Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер - Страница 68

Оромис дістав із шафи свіжоспечену хлібину, дерев'яну банку з горіховим маслом, що його ельфи використовували замість звичайного, і дві тарілки, в які насипав овочеве рагу, що парувало в горщику в каміні.

Ерагон зиркнув на рагу з неприхованою відразою, він уже досхочу наївся ельфійських страв і дуже скучив за м'ясом, рибою або тим, у що можна вп'ястися зубами, натомість мав їсти зелень із Оромисового городу.

— Майстре, — спитався він, аби трохи відволіктись, — навіщо я медитую? Для того, щоб зрозуміти тварин і комах, чи для чогось важливішого?

— А ти не можеш вигадати іншої причини? — зітхнув Оромис, коли Ерагон похитав головою. — З новими учнями завше так, особливо з людьми… Свій розум вони тренують в останню чергу, та й використовують його не відразу. Спитай їх про битву, що відбулася місяць тому, і вони згадають кожен удар, а спитай у них відповідь на найлегше питання або попроси щось логічно пояснити, то глянуть на тебе, як на дивака. Ти, мій юний друже, ще й досі новачок у світі грамаріє — як правильно називають магію, — але мав би вже зрозуміти її значення.

— Як це? — не второпав Ерагон.

— Уяви на мить, що ти — Галбаторікс зі всією своєю силою й красою. Вардени знищили твоє військо ургалів за допомогою вершника Драконів, який навчався у твого найзапеклішого ворога, Брома. Ти також знаєш, що твої вороги збираються у Сурді для можливого нападу. Отож, знаючи все це, який би шлях ти обрав задля того, аби впоратися відразу з усіма проблемами, навіть не стаючи до бою?

Ерагон думав, водночас перемішуючи рагу, щоб воно було не таким гарячим.

— Мені здається, — мовив юнак, повільно помішуючи рагу, — що найлегше буде вимуштрувати загін чаклунів і змусити їх присягнути мені на вірність. А потім заслати до Сурди, аби вони посварили варденів, отруїли всі джерела й убили Насуаду, короля Орина та решту знаних вельмож.

— А чому ж тоді Галбаторікс і досі цього не зробив?

— Тому, що Сурда ще й досі йому потрібна, й тому, що вардени десятки років жили у Фартхен Дурі й кожного прибульця випробовували на нещирість, тож у велелюдній Сурді в них нічого не вийде.

— Я теж так думаю, — зауважив Оромис. — Якщо Галбаторікс не покине свого сховища в Урубейні, то найбільшу небезпеку являтимуть твої побратими-чаклуни. Ти сам чудово знаєш, як важко захиститися від магії, надто коли твій супротивник будь-що-будь заприсягнувся тебе вбити. Замість того, щоб підкорити твій розум, цей ворог просто накладе закляття, але за мить до смерті в тебе буде можливість відвернути удар. І ти навіть зможеш перемогти, не знаючи суперника й того, де він перебуває.

— Виходить, інколи не слід намагатися захопити свідомість ворога? — спитав юнак.

— Так, інколи, — наголосив Оромис. — Хоча це дуже ризиковано. А тепер розкажи, як ти захищатимешся від невідомих ворогів, що здатні протистояти й фізичній силі, й словесному закляттю.

— Не знаю, — розгубився був Ерагон, але одразу ж посміхнувся. — Хіба що я раптом навчуся читати думки людей. Тоді я наперед знатиму, що вони проти мене замислюють.

— Ну що ж, правильно, — кивнув учитель. — До речі, це відповідь на твоє питання. Медитації підготують твій розум до того, щоб подумки знаходити слабкі місця твоїх ворогів.

— Але чи знатимуть ті, хто володіє магією, що я втручаюсь в їхню свідомість?

— Так, знатимуть, але більшість людей цього не відчує. Щодо чаклунів, то вони, відчувши твоє втручання, обов'язково злякаються й почнуть захищатись. Саме так ти й дізнаєшся, що вони чаклуни!

— А хіба безпечно залишати розум незахищеним? Бо якщо на мене зненацька нападуть, хай навіть у думках, то все одно легко здолають, — засумнівався Ерагон.

— Це не так небезпечно, як тоді, коли ти нічого не бачиш навкруги, — пояснив Оромис.

— По-моєму, це неправильно, — трохи поміркувавши, заперечив юнак.

— Що саме?

— А як же суто приватні моменти? — відклав ложку Ерагон. — Бром учив мене ніколи не втручатися до чужої свідомості, якщо на те нема особливої потреби. Мені огидна навіть думка про те, що хтось пхає свого носа в таємниці, на які кожна людина, зрештою, має право. Якщо так потрібно для захисту, то чому Бром цього мене не навчив?

— Бром казав тільки те, — пояснив Оромис, — що було важливо для тебе в тодішній ситуації. Копирсатися в чужих думках полюбляють або негідники, або ті, хто прагне влади над людьми. Майбутніх вершників цього не вчили, розумієш? Але ми вимагали від них постійної медитації, аби бути певними в тому, що вони зможуть протистояти ворогу. Зрозуміло, що, читаючи чужі думки, ти дізнаєшся про багато неприємних речей, але все це задля твоєї ж користі й безпеки варденів. Із власного досвіду скажу, що це допоможе тобі збагнути, що насправді керує людьми в цьому житті. А розуміння цього породжує співчуття — навіть до найжалюгідніших жебраків у найбіднішому місті Алагезії.

Обидва трохи помовчали, і потім Оромис запитав:

— Скажи, яка найсильніша зброя людського розуму?

Це було серйозне запитання, тож Ерагон надовго замислився й нарешті відповів:

— Упевненість.

— Я знаю, чому ти так гадаєш, — Оромис розламав хлібину навпіл. — Упевненість донедавна рятувала тебе, але ти не збагнув суті питання. Я мав на увазі те, що потрібне для вибору правильного рішення в будь-якій ситуації. Адже впевненими бувають як дурні, так і мудрі люди. Тож це зовсім не те, що ми шукаємо.

Цього разу Ерагон сприйняв запитання вчителя, як загадку. Він навіть порахував кількість слів, прошепотівши їх уголос, аби з'ясувати, чи не римуються вони й чи не мають часом якогось прихованого сенсу. Але все намарно. Він ніколи не вмів розв'язувати головоломки, думаючи надто буденно, як його вчив Герроу.

— Можливо, мудрість? — обережно спитав юнак. — Мудрість допомагає людині вижити…

— Непогана ідея, але знову не те, — посміхнувся Оромис. — Насправді — це логіка. Чи, інакше кажучи, здатність логічно мислити. Якщо правильно нею скористатися, вона покриватиме навіть брак мудрості, яку набувають із віком.

— А чи не краще мати добре серце, ніж якусь там логіку? — буркнув Ерагон. — Сама лише логіка може привести тебе до не зовсім гарних висновків, але якщо ти доброчесна людина, це убезпечить тебе від непорядності.

— Ти трохи заплутався, — усміхнувся вчитель. — Усе, що ти знаєш, допомагає тобі в житті. Незважаючи навіть на те, добра ти чи погана людина. Зрозуміло, що слід бути порядним, але якщо в тебе є вибір між нудним вишколом і наукою мислення, обери ліпше друге. І ти не пошкодуєш, це вже повір! Бо більшість проблем у цьому світі виникають через людей із чудовим вишколом, проте затуманеним мозком.

Трохи помовчавши, Оромис вів далі:

— Історія має багато прикладів, коли люди були впевнені, що роблять усе правильно, сіючи довкола себе смерть. Ніхто не вважав себе злочинцем, і лише дехто розумів, що чинить кепсько. Людині може не подобатись її вибір, але вона наполягатиме на ньому, оскільки завжди вірить, що це найкращий вихід із ситуації. Бути порядним — іще не означає, що ти не робитимеш зла іншим людям, якщо в тому виникне потреба. Зрозумій, порядність не може бути запорукою того, що людина чинитиме добре, тож нам потрібен єдиний захист проти демагогів, шахраїв та безумства юрби. Саме він і є нашим надійним провідником через мілину життя. Я маю на увазі чітке й виважене мислення. Логіка ніколи не зрадить тебе, якщо ти, звичайно, усвідомлюєш та не ігноруєш наслідки своїх дій.

— Але якщо ельфи так люблять логіку, — сказав Ерагон, — тоді ви завжди маєте погоджуватись одне з одним.

— Не завжди, — відповів Оромис. — Як і будь-яка інша раса, ми керуємось цілою низкою догм і дуже часто приходимо до різних висновків. Це в тих ситуаціях, чуєш, я наголошую, коли кожна з думок є слушною. Але попри моє бажання, деякі ельфи не хочуть тренувати власний розум належним чином.

— Цікаво, і як же ви збираєтесь навчати мене логіки?

— Найдавнішим та найбільш ефективним методом: полемікою, — посміхнувся вчитель. — Я ставитиму тобі питання, а ти на них відповідатимеш, захищаючи власну точку зору. Ось, наприклад, чому ти б'єшся за Імперію?