Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер - Страница 47

— То ми подорожували з принцесою? — відволікла юнака від сумних думок Сапфіра.

— Чому ж вона нічого не сказала? — відгукнувся той.

— Мабуть, щоб не наражатися на небезпеку.

— Ісланзаді Дротнінг, — мовила Арія офіційним тоном.

Королева різко відступила, ніби вжалена змією, а потім знову повторила прадавньою мовою:

— О, донечко моя, я була несправедлива! Відтоді як ти пішла, я майже нічого не їла й не спала. Я переживала за твоєю долею, не знаючи, чи ми коли побачимось. Моє відречення було найбільшою з усіх моїх помилок. Чи зможеш ти вибачити мені?

Присутні ельфи з острахом спостерігали за цією незвичною сценою.

— Сімдесят років поспіль я жила й любила, змагалася й убивала, не знаючи тебе, мою матір. Хоч наше життя й довге, але це немалий проміжок часу.

Ісланзаді випросталась. Вона тремтіла.

— Я не можу виправити минуле, Аріє, хоч би як я цього хотіла, — мовила вона.

— А я не можу забути того, що було, — відповіла Арія.

— Ти й не повинна цього робити, — зауважила королева. — Я ж люблю тебе, і ти — моя єдина родина. Іди, якщо хочеш, але поки ти не зреклася мене, я буду намагатися загладити свою провину.

Запала мовчанка, і якусь мить здавалося, що Арія не відповість або відмовиться від примирення. Ерагон бачив, як вона вагається. Урешті-решт ельфійка опустила очі додолу й рішуче мовила:

— Ні, мамо. Я не хочу йти!

Ісланзаді посміхнулася й обняла доньку. Цього разу Арія теж обняла матір, і гомін полегшення пробіг залою.

Білий ворон підстрибнув на місці, хрипко вигукнувши:

— І на дверях було висічене навіки, ставши родинним гаслом: «Давайте любити одне одного!»

— Тихо, Благдене, — цитькнула Ісланзаді на птаха. — Замовкни зі своїми віршами!

Відійшовши від Арії, вона звернулася до Ерагона й Сапфіри.

— Ви маєте вибачити мені нечемність і нехтування гостинністю! — вклонилася королева до них.

Ерагон торкнувся губ і привітально склав руки, як учила його Арія.

— Ісланзаді Дротнінг! Атра естерні оно тхелдуін, — сказав юнак.

— Атра ду еваринія оно варда, — приємно здивувалася королева Ерагоновому знанню їхніх звичаїв.

— Атра моранр ліфа унін хджарта онр, — закінчив Ерагон ритуал, краєм ока помітивши, як присутні вельможі з подивом перезирнулись між собою. Подумки він відчув, як Сапфіра повторила його привітання королеві.

Коли вона скінчила, Ісланзаді запитала:

— Як тебе звати, драконе?

— Сапфіра, — чемно відповіла та.

Від подиву королева звела брови, але стримала явний захват.

— Ласкаво просимо до Елесмери, Сапфіро, — з ґречністю запросила вона. — А як твоє ім'я, вершнику?

— Ерагон, Убивця Смерка, ваше величносте, — відповів юнак, і цього разу були вражені вже всі присутні ельфи.

— Ти маєш славне ім'я, — сказала Ісланзаді. — Ми рідко коли даємо його нашим дітям. Ласкаво просимо до Елесмери, Ерагоне, Убивце Смерка. Ми довго чекали на тебе. — Вона обернулась до Орика, привітавши його, а потім знову зійшла на трон, накинувши свою мантію. — З твоєї присутності, а також за перснем і мечем я зрозуміла, що Брома вже нема і що твоє навчання ще не завершене. Я хочу почути всю історію, включно з тим, як загинув Бром, як ти зустрівся з моєю донькою або як вона зустрілася з тобою. Потім я хочу знати про твою місію тут, гноме, і про твої пригоди, Аріє, від моменту твоєї засідки в Ду Вельденвардені.

Ерагонові вже доводилося розповідати про своє життя, тож тепер це було неважко. У тих випадках, коли пам'ять його зраджувала, підказувала Сапфіра. У деяких місцях він дозволяв розповідати драконові. А коли вони завершили, Ерагон дістав із торби сувій Насуади й передав його Ісланзаді.

Королева взяла пергамент, зламала червону воскову печатку й, перш ніж прочитати послання, на мить прикрила очі.

— Тепер я розумію своє безрозсудство, — мовила вона. — Моє горе не було б таким глибоким, якби я не знехтувала допомогою Аджихада, коли Арію схопили. Ні, я не звинувачувала в цьому варденів, але й довіритись їм не могла.

Усі довкола шанобливо примовкли, не наважуючись мовити ані слова, аби не розгнівати свою правительку.

— Але тепер, коли Арія повернулася, — раптом озвався Ерагон, — ви ж будете допомагати варденам? Інакше Насуада не матиме успіху, а я заприсягся їй вирішити цю справу.

— Моя сварка з варденами розвіялася за вітром, — сказала Ісланзаді. — Не переживай, ми підтримаємо їх, і не в останню чергу завдяки тобі. — Вона нахилилася до парубка й мовила: — Дай-но мені на хвильку Бромів перстень, Ерагоне!

Той, не вагаючись, зняв з пальця перстень і передав його королеві.

— Ти не можеш його носити, вершнику, бо він призначався не тобі, — сказала вона. — Утім, оскільки ти допоміг варденам і моїй родині, я визнаю тебе другом ельфів і дарую цей перстень. Відтепер, де б ти не був, ельфи завжди допомагатимуть тобі.

Ерагон подякував їй, беручи персня й відчуваючи на собі пильний погляд Ісланзаді. Юнак розумів, що королева знає наперед усе, що він хоче сказати чи зробити.

— Таких новин, як приніс ти, у Ду Вельденвардені не чули вже багато років. Ми звикли до більш розміреного життя, ніж решта мешканців Алагезії, і часом я хвилююся: раптом станеться щось важливе, а ми про це не знатимемо.

— А як же моє навчання? — спитав Ерагон, намагаючись збагнути, чи нема часом серед присутніх ельфів Тогіри Іконока, котрий подумки спілкувався з ним, урятував від прокляття Смерка й порадив їхати до Елесмери.

— Усьому свій час, — відповіла Ісланзаді. — Однак я боюсь, що твої тренування будуть марні, аж доки ти не одужаєш. Не перемігши прокляття Смерка, ти не звільнишся з-під його темного впливу. Отож зараз твоя поява для нас — лише тінь надії, яку ми плекали тисячу років.

Ісланзаді казала це без жодного докору, але її слова вдарили Ерагона, неначе молот. Він знав, що королева має рацію.

— Твій теперішній стан, — вела вона далі, — не твоя провина, і мені сумно про це говорити, але ти мусиш збагнути, скільки важить твоє безсилля для нас усіх.

По тому Ісланзаді звернулась до Орика:

— Відтоді, як тут востаннє бачили гномів, збігло чимало часу… Зрештою, Ерагон-фініарель пояснив, для чого ти прибув, але що ти можеш додати?

— Тільки вітання від короля Ротгара й велике прохання підтримати варденів, — озвався Орик. — Окрім того, я мушу переконатися, що Бромова угода про мир між ельфами та людьми ще чинна.

— Ми завжди дотримуємося своїх обіцянок, — кивнула королева. — Я приймаю вітання Ротгара й посилаю йому у відповідь свій уклін. — Нарешті Ісланзаді глянула на Арію й спитала: — А що сталося з тобою, донечко?

Арія докладно розповіла про те, як потрапила в полон і як її катували в Джиліді. Сапфіра й Ерагон свідомо уникали подробиць цієї пригоди, але Арія виклала абсолютно все. Згадка про жорстокість Смерка просто розлютила Ерагона, а решта ельфів мовчки слухали Арію, стискаючи руків'я мечів. По щоці Ісланзаді скотилася сльоза.

Після розповіді Арії один з лордів вийшов на вкритий мохом газон між стільцями.

— Я знаю, що говоритиму від усіх нас, Аріє Дротнінг, — сказав він. — Моє серце пече від болю. Цей злочин не можна виправдати чи спокутувати, тож Галбаторікс має бути покараний. Ми також у боргу перед тобою за те, що ти не виказала Смеркові розташування наших міст, бо мало хто з нас витримав би такі тортури.

— Дякую, Датедре-водхр, — уклонилась ельфійка.

Потім у розмову вступила Ісланзаді, її голос задзвенів, мов дзвіночок серед дерев.

— Годі, шановні, — звеліла вона своїм придворним. — Наші гості стомилися, і ми надто довго говоримо про неприємні речі. Я не хочу, аби ця подія була затьмарена спогадами про темне минуле. — Щаслива усмішка знову засяяла на її обличчі. — Моя донька нарешті повернулася, з'явився дракон та його вершник, тож нам треба як слід це відсвяткувати! — Королева звелася з трону, плеснула в долоні, і весь павільйон вкрили квіти, сповнюючи повітря п'янким ароматом.

— Вона не скористалася магічним закляттям, — із подивом завважив Ерагон, помітивши те, на що решта не звернула уваги.