Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям - Страница 27

Тау болісно поморщився і попросив дружину залишити їх.

— Мені, безумовно, відома мета вашого візиту, — сказав він, коли Міс-і-Сіпі зачинила за собою двері обсерваторії.

— Я вас благаю — не робіть з цього епізоду подію. Не варто.

— Але ж це нечувано, добродію Тау! Якщо ви найближчим часом не пройдете регенерацію, в організмі почнуться непоправні вікові зміни. І тоді…

— Тоді я стану смертним. Звичайним смертним, — спокійно закінчив Тау. — Не бачу в цьому нічого анормального. Я прожив майже три періоди — всього 209 років. Чи не досить?

— Але ж у вас така чарівна дружина, така цікава робота!

— Якщо Міс-і-Сіпі не вичерпала зацікавлення до життя, вона житиме. Житиме, скільки їй заманеться. А щодо роботи, то я не поділяю вашої думки, докторе. Я вже давно втратив справжній потяг до неї. Кому вона потрібна? Ми збираємося в своєму клубі, ведемо безконечні дискусії, розігруємо на макетах і моделях найкарколомніші виходи у Всесвіт, ми пишемо глибокомудрі дослідження, складаємо найдетальніші інструкції… А для кого? Для чого?

— Але ж не виключена можливість легалізації! Тоді все знадобиться.

— Мені набридло чекати. Я вже сорок п’ять років чекаю. Сорок п’ять років тому, докторе, як знаєте, я повернувся з останньої експедиції. Сорок п’ять років пустопорожнього теоретизування, дискусій і експериментів. А в потойбічному світі сміливці тим часом виходять іноді на орбіту в таких консервних бляшанках, що хочеться завити з досади. З мене досить! Я вичерпався. І я, зрештою, маю право розпорядитися собою за власним розсудом.

— Добродію Тау, після регенерації ви змогли б спеціалізуватися в іншій галузі. Ну, скажімо, біологія. Ви ж знаєте, які цікаві експерименти ведуться зараз в Біоцентрі під керівництвом доктора Гена… Біокартотека всього населення Ельдорадо! Хіба це не грандіозно? Та, зрештою, не тільки біологія… І в хіміків, і матеріалознавців, і в Інформаційному центрі — гори проблем. Їй-право, знайдеться для вас цікава робота, і вистачить її ще не на один період!

Тау заперечливо похитав посивілою головою і важко зітхнув:

— Ви не були в космосі, докторе. Вам важко зрозуміти мене. Мені потрібен простір, реальні, а не уявні випробування. У мене, признаюсь щиро, викликають відразу всі наші центри, увесь наш океанаріум. Я ніколи не цікавився особливо соціологією, докторе, але мені здається: нашому суспільству загрожує небезпека. Ізоляція рано чи пізно дасться взнаки. Але я не хотів би, щоб моє рішення стурбувало співвітчизників. Хоча хтозна… Надто ми захопилися самозбереженням. Я не поділяю поглядів Семирозума. І взагалі, мені набридли всі ці безплідні дискусії, докторе. Мені потрібна робота. Робота в космосі, сповнена відкриттів і небезпек. Я хочу бодай спробувати відшукати ті планети, де отаборилися наші… І, до речі, мій перший син десь там, там, докторе, — Тау натис кнопку на пульті керування. Склепіння обсерваторії розсунулося, а хобот надпотужного телескопа націлився в небо. — Незважаючи на всі пристосування й удосконалення, докторе, видимість набагато гірша, ніж тоді, коли ми мали можливість вести спостереження із замаскованих штучних супутників. Та все ж гляньте, гляньте в цю безодню, сповнену мільярдів світів, і, може, ви зрозумієте мене. Мені набридло критися, зариватися глибше і глибше, під землю, під океан… Як кроти…

Доктор Синапс з чемності припав оком до окуляра телескопа. Астрономія його ніколи не цікавила. Він байдуже ковзав зором по галактиках, зірках, туманностях, а сам душею і думками залишався тут, на Ельдорадо, в обсерваторії космонавта Тау. Коли йому здалося, що вже віддав належне гостинності господаря, відхилився від об’єктива.

— Мені щойно спало на думку… Добродію Тау, адже ми можемо при регенерації вилучити з вашого мозку всю… ну, космічну інформацію. І тоді вас ніщо не турбуватиме. Щоправда, ми ще не оволоділи мистецтвом точно спрямованого вилучення інформації, і, можливо, втратите ще дещо. У всякому разі, ви в четвертому періоді могли б почати жити цілком заново. Га?

— Даруйте, докторе. Нісенітниці! Я зважував цей варіант. Я всі три періоди спеціалізувався на космонавтиці. Позбавити мене накопиченої інформації — значить, позбавити всього. То буду не я, то буде зовсім нова людина. Вісімнадцятирічний юнак з пусткою під черепом! Чи не доцільніше Міс-і-Сіпі народити ще одного ельдорадця? Згодьтеся, і доцільніше, і приємніше, якби ми мали на те право. Стривайте, стривайте, дайте закінчити. Знаю, ви хочете мені заперечити. Для спокою ельдорадців варто піти і на такий експеримент. Чи не так? Не так! І потім — не хочу я робити дурниць з будь-якою найблагороднішою метою… Дурниці залишаються дурницями! Так от, докторе, я аж ніяк не схильний до демонстраційних ухвал, я не хочу тиснути на громадську думку. Я не робив і не зроблю ніяких заяв по телебаченню і не видам сенсаційної брошури. Але я також не збираюся міняти і свою думку.

Доктор Синапс зрозумів: його присутність обтяжує господаря. У вітальні на нього чекала Міс-і-Сіпі, але йому хотілося побути на самоті.

— Добродійко Міс-і-Сіпі, мені й тепер відомо не більше, ніж вам. Ваш чоловік попросив залишити нас тільки тому, що не хотів зайвий раз ятрити вам серце. Боюся: він не змінить своєї думки. А залишилося якихось два-три місяці. Потім буде пізно.

— Я вимагатиму скликання позачергового засідання Ради, докторе, — рішуче заявила господиня. — Може, комусь здається, що тут відіграють роль переважно особисті мотиви. Що ж, хай і так.

А тим часом доктор біології Ген дрімав на білому синтетичному лежаку. Лікарі настійно радили йому перепочити. Довелося підкоритися. У Сольфи також знайшовся вільний від занять в експериментальній консерваторії час. От і вирушили разом з п’ятирічною донькою до бухти Дельфінів.

Ген лежав долілиць, поклавши голову на схрещені руки. До його слуху долинали сміх і вигуки малечі, що бавилася у воді, приглушені, трохи ліниві, - сонце і вода напрочуд гарно розмагнічують, розслабляють людину, — розмови дорослих. А вони здебільше точилися навколо повідомлення про двох сміливців із Києва і про рішення космонавта Тау.

Свіжий вітерець з океану ніжив, лоскотав тіло. Доктор Ген дрімав, але настирливі думки не полишали його. Те, що підсвідомо турбувало вже не перший день, вчора якось раптово оформилося в нав’язливу ідею… Чи не Тау тому причина?

Думками Ген був у своїй лабораторії біокопій при Біоцентрі. Він блукав коридорами, заходив то в той кабінет, то в інший і вперто повертався до круглого залу, де на підвищенні тьмяно поблискує в сутінках прозорий продовгуватий контейнер. Біля контейнера снують чергові лаборанти, біологи, хіміки, психологи, лікарі, що спеціалізуються в галузі оживлення… Кого там тільки нема! А в контейнері лежить, легенько погойдуючись у біоплазмі, він. Уже майже він — доктор Ген…

Він рвучко відштовхнувся руками від лежака і сів. Провів долонею по очах, помацки відшукав захисні окуляри. Сольфа стояла по коліна у воді і не спускала очей з доньки. Його Сольфа, як і він, середня на зріст. Очевидно, було б ризиковано назвати її стрункою. Але жодна лінія її тіла не промовляла про переобтяженість, зайвину. А округле лице і коротка зачіска доповнювали гармонію непоказної, сумирної краси. Сольфа, усміхаючись, щось кричала доньці, склавши долоні рупором. Донька, певно, нічого не чула. Ще б пак! Вперше в житті катається на дельфіні. Дельфіни-пляшконоси не покидають акваторію пляжу. Одні розважають публіку своїми вибриками, стрибками, інші катають дітей і підлітків. А всі разом пильно стежать за тим, що відбувається на воді і під водою. На цьому пляжі після трагічного випадку з Ізоль-Г олом не було потерпілих.

Доктор Ген опустився горілиць на лежак, заплющив очі.

...Нісенітниці! Дурниці! Чого б це він мав відмовлятися від життя? Він живе з Сольфою ось уже другий період і ще житиме стільки ж і стільки ж… І вічно житиме! Хіба може набриднути йому Сольфа, робота? Зараз він молодий, потім постаріє. Потім знову буде молодий” і Сольфа — теж. А якщо йому набридне Сольфа? Безглуздя! І як тільки він може про таке подумати? А втім… І він, і вона можуть побратися вдруге. Гаразд, хай так. А той другий Ген, його копія? Зараз завершальний етап, за три тижні він самостійно вдихне повітря, розплющить очі і встане. “Де моя Сольфа, де моя донька? — запитає він. — Вони ваші, докторе Ген? Помиляєтеся. Вони мої”.