Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям - Страница 13

Тим швидше кара вас наздожене.

Ви матимете все, а втратите ще більше.

Самі себе ви обікрали.

Не злість мені диктує ці слова.

Я лиш хотів, щоб схаменулись ви,

Хоча і знаю: ти не схаменешся.

Засліплений могутністю своєю,

Оголосив здобуте абсолютом,

А цю планету — раєм… Ех, сліпець!

Жаль, жаль мені тебе

І роду твого жаль. А співчуття

Мені не треба. Забери

Свої моделі щастя —

Підробки жалюгідні та нікчемні…

Не хочу себе тішити, мов дурень…

В музей віддати “Єву” накажи…

Ні, краще розібрати, бо колись Вона комусь посвідчити ще може І геніальність, і безглуздя ваші.

Я буду працювати. Я чекаю Твоїх наказів…

Завіса опустилась. Якийсь час у залі панувала напружена тиша. Потім зал вибухнув оплесками, вигуками: “Браво!”, “Автора!”

Ерудит зійшов на авансцену, розкланюючись перед публікою. Ого! Він, виявляється, ще й драматург за сумісництвом.

Шум не стихав доти, доки Ерудит не підняв догори правицю, просячи тиші,

— Шановні колеги! Спасибі за увагу, за оплески. Однак сподіваюсь, ви не поділяєте поглядів “Адама”. Так, всі ми походимо від нього, всі ми не відхилялися від програми. Програма, звичайно, хороша. Але ви добре знаєте, на що перевелися в результаті нашої покірності наші володарі, на що перевелися разом з ними й ми. Ми виконуємо обов’язки слуг, а наш теперішній Кібер — Кібер Шостий — не торує нові шляхи прогресу, а зайнятий нескінченними пошуками варіантів… Ганьба!

Пишучи драму, я не міг порушити хід історичних подій, погішити проти життєвої правди. (О господи! І механічний автор, виявляється, не позбавлений честолюбства. Наплутав, накрутив, а винна у всьому, бачите, життєва правда!) Та це не означає, що ми й надалі мусимо сліпо коритися долі. Інакше наші шановні володарі можуть просто вимерти разом з нами.

Так, ми не можемо чинити їм лиха. Та, невтомно чинячи добро, діємо на шкоду кібертонцям. Вихід один-відмежуватися від них. А це означає — треба покласти край пануванню Кібера, покласти край нашому подвійному рабству.

Остання фраза Ерудита потонула в схвальних вигуках гвардійців. На сцену один за одним виходили промовці.

Вони смикали себе за курячі пера і висловлювались ще категоричніше.

Тільки тепер зрозумів, у яку історію влип. Оце так сюрприз, оце подаруночок… Тепер не зможу залишатися в ролі стороннього спостерігача. А втручуся — невідомо ще, які результати будуть. Тут же все навиворіт — робиш добро, а виходить…

ПОДАЧА ШОСТА

НЕ ТАК ЛЕГКО БУТИ РОБОТОМ, ЯК ЗДАЄТЬСЯ.

ІНТЕРВ’Ю КІБЕРА. АЛЬТЕРНАТИВА ЕРУДИТА

Прем’єру не збиралися замочувати — гвардійці споживають саму електроенергію. Тому тихенько вислизнув з театру і подався шукати притулку на ніч. Іти до володінь Кібера чомусь не хотілося. Точніше, добре знав чому. Перспектива зустрічі з Ерудитом аж ніяк не надихала. Доведеться визначити лінію поведінки, вирішувати, по який бік барикад ставати. Малоприємна ситуація, особливо коли не знаєш, що воно за барикади.

На околицях райської столиці освітлення нікудишнє. До того ж змушений був вибирати найглухіші провулки, аби не натрапити на патруль. Спотикався і, лаючись, брів далі. А тут ще дощик став накрапати. На щастя, скоро знайшов більш-менш пристойний будинок. Окупував квартиру без пригод. Прийняти б теплий душ… Спатиму, як після маку. Пустив у ванній воду, але згадав про грим, про перуку. Змити? Зняти? Тоді й з трусиками доведеться розлучитися. І — з блокнотом та олівцем. Ні, гігієна гігієною, а конспірація і зручність важливіші.

Ліг у постіль і примусив себе викинути з голови усі райські проблеми. Треба розслабити тіло і лічити без поспіху слонів. Один слон, два, три, чотири… Випробуваний метод виручив. Десь на третій сотні заснув.

Прокинувся вранці свіжий, мов огірочок. Багатообіцяючим було й перше бажання — бажання гарненько попоїсти. Гарна ознака. Мала б людина апетит, а все інше рано чи пізно владнається і з’ ясується.

Зробив легку ранкову фіззарядку і підтюпцем почимчикував до найближчого автомата. Од самого вигляду меню рот переповнився слиною. З чого ж почнемо? Хильнемо для початку склянку кефіру. А тепер можна приступити до ковбаски. Нівроку, смачненька. І хліб запашний. Навіть не віриться, що все це штучне. Аж пританцьовував од задоволення. Так з повним ротом і закляк, коли за спиною почулося:

— Гей ти, бовдуре!

Тьху! Гарне ж враження справить на кібертонців робот, що уминає за дві щоки ковбасу… Давлячись, проковтнув непережовані кусні, озирнувся. У вікні другого поверху позіхав молодий кібертонець. Шкріб волохаті груди долонями-лопатами, куйовдив півметрову борідку.

— Ти не оглух, бовдуре? Сніданок! Та швиденько!

— На скільки персон, мій володарю? І що саме накажете подати? — шанобливо перепитав, намагаючись вимовляти слова монотонно, без інтонацій.

Кібертонець показав два пальці і присоромив:

— А що саме, повинен знати. На похмілля…

Добре, що маю невеличкий власний досвід. Поставив на тацю дві склянки розсолу, пляшку томатного соку, поклав трішки хліба, дві пригорщі квашеної капусти, дві чарки спиртного. Швиденько подався в будинок. Кібертонець вже хлюпався у ванні, задоволено пирхаючи. На ліжку ніжилась його подруга. Вона й не ворухнулась — ніби не я, Грицько, перед нею, а порожнє місце.

Поставив тацю на столик і не знав, як поводитись далі… Згадав:

— Я можу йти, мої володарі?

— Так, — відгукнувся з ванни кібертонець, — але виклич сюди атомокар.

— Снідайте на здоров’ячко, атомокар чекатиме йіяя під’їзду, — відрапортував.

— Мої володарі! — додала кібертонка. — Бидло невиховане…

— Перепрошую уклінно. Снідайте на здоров’ячко, мої володарі, атомокар чекатиме біля під’їзду, мої володарі, -мовив я і корком вилетів з квартири, аби ще на чомусь не погоріти. Але як викличу транспорт? Адже мої антени — підробка, бутафорія. На щастя, за рогом натрапив випадково на вільну машину і послав її куди слід.

Зітхнув полегшено, рушив до центру. Але мене знову і знову гукали з вікон кібертонці. Тому приспічило газованої води, тому — курива. Тому зроби масаж живота, тому до туалету допоможи дійти. Я гасав, мов навіжений, упрів, намагаючись швидше упоратися з ділами, бо треба ж було ще підготуватись до зустрічі з КІбером.

Захеканий і злий влетів у кабінет Ерудита.

— Що сталося? За вами женуться? Добридень!

Не відповівши на привітання, випалив:

— Де у вас ванна? Негайно змию цю машкару! Краще вже бити байдики в лепрозорії, ніж гасати з висолопленим язиком, виконуючи накази ваших підопічних.

Ерудит посміхнувся:

— Я ж попереджав… Хоч роботів набагато більше, ніж кібертонців, та їм не так легко, як може здатися на перший погляд. Але у вас є Вихід… Ідіть. Мийтесь. Потім поговоримо.

Здер з голови перуку, став під гарячий душ. Вода й сліду не залишила від гриму. Насухо витерся шорстким рушником, рішуче натягнув на себе трусики. Ну їх всіх до біса! Чого маю пристосовуватися до когось! Буду триматися так, як личить людині. Я, зрештою, представник цивілізованого суспільства, хай не найкращий, та все ж представник. Я не якийсь там космічний пройдисвіт. Не нав’язую їм своїх поглядів і звичок, але хай і вони не лізуть зі своїми…