Одинадцять хвилин - Коэльо Пауло - Страница 38

— Годі про це.

Ральф послухався. Настав і справді момент змінити тему, й він почав показувати один малюнок за другим. Спочатку все там здавалося якимсь незрозумілим, були контури людей — а також якась мазанина, кольори, лінії, накреслені нервовими рухами або з чіткою геометричною правильністю. Незабаром, проте, вона почала дослухатися, що він каже, бо він супроводив кожне своє слово жестом руки, і кожна його фраза відсилала її у світ, стати частиною якого вона досі відмовлялася, запевняючи сама себе, що йдеться лише про короткий період у її житті, про зручний спосіб заробити гроші й більше ні про що.

— Атож, я відкрив, що існує не одна, а дві історії проституції. Першу ти знаєш дуже добре, бо це й твоя історія: одна хороша дівчина, з різних причин, які вона собі обирає або які обирають її, відкриває, що єдиний спосіб вижити — це торгувати своїм тілом. Декотрі в такий спосіб домагаються панування над народами, як Мессаліна домоглася панування над Римом, інші перетворюються на міфи, як, наприклад, пані Дюбарі, інші обирають для себе авантюру й ганьбу водночас, як шпигунка Мата Гарі. Але більшість із них ніколи не зустрічаються з моментом своєї слави або великих випробувань: вони назавжди залишаються провінціалками, які приходять у пошуках слави, чоловіка, пригод, а закінчують тим, що відкривають для себе іншу реальність, поринають у неї на певний час, призвичаюються, вважають, що вони тримають своє життя під контролем, але зазнають невдачі у всіх своїх добрих пориваннях. Митці все створюють і створюють свої скульптури, картини і пишуть свої книжки ось уже понад три тисячі років. Так само й повії все роблять і роблять свою справу крізь протяжність часу, так ніби в ньому нічого не змінюється. Хочеш знати подробиці?

Марія ствердно кивнула головою. Їй треба було виграти час, зрозуміти біль, її стало опановувати відчуття, що щось дуже погане вийшло з її тіла, коли вона йшла через парк.

— Ми зустрічаємося з повіями в класичних текстах, в єгипетських ієрогліфах, у шумерському письмі, в Старому та Новому Заповітах. Але ця професія починає організовуватися в шостому сторіччі до Різдва Христового, коли законодавець Солон, у Греції, відкрив борделі, що були під наглядом держави, й почав стягувати податки з «торгівлі людським тілом». Власники афінських притонів зраділи, бо те, що було раніше забороненим, тепер стало цілком законним. Що стосується повій, то їх почали класифікувати за податками, які вони сплачували. Найдешевшою повією була так звана роrnаі, рабиня, яка належала власникам закладу. За нею йшла peripatetica, яка шукала собі клієнтів на вулиці. І, нарешті, на найвищому рівні ціни та якості перебувала hetaira, «жінка-компаньйонка», яка супроводжувала торговців у їхніх мандрах, відвідувала шикарні ресторани, була хазяйкою своїх власних грошей, давала поради, втручалася в політичне життя міста. Як бачиш, те, що відбувалося вчора, відбувається й сьогодні.

У середні віки, з огляду на хвороби, що передавалися через статеві зносини…

Тиша, страх захворіти грипом, жар із каміна — тепер необхідний для того, щоб зігріти їй тіло й душу, — давали їй відчуття, що світ зупинився, що все повторюється і що цей чоловік ніколи не буде спроможний поставитися до сексу з належною пошаною. Марія більше не хотіла слухати цю історію.

— Тобі, я бачу, нецікаво.

Вона зробила над собою зусилля. Зрештою, перед нею був чоловік, якому вона вирішила віддати своє серце, хоча вже не була в цьому так певна.

— Мені нецікаво слухати те, що я знаю. Воно навіює мені смуток. Ти казав, що є й друга історія.

— Друга історія цілком протилежна першій. Вона розповідає про проституцію священну.

Зненацька вона вийшла зі свого дрімотного стану й тепер слухала його уважно. Проституція священна? Хіба можна заробляти гроші сексом і в такий спосіб наблизитися до Бога?

— Грецький історик Геродот так пише про Вавилонію: «Там існує дуже дивний звичай: кожна жінка, яка народилася в Шумерії, зобов’язана, принаймні раз у житті, піти до храму богині Іштар і там віддатися якомусь незнайомцю на знак гостинності й за символічну плату».

Згодом вона запитає, хто така ця богиня; можливо, вона також допоможе їй віднайти те, що вона втратила, а що саме — вона не знає.

— Вплив богині Іштар поширювався на весь Схід і досягав Сардинії, Сицилії та портів Середземного моря. Дещо згодом, за часів Римської імперії, інша богиня, Веста, вимагає, щоб їй дарували повну невинність або віддавалися їй цілком. Щоб підтримувати священний вогонь, жриці її храму брали на себе обов'язок виводити молодих людей та царів на дорогу сексуальності: вони співали еротичні гімни, входили в транс і віддавали свій екстаз у всесвіт, у такий спосіб ніби прилучаючись до божества.

Ральф Гарт показав фотокопію кількох стародавніх текстів із перекладами німецькою мовою внизу сторінки. Повільно продекламував, перекладаючи кожен рядок:

Марія кілька разів схлипнула, й Ральф Гарт засміявся; її життєва енергія поверталася, «світло» знову засяяло. Треба розповідати їй далі, показати малюнки, дати їй відчути, що її кохають.

— Ніхто не знає, чому священна проституція зникла, проіснувавши щонайменше два тисячоліття. Можливо, внаслідок розповсюдження хвороб або тому, що суспільство змінило свої правила, коли релігії також змінювалися. Тепер священної проституції не існує й ніколи більше не існуватиме. Сьогодні чоловіки контролюють світ, і термін «проституція» існує лише для того, щоб створювати тавро й називати повією кожну жінку, яка порушує узвичаєні правила поведінки.

— Ти зможеш прийти до «Копакабани» завтра?

Ральф не зрозумів, чому вона раптом про це запитала, але негайно кивнув головою.

Рядки зі щоденника Марії, написані в ту ніч, коли вона пройшла босоніж доріжкою Англійського саду в Женеві:

Це не його дім. Це не її дім. Це не Бразилія, не Швейцарія, а готель — який може бути в будь-якому місці світу, завжди з тими самими меблями й тією обставою, яка намагається здаватися домашньою, що робить її ще більш далекою.

Це не той готель із прегарним видом на озеро, зі спогадами про біль, про страждання, про екстаз; його вікна виходять на Дорогу на Сантьяго, дорогу паломництва, проте не покутництва, місце, де люди зустрічаються в кав’ярнях, що стоять на цій вулиці, відкривають «світло», розмовляють, заводять дружбу, закохуються. Падає дощ, і о цій нічній годині ніхто там не проходить, але люди ходили там протягом багатьох років, десятиліть, століть — мабуть, дорога мусить передихнути, трохи відпочити від багатьох ніг, які щодня ступають по ній.