Одинадцять хвилин - Коэльо Пауло - Страница 26

— Яка ж я романтична, Господи-Боже.

Протягом тижня вона намагалася придумати, що може зробити Ральфа Гарта щасливим; він повернув їй гідність і «світло», що їх, як їй здавалося, вона назавжди втратила. Але вона могла віддячити йому за це лише тим, що він вважав Маріїним фахом, — сексом. Позаяк у рутинному середовищі «Копакабани» все відбувалося без особливих варіацій, вона вирішила пошукати інших джерел.

Вона подивилася кілька порнографічних фільмів і знову ж таки не знайшла там нічого цікавого — крім, можливо, варіації щодо кількості партнерів. Оскільки фільми допомогли їй не дуже, вона вперше, відколи прибула до Женеви, вирішила купити кілька книжок, хоча досі вважала набагато практичнішим не заповнювати своє помешкання чимось таким, що, бувши одного разу прочитаним, стає непотрібним. Вона пішла до книгарні, яку побачила, коли прогулювалася з Ральфом по Дорозі на Сантьяго, і спитала, чи мають вони якусь літературу на тему, що її цікавила.

— Маємо багато, багато таких книжок, — відповіла продавщиця. — Правду кажучи, люди, як здається, цікавляться цим не дуже. Крім літератури спеціальної, також у всіх романах, які тут стоять, ви знайдете бодай одну сексуальну сцену. Про це ви можете прочитати також у красивих історіях про кохання або в серйозних трактатах на тему людської поведінки, — схоже, що люди тільки про це й думають.

Марія, маючи вже чималий життєвий досвід, знала, що продавщиця помиляється: люди були схильні про це думати тому, що їм здавалося, ніби весь світ заклопотаний цією темою. Вони дотримувалися суворої дієти, вдягали перуки, збавляли години в перукарнях або в гімнастичних школах, носили звабливу одіж, намагалися викресати жадану іскру — і що потім? Коли надходив час лягти до ліжка — одинадцять хвилин, і по всьому. Ніякої творчості, нічого такого, що перенесло б тебе до раю; минав зовсім короткий час, і іскра вже не мала снаги підтримувати розпалений вогонь.

Та марно було б сперечатися з білявою продавщицею, яка вважала, що світ може бути пояснений у книжках. Марія знову запитала, де в них стоїть спеціальна література, й побачила там кілька заголовків про ґеїв, лесбіянок, черниць, що розповідали всілякі непристойні історії про церковне життя, книжки, ілюстровані за допомогою техніки східних мистецтв, де були зображені всілякі сексуальні пози, що видалися Марії вельми незручними. Але один заголовок усе ж таки її зацікавив: «Священний секс». Принаймні тут вона повинна знайти якусь відмінність.

Вона купила цю книжку, прийшла додому, увімкнула радіо, знайшла ту станцію, яка завжди допомагала їй думати (бо музика там була спокійна), розкрила книжку й насамперед звернула увагу на те, що в ній досить багато ілюстрацій із сексуальними позами, практикувати які могли хіба люди, що працюють у цирку. Щодо тексту, то він був неймовірно занудним.

Марія здобула достатньо знань зі своєї професії, аби знати, що не все в житті було питанням пози, в якій ти розташовуєшся під час статевого акту, й у більшості випадків варіації виникали в цілком природний спосіб, бездумно, як танцювальні па. Та навіть знаючи це достеменно, вона спробувала зосередитись на тому, що читала.

Через дві години вона усвідомила дві речі.

По-перше, що їй пора вечеряти, бо вже скоро треба буде йти до «Копакабани».

По-друге, що людина, яка написала книжку, НІЧОГО в цьому не тямить. Багато теорії, усілякі витівки Сходу, непотрібні ритуали, ідіотські пропозиції. Вона довідалася, що автор віддавався глибоким роздумам у Гімалаях (треба буде з’ясувати, де це), відвідував курси йоги (вона чула про це розмови), дуже багато прочитав на цю тему, часто цитував різних авторів, проте не зрозумів найістотнішого. Секс не теорія, не спалювання ладану, не врочиста музика, не щось гідне глибокої пошани та поклоніння. Як та особа (автор книжки була жінкою) наважилася писати на тему, яку навіть Марія, що працювала в цій царині, безпосередньо не знала? Можливо, це була провина Гімалаїв або нав’язливого бажання ускладнити те, краса чого була саме в простоті та в любові. Якщо ця жінка була спроможна опублікувати й пустити на продаж таку дурну книжку, то Марії, мабуть, усе-таки слід усерйоз повернутися до думки про свій можливий текст, «Одинадцять хвилин». Він не був би ані цинічним, ані фальшивим — то була б тільки її історія, більше нічого.

Але вона не мала ані дозвілля, ані справжнього інтересу; їй треба було зосередити всю свою енергію на тому, щоб принести радість Ральфу Гарту і щоб навчитися управляти фазендами.

Рядки зі щоденника Марії, написані відразу після того, як вона відклала занудну книжку:

Через дві години по тому, як Марія записала останні рядки до свого щоденника, вона прийшла на роботу. Мілан, хазяїн закладу, відразу підійшов до неї.

— Отже, ти була з тим художником.

Мабуть, у цьому закладі його знали — вона це зрозуміла) коли побачила, як Ральф заплатив за трьох клієнтів, заплатив точну суму, не спитавши про ціну. Марія лише мовчки кивнула головою, намагаючись створити навколо цього певну таємничість, чому Мілан не надав анінайменшої ваги, бо знав життя набагато краще, аніж вона.

— Мабуть, ти вже готова зробити наступний крок. Є один винятковий клієнт, який давно про тебе запитує. Я сказав йому, що тобі бракує досвіду, й він повірив мені; але, мабуть, пора спробувати.