Гра в паралельне читання - Іванцова Міла - Страница 5

«Чоловік, плануючи новий роман, не стане згадувати колишню. Проїхали. Нецікаво і ліньки». Тепер я знаю, що ти мене не згадуватимеш. А може, це й на краще.

«От коли він сидить у непрестижній машині – то йому не байдуже, як побачать. А візок у маркеті – ні. То як білизна, скинута в купу перед машинним пранням, – чоловікові до лампочки». Але ж він вбачав у тому спосіб віднайти подібне собі, шукав. Чи ти вважаєш, що чоловік до такого не міг докотитися за визначенням? А непрестижна машина – ооо, так-так! Десь я читала, що чоловіки ідентифікують своє авто зі своїм… (ги-ги-ги). Звісно, чим крутіше, тим… крутіше!!!:)

«Навряд чи можна познайомитися з жінкою, котра робить закупи. Вона в іншому вимірі». Як романтично! Але відкрию секрет: МОЖНА! Жінка (самотня чи невдоволена своїм супутником) підсвідомо готова до дива завжди! Хто знає, а раптом той самий принц послизнеться на мандаринці в овочевих рядах буквально перед її ногами?! Чи, навпаки, врятує її від коробки з каструлями, що фатально летить дамі на голову зі стелажів… А? О! Отож! І білий кінь його там десь ірже на парковці біля супермаркету, й амури вже нагострили стріли… Ех… :)

«Як на мене – помилка Скарабеєва в тому, що не там шукав. Краще б він до касирок придивився, там би мав більше шансів». Та на біса молоденьким касиркам той підтоптаний зануда з «Геркулесом», мінералкою та туалетним папером у візку?! Ха! Оце вже логічно!!! І якщо ти не помітив, то білого коня у нього теж не було, чалапав він додому пішки! :)

«Виходячи з усього сказаного вище, думаю, що автор – жінка, тому що мислить вона псевдо-логічно, не по-чоловічому. Тобто наче й логічно, але на чоловіче око неправдоподібно». Ага! Таки згоден зі мною! Ну і хай «псевдо-логічно»! А як на моє око – дуже навіть органічно і зрозуміло. Я й сама багато з чим по ходу читання погоджувалася чи дивувалася, як то мені раніше таке на думку не спало! Ех… Ми таки з різних планет… :(

«Проте і чоловіки бувають різні, може, донжуани з вашого заводу чи Андрій, котрий шукатиме пригод у відрядженні, витлумачать цей літературний шедевр інакше – запропонуй і їм таку гру». Ні, я ж не соцопитування приїхала тут проводити. То гра для обраних! А з ними в мене інші ігри. О, до речі, час і попрацювати. Бачиш, як завелася – і не думала вступати з тобою в полеміку, аж ось… :)

На цьому прощаюся, обіймаю тебе, притуляюся… Йоу! Починаю збуджуватися.

Ні! Геть емоції! Потискаю руку і йду до роботи!

А тобі аттачу[2] одразу два оповідання. Одне малесеньке, прикольне, а друге я ще й сама не читала. Тож попрацюймо, а потім пірнемо в нього разом!

P. S. Зранку побачила на мобільному пропущений виклик від тебе. Мабуть, я не почула вчора. Передзвонювати не стала. Як водиться… Далі від гріха.

Сумую без тебе. Отаке…

А я чекав розповіді про вчорашню вечерю… Твої мужчини, мабуть, розпускали там хвости, роздували щоки, розповідали, які вони круті і перспективні (звісно, за місцевими масштабами), а потім перейшли до компліментів та анекдотів? Чоловіки такі…

Мабуть, було весело, раз не чула, як я дзвонив. Танцювали?

Знову трішки ревную. Хоча… так-так, знаю – не маю права. :(

Зараз читну маленьку оповідку і поїду до банкірів – жуємо робочі моменти, знову перемовини з приводу того контракту, про який я тобі говорив. То був би незлецький закидон на перспективу.

Колеги

Середнього віку струнка Фея в джинсах і смугастому светрику згрібала на газоні листя.

Тому що осінь.

Вона пробувала спалювати його на краю дачної ділянки, але насичене нічною вологою листя горіло погано. Чаклуючи біля неслухняного вогнища, Фея раптом помітила біля паркану брудну пляшку, заткнуту корком. Недовго думаючи, вона підняла пляшку, витягла корок і кинула його в купу листя, туди, де знизу ще миготіли червоні вогники, – може, розгориться?

І раптом почалося! У пляшці щось зашипіло, Фея злякано відкинула її, але процес ішов: повалував дим, полетіли іскри… За хвилину з димової хмари виник середнього віку чоловік високого зросту, міцної статури, у пристойному діловому костюмі. На лацкані – бейджик із написом «Джин».

Фея спершу оторопіла від несподіваних спецефектів, але опанувала себе і не подала знаку. Поправила волосся на лобі, випрямила спину, уперла руки в боки і каже:

– Здрааастє! Ви чого тут розшумілися?! Лякаєте? Іскри розкидаєте? Що, бажання виконуєте? Ха! Так ми це і самі запросто! Теж мені… Джин! – і вона показала нашивку на рукаві свого светра – «Фея».

Джин не чекав такого прийому. Сто століть життєвого досвіду, а таке вперше – нарватися на колегу! Він покліпав очима, покрутив головою, потім трохи оговтався і мовив:

– Дамочко, що ж це ви така неприязна? Бабине літо фінішує, туди-сюди – і зима. Хіба мало бажань? Хто ж іще вам таке запропонує? Хто жінці допоможе?! Знаємо ми цих простих смертних, їм самим аби урвати користі від дамочок. А вже від Феї і поготів!

– Хіба?! – на мить замислилася Фея. – Ну, тоді допомагайте! От вам сірники, он граблі. Ось листя, он вогнище знову згасло. Продовжуйте за мене. А я на лавочці трохи посиджу, перепочину на сонечку. Що ж ви так розгубилися? Не звикли до фізичних навантажень у вашій пляшці? Так саме привід розім’ятися! – і вона засміялася дзвінко, але не образливо, а в очах її застрибали дивні іскорки.

Джин знову зніяковів від непередбачуваності сучасних Фей, але очі в колеги були добрими і не обіцяли великих неприємностей. Він знизав плечима, всміхнувся, зняв бейджик, поклав його до кишені і нерішуче простягнув руку до грабель.

Вам цікаво, що там було далі? А Бог його знає! Адже корок від пляшки згорів разом із листям.

І правда, славна мініатюра! І осінньо-реальна, і фантастична, і з гумором. А Фея така ділова, аж на тебе схожа, коли ти береш руки в боки! Правда, вона середніх літ, це десь за сорок? А ти, як співав Меладзе, «юных лет хмельная дева»…:)

Я вже не маю сумнівів, що це писала жінка. Бо тільки жінка могла в кінці риторично спитати: «Що там було далі?..» Адже для чоловіка однозначно зрозуміло – далі там був секс! Навряд чи просто на осінньому газоні, але в принципі… :)

Я помчав! Друге оповідання потім. А поки що уявлятиму тебе Феєю, а себе – Джином!

Бачу, ти в бадьорому настрої та в доброму гуморі… Завуальовані компліменти робиш, юною дєвою нарік… Підлизуєшся? Гм… «Далі там був секс!» Бач, як миттєво все визначив! Не буду стверджувати, що це геть неважливо (і неможливо як продовження оповідання), але ж ви, пане, тільки про це й думаєте, га?! Чи то голодній курці сниться просо? :)

Хоча… Я теж скучаю.

P. S. Не танцювали.

P. P. S. Далі читай! Тебе ж на розмови про чоловіків, жінок та їхні стосунки не часто й витягнеш. То сили небесні послали мені цю флешку, може, хоч так нарешті розберуся, що ти за один. :) А уяви, якби там були студентські реферати чи пара скачаних фільмів?

2

Сидячи у своїй машині після переговорів у банку, Віталій глибоко зітхнув і завмер. Відчув утому й голод. Повертатися в офіс не хотілося. Наближався обідній час. Він покрутився вуличками Подолу і припаркувався на Контрактовій площі. Рушив пішки до старого будинку на розі, де площа виливалась у вулицю (чи вулиця вливалася в площу?). Там в останні роки можна було швидко і більш-менш нормально поїсти; хоча харчевні фаст-фуду далеко не ресторан, але… Але там були вікна. Величезні вікна другого поверху старого будинку з панорамою Контрактової площі.