Гра в паралельне читання - Іванцова Міла - Страница 3

Дами ніде не було. Володимир схитрував: вийшовши з господарчого відділу, який закінчувався біля останньої в довгому ряду каси, він не рушив до неї розраховуватись, а покотив візок уздовж усіх кас, поглядаючи на покупців, котрі наблизилися до етапу розрахунку. Він пригадав, що список у жінки був невеликим, тому навряд чи вона блукатиме довго. Та й промовила: «Мені абсолютно ніколи…»

«Десь тут, десь тут має бути, – схвильовано сканував він очима невеликі черги біля кожної каси, але знайомого силуету ніде не бачив. – Невже проґавив? Невже пішла?!»

Володимир зітхнув, іще раз озирнувся і став до передостанньої каси. У голові його прокручувався короткий, але такий хвилюючий інцидент, виникали кореляції між окремими деталями, домальовувався образ, моделювався характер незнайомки…

Аналітично-творчу роботу його мозку перервав дзвінкий дівочий голос, який суворо велів комусь під’їхати через п’ять хвилин на парковку супермаркету та допомогти винести і завантажити покупки. Володимир озирнувся. Симпатична дівчина в яскравому різнокольоровому шарфі на чорній куртці та з шапкою кучерявого русявого волосся, тримаючи однією рукою мобільний, другою підтягла до себе візок. За звичкою Володимир оцінив його вміст і посміхнувся скептично-поблажливо.

У цілковитому безладі візок наповнювали пара довгих французьких булок, бляшанка з кільцями ананасу, рахат-лукум, шампунь, фарба для волосся, рідина для зняття лаку, упаковка декоративних свічок, пакет моркви, прозора коробочка з плодами ківі, банка згущеного молока, стаканчики з йогуртами, палка салямі, три пачки апельсинового соку, пляшка «Коли», пакет меленої кави, пляшка пива, кілька пакетів сухого грибного супу швидкого приготування, упаковка сосисок, шматок сиру, зефір у шоколаді, прикритий трьома плитками шоколаду без зефіру. Ліктем дівчина притискала до себе пару жіночих журналів та знову намагалася зателефонувати з мобільного.

– Мужчина, викладайте товар на транспортер! Пакет вам треба? – звернулася до Володимира касирка.

– Так-так, пробачте, задумався, ні, не потрібен пакет, у мене є, – заметушився він.

– Мам! Підходимо. Друга каса, давай швидше! – промовила дівчина в слухавку.

– Картка є? – спитала касирка, швидко завершивши підрахунки.

Володимир простягнув дисконтну картку, склав свої покупки.

Він розрахувався, поставив пакунок у візок і, від’їхавши на кілька метрів убік, став переглядати чек. Раптом якийсь новий рух біля каси змусив його озирнутися. Дівчина вже завалила своїми безглуздими покупками весь транспортер і намагалася їх ущільнити, відгородивши спеціальною паличкою, але при цьому вона зверталася до його Незнайомки, котра раптом виникла поруч:

– Мам, викладай скоріше, Юрка вже під’їхав, зараз нас забере і додому підкине. Рахуйте, будь ласка, окремо, – промовила вона до касирки.

Володимир остовпів. Дама, всміхаючись, енергійно викладала знайомий набір продуктів, уже доповнивши його пляшкою такої самої мінеральної води, серветками та двома рулонами туалетного паперу з дірочкою для держачка.

Варіанти можливих комбінацій роїлися в голові Скарабеєва. Дисонанс виліпленого ним образу Незнайомки з яскравою та імпульсивною дівицею, власницею незбалансованого харчового набору та дзвінкого голосу, вибив його з рівноваги. У скронях знов застукотіло, він машинально витер лоба і продовжував спостерігати за сценою біля каси. Мама та донька поклали все, що вміщав доньчин візок, у три пакети, а товар із маминого візка – ще в один. Вони отримали два чеки. Це залишало сподівання, що відносно доросла донька харчується, а може, й живе окремо, а Незнайомка, котра розуміється на істинному, все ж таки, все ж таки…

До каси підскочив високий худорлявий хлопець зі зв’язкою ключів у руці, привітався, підхопив пакети, завантажив їх у візок і покотив до виходу. Дівиця йшла попереду, а Незнайомка рушила слідом за ними. Несподівано наштовхнувшись на здивований погляд Володимира, вона всміхнулася йому, знизала плечима і пішла далі, швидко цокаючи підборами.

Володимир, геть розгублений, узяв свої покупки й повільно рушив до прозорих розсувних дверей. Біля виходу хлопець уже завантажував пакети до багажника, дів чина рішуче командувала, а мама стояла поруч.

– Юро, цей пакунок постав ближче, я його заберу першим. Треба занести Вікторії Петрівні – сусідка хворіє, просила зробити для неї закупи, – промовила Незнайомка, і Володимир завмер на ходу, усвідомивши жахливу погрішність у своїй «Таблиці»…

Він вирішив пройти три зупинки до дому пішки. Весняний вітер ганяв небом рвані хмаринки, а під ногами траплялася то розмокла глиниста земля, то купки сірого затоптаного снігу. Володимир ішов і все намагався поєднати струнку незнайомку на високих підборах з її дурнуватим набором продуктів – розчарування проковтнуло надію. Сьогоднішній випадок похитнув його виважену теорію. Виходить, треба ще думати, треба думати…

Послизнувшись, Володимир ледве втримав рівновагу і вирішив, що надто вже близько до серця взяв він сьогоднішню подію. А вдома, вже перед сном, знову прокручуючи в пам’яті дивину дня, раптом усвідомив, що Вікторією Петрівною звуть і його колишню дружину.

2

Жінки-жінки… Ніколи не знаєш, чого від вас чекати! Доби не пройшло, як попрощалися, а на тобі – отримайте завдання на канікули, щоб не гуляв!:) Ти б краще, Жанночко, розповіла, як доїхала. От, наприклад, як саме до тебе клеївся пристойного вигляду сусіда по купе? (Навіть не написала, якого він віку – чи зіпсований дідуган, чи накачаний мачо?) Я вже ревную. Ти не написала, чи теж дала йому візитівку. Скоро буде запрошення в ресторан. Начувайся! Чоловіки у відрядженні прагнуть сексу і тільки сексу! Все одно з ким.

Як там перший день на заводі? Уже повирішувала їхні проблеми чи лише намітила напрямки міжнародних контактів? Жінка-інженер із зовнішністю телеведучої, спеціаліст із вогнетривких матеріалів усе ще спричиняє в мені якийсь зсув свідомості. Колись у дитинстві я думав, що всі жінки працюють лікарями, вчительками, бібліотекарками чи продавчинями. Правда, Валентина Терешкова літала в космос. А в ХХІ столітті вони здебільшого подалися в моделі, в шоу-бізнес, дехто – у журналістику. Ти – виняток.

То як минув день? З ким сьогодні вечеряєш? З головним інженером чи із сусідом по купе? Як його звуть?

Ти не зрозумів умов гри?

Повторюю: ти читаєш прикріплене оповідання і в кількох абзацах висловлюєш думку про персонажів, події та припущення щодо автора. Відсилаєш мені. А я тобі – свої.

Ось чим треба зайняти твою голову замість думок про сусіда по купе чи головного інженера! :)

«Чоловіки у відрядженні прагнуть сексу і тільки сееееексу!» Яке глибоке розуміння психології собі подібних…

Тебе послухати, то корінь зла – змушений/жаданий відрив від дому? Зриваються хлопці з ланцюга і…

А поза відрядженнями всі домашні, хазяйновиті і дуже вірні чоловіки?

Дорогенький, а що тоді ми з тобою робимо вже мало не два роки у рідному місті і без усяких відряджень, а?:) Було б бажання!

Сусіда по купе звуть Андрієм. Може, йому і хочеться сексу, та мене це не обходить! Поки що. Хоча містечко це богом забуте і довго тут робити нічого. Сподіваюся, що до кінця робочого тижня закінчу все намічене і… знову твоя. :)

Про зовнішність телеведучої – не підлещуйся, знаємо ми вас… Хоча директор заводу та головний інженер теж висловили здивування з приводу того, що молода жінка виявилася тим крутим спеціалістом їхнього профілю, стажувалася в Німеччині та Угорщині, знається на західній сировині і допоможе їм із вибором нових постачальників. Усі ви такі… Не довіряєте, приглядаєтеся, мабуть, боїтеся, щоб жінки не посунули вас із нагрітих місць. Он за кермом уже в кожній третій-четвертій машині – жінка! Правда, це в Києві, а не тут.