмовляючи з ним так різко, але почувалася роздратованою і майже ображеною його поведінкою; все виглядало так, ніби він зловживав відсутністю мого чоловіка і намагався нав’язати мені не тільки правду про нього.
Рейчел під час нашої бесіди пройшла вперед на відстань кількох ярдів. Він під’їхав до неї і попросив подивитись на дитину. Обережно взявши дитя на руки, він поглянув на нього майже з батьківською усмішкою, і я чула, наближаючись до них, як він сказав:
– І це він також залишив!
Потім ніжно поцілував дитя і віддав його задоволеній няньці.
– Ви любите дітей, містере Гаргрейв? – запитала я, відчуваючи, що моє ставлення до нього трохи пом’якшало.
– Загалом ні, – відповів він, – але ця дитина така мила і так схожа на свою матір, – додав він тихіше.
– Тут ви помиляєтесь; дитина схожа на свого батька.
– А ви як гадаєте? – запитав він у Рейчел.
– Гадаю, сер, є трохи від обох, – відповіла вона.
Він поїхав; а Рейчел уголос заявила, що це дуже милий джентльмен. Щодо мене, я мала деякі сумніви стосовно цього.
Протягом наступних шести тижнів я зустрічала його кілька разів, але завжди, за винятком одного разу, в компанії його матері або сестри. Коли я приїжджала до них, він завжди бував удома, а коли вони відвідували мене, він управляв їхнім фаетоном. Його мати, вочевидь, була в захваті від його шанобливих знаків уваги і недавно набутих домашніх звичок.
І тільки раз я зустріла його самого. Це сталося на початку липня. Ми пішли з Артурчиком до лісу, який оточував парк, там я посадила його на поросле мохом коріння старого дуба і, зібравши жменю дзвіночків та диких троянд, стала перед ним навколішки. Він хапав квіти своїми малесенькими пальчиками, а я забула про всі свої клопоти, ми обоє сміялися, аж раптом якась тінь упала на нас. Поглянувши угору, я побачила Волтера Гаргрейва, що стояв і не відривав від нас погляду.
– Даруйте, місіс Гантингтон, – сказав він, – але я був просто зачарований; я був не в змозі ні підійти, ні утриматися від споглядання цієї картини. Який жвавий мій маленький хрещеник! І який він веселий сьогодні! – він наблизився до дитини і нахилився, аби взяти її за руку, та, побачивши, що Артурчик зараз заплаче, розсудливо відступив.
– Якою радістю і втіхою має бути для вас це маленьке створіння, місіс Гантингтон! – зауважив він.
– Це правда, – відповіла я, а потім поцікавилась, як почуваються його мати й сестра.
Він ввічливо відповів на мої розпитування, а потім знову підняв тему, якої я бажала уникнути, хоча й робив це обережно, що свідчило про його страх образити мене.
– Останнім часом не було звісток від Гантингтона? – запитав він.
– На цьому тижні не було, – відповіла я. За ці три тижні не було, могла б сказати я.
– Я отримав від нього листа сьогодні зранку. Хотів би я, щоб це був такий лист, який можна було б показати його дружині, – він наполовину витягнув із кишені свого жилета листа із Артуровим почерком, яким була написана адреса, сердито поглянув на нього і запхав назад, додавши: – Але він повідомляє мені, що повернеться наступного тижня.
– Він каже мені так у кожному листі.
– Справді? Що ж, це на нього схоже. Але мені він завжди відверто зізнавався у своєму намірі залишатися у Лондоні аж до цього місяця.
Мене як громом вдарив цей доказ систематичного нехтування правдою.
– І це повністю узгоджується з усією його поведінкою, – зауважив містер Гаргрейв, замислено дивлячись на мене і читаючи всі мої почуття у мене на обличчі.
– То він таки приїздить наступного тижня? – уточнила я після паузи.
– Можете покластися на ці слова, якщо така певність може принести вам хоч якесь задоволення. А хіба ви радітимете його поверненню? – вигукнув він, знов уважно вивчаючи моє обличчя.
– Звичайно, містере Гаргрейв – адже це мій чоловік.
– О Гантингтоне, ти й не уявляєш, чим знехтував! – пристрасно прошепотів він.
Я взяла дитину на руки і, побажавши йому доброго ранку, пішла додому.
Чи ж була я рада? Та я просто в захваті була, хоча мене таки розгнівала Артурова поведінка і я вирішила, що він повинен був також відчути це.
Розділ XXX
Наступного ранку я сама отримала від нього кілька рядків, які підтверджували Гаргрейвові натяки стосовно його скорого повернення. І він таки приїхав наступного тижня, та першого дня був стомлений мандрівкою, тож я вирішила не докоряти йому. Наступного ранку він ще був зморений, та за обідом, коли він, перебравши бренді, почав ганити страви і заявив, що нам слід найняти іншу кухарку, я подумала, що час настав.
– Це та ж сама кухарка, яка в нас була і до твого від’їзду, Артуре, – сказала я. – Тоді ти був цілком задоволений нею.
– То ти, мабуть, розпустила її, поки мене не було. Отруїтися можна, поївши такої гидоти! – і він відштовхнув свою тарілку і відкинувся на спинку стільця.
– Мені здається, це ти змінився, а не вона, – мовила я, але якомога ніжніше, бо не бажала дратувати його.
– Може, й так, – недбало відповів він, ухопивши келиха з вином і залпом його випивши, після чого додав: – В моїх жилах пекельний вогонь, і вся вода океану не зможе його загасити!
«Що ж його розпалило?» – хотіла була спитати я, але тієї миті зайшов дворецький і почав збирати посуд.
– Швидше, Бенсоне, закінчуй з цим пекельним дзенькотом! – заволав його хазяїн. – І не принось сиру, якщо не хочеш, щоб мене знудило прямо зараз!
Бенсон забрав сир і постарався тихо й швидко прибрати посуд, та на килимі була складка, яка з’явилась, коли його хазяїн у запалі відштовхнув свого стільця, – Бенсон зачепився об неї і мало не впав, таця в його руках задзеленчала і з неї впала порцелянова соусниця. Артур аж підскочив і брутально вилаяв його.
– Він не міг зарадити цьому, Артуре, – мовила я, – його нога зачепилась об килим. Облиш ті друзки, Бенсоне, потім прибереш.
Задоволений, що його відпустили, Бенсон швиденько накрив стіл для десерту і вийшов.
– А чому це ти стала на бік прислуги, Гелено? – запитав Артур.
– Тому що Бенсон страшенно злякався і образився через твій раптовий вибух.
– Ти диви, який бідолаха! А ти думала про те, що мої пошарпані нерви страждають від його промахів?
– Я ніколи не чула, щоб ти раніше скаржився на свої нерви.
– А чому це в мене не повинно бути нервів; у тебе ж є?
– О, я не збираюсь оскаржувати твоє право їх мати, але щодо мене, то я ніколи на них не скаржуся.
– Чого б тобі на них скаржитись, якщо ти ніколи не робила нічого, аби їх випробувати?
– То чому ж ти випробовуєш свої, Артуре?
– Гадаєш, мені більше немає чого робити, як тільки сидіти вдома і піклуватися про себе?
– А хіба ти не можеш піклуватися про себе по-чоловічому коли ти їдеш з дому? Ти казав мені, що можеш це робити, й обіцяв…
- Предыдущая
- 48/88
- Следующая
