Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 89

— Мене звати Фредрік, — сказав він до нього. — Мені доручили глянути, що ти вмієш!

— Для тебе моїх умінь вистачить із головою, — відгукнувся хлопець. — Але я користуюся магією.

— Магія тут ні до чого, — похитав головою Фредрік. — Якщо ти не був у війську, то я зовсім не впевнений, що ти зможеш битися хоча б годину. А битви інколи тривають цілими днями, ба навіть тижнями! Ти володієш чимось, окрім меча й лука?

— Ну, ще можу навкулачки, — відповів Ерагон.

— Непогано! — розреготався Фредрік. — Тоді почнімо з лука, а щойно звільниться місце на полі, спробуємо на мечах. — Він раптом змовк і суворо глянув на когось позаду Ерагона.

До їхнього гурту впевнено наближались близнюки. Голомозі голови підступних істот біліли на тлі пурпурового вбрання. Орик щось загрозливо буркнув і схопився за свою сокиру.

— Ви маєте триматися якнайдалі від тренувального поля, — суворо зупинив їх Фредрік.

Схоже, його могутній вигляд справив належне враження на близнюків.

— Аджихад наказав перевірити магічну силу Ерагона, — презирливо прошипіли прибульці, — ще до того, як він утомиться вимахувати перед тобою мечем.

— А що, окрім вас, більше нікому? — почав вагатися здоровань.

— Кращих за нас немає, — в один голос розреготалися близнюки, не звертаючи уваги на загрозливе шипіння Сапфіри. — Тож іди за нами, Ерагоне.

Знизавши плечима, парубок скорився, незважаючи на застереження друзів.

— Усе буде гаразд, — заспокоїв він їх.

Звісно, юнак хвилювався перед випробуванням, хоча й пам’ятав Бромові слова про те, що вершники більш вправні в магії, ніж решта звичайного люду. Але хтозна, чи пощастить йому протистояти відразу двом супротивникам?

— Не хвилюйся, — озвалась Сапфіра, крокуючи поруч. — Нас також двоє.

— То що ж ти вирішив, юначе? Вступаєш до нашого кола? — нагадали по дорозі близнюки.

— Ні, — коротко відповів той.

— Гаразд, — обоє близнюків зупинилися з суворими обличчями й накреслили на землі велику пентаграму. — Тоді починаймо.

Один із близнюків дістав із кишені камінь завбільшки з Ерагонів кулак і поклав його на землю.

— Спробуй підняти його на рівень очей, — наказав другий.

— Це буде неважко, — сказав юнак до Сапфіри, повільно підіймаючи камінь у повітря силою думки. Але раптом той зупинився й застиг. Схоже, близнюки хотіли завадити, збираючись вичерпати Ерагонову силу!

— Але ж я не сам, — буркнув хлопець і покликав дракона: — Сапфіро, допоможи!

Камінь слухняно здійнявся на потрібну висоту, й це неабияк розлютило близнюків.

— Ну що ж, непогано, — прошипіли екзаменатори. — А тепер пересунь камінь у коло.

І знову повторилось те саме. Вигадуючи все нові й нові завдання, близнюки щоразу запекло перешкоджали Ерагонові. Тільки завдяки драконовій підтримці він продовжував триматись.

— Чого їм треба? — прошепотів виснажений юнак до Сапфіри. — Хіба цього не досить, аби вони зрозуміли, що я вмію?

І раптом Ерагон усе збагнув!

— Тоді говори тихіше або вживай найпростіші вирази, — мудро порадив дракон.

З цієї миті Ерагон почав вимовляти тільки загальні команди для виконання завдань. На пиках близнюків з'явилися розчаровані міни. Звісно, він викрив і зруйнував їхні підступні плани!

Утім, минуло вже чимало часу, а випробування ще й досі тривало. Зморений хлопець потерпав від спраги, але просити відпочинку йому не дозволяла гордість. Він склав уже безліч іспитів, граючись із вогнем, водою, камінням, зупиняючи політ стріли та зцілюючи рани. Нарешті близнюки зупинили його.

— Залишається ще одна річ, — сказав один із них, подаючи Ерагонові перстень. — Видобудь із нього еліксир срібла. Адже будь-який маг може зробити це граючись.

«Який іще еліксир срібла?» — розгублено думав юнак. Такому його точно не вчили. Він навіть не пригадував назви цього металу прадавнього мовою. Так само, як і Сапфіра. Парубок тільки пам’ятав, що та назва походить від імені Арджетлам. У розпачі він почав вигадувати слова, схожі на потрібне закляття. Нарешті, зупинившись на одному з них, він випростався, аби його вигукнути…

— Стій! — раптом пролунало позаду.

Голос здався Ерагонові напрочуд знайомим, і він швидко обернувся. Перед ним стояла… Арія. Її пишне волосся було стягнуте шкіряною стрічкою, а довгий лук висів за спиною. Чорний плащ огортав тендітну фігуру, не приховуючи її краси. Ніщо не говорило про ті випробування, які нещодавно випали на її долю.

Із появою Арії близнюки були готові провалитися крізь землю.

— Яка ганьба! — нарешті сказала вона до них. — Підступно вивідувати в хлопця те, чого самі не знаєте. І задля цього ви напросились його випробувати? Хіба ви не знаєте, на що він здатен? Ану, геть звідси!

Зненацька її погляд упав на перстень, який іще й досі тримав у руках розгублений Ерагон.

— Арджет! — голосно вигукнула ельфійка, і прикраса засяяла, роздвоюючись на живе сріблясте марево й мертвий предмет в руках у хлопця. Саме так видобувався еліксир! Злісно позираючи на недосяжне диво, близнюки поспішили якнайшвидше зникнути з-перед очей Арії, що так несподівано з’явилася. За мить марево розвіялось, і здивовані друзі залишились наодинці з ельфійкою — та була просто чарівна у своєму гніві.

Якийсь час вона приглядалася до закляклого від подиву натовпу, а потім рушила до центру тренувального поля. Ошелешені її появою воїни покинули свої вправи й притихли. За хвилину довкола запанувала цілковита тиша.

— А тепер спробуй зі мною! — раптом гукнула Арія здалеку, звертаючись до Ерагона. — Але на мечах!

— Вона хоче зі мною битися? — розгубився Ерагон.

— Сподіваюся, не на смерть, — пожартувала Сапфіра. — Давай, покажи, на що ти здатен. Я буду поруч.

Ерагон насилу зробив крок уперед. Йому не хотілося битись не через власну виснаженість після вправлянь із магією, а через те, що сама ельфійка могла бути слабкою після лікування.

«Мабуть, я битимусь упівсили», — вирішив благородний юнак.

Обидва супротивники зайняли бойові позиції в тісному колі збуджених глядачів. Свій меч, значно тонший за Ерагонів, ельфійка тримала в лівій руці. Юнак повільно вийняв Зарок із піхов. Вони незворушно вивчали одне одного, і Ерагонові спало на думку, що саме так розпочинались їхні бої з Бромом.

Але ось він обережно пішов уперед, і Арія миттю стрибнула назустріч, намагаючись поцілити йому мечем в ребра. Юнак відбив перший удар, та потім на нього посипалась ціла злива. Волосся юної красуні розтріпалося, а очі палали. Ерагон був просто приголомшений її дивовижною вправністю, але миттю згадав, як Бром розповідав про те, чим ельфи переважають людей. Отже; у мене немає шансів? Наче на підтвердження цього меч супротивника просвистів геть близько, ледь не зачепивши йому голову. «Але чому ж вона грається зі мною? — не встигав дивуватися юнак, ухиляючись від блискавичних ударів. — Невже вона й досі перевіряє мою вправність?»

Зрозумівши це, Ерагон вдався до найвигадливіших атак, швидко пересуваючись по колу й ловко, як йому здавалося, працюючи своїм довгим мечем. Та все було марно: Арія, ніби граючись, відбивала його напади. Поєдинок почав скидатися на танок, коли тіла то сходяться, то навпаки розлітаються у вирі бойового завзяття.

Незабаром Ерагон втратив відчуття часу, вже не пригадуючи, коли саме вони почали кружляти в цьому захоплюючому танку. З кожним ударом Зарок у його виснажених руках ставав дедалі важчим. Здавалося, у світі існували тільки випади й блоки, наче в механічному театрі. Нарешті, Арія, відбивши черговий невдалий удар юнака, приставила меча до його горла.

Хлопець застиг, відчувши смертоносний дотик леза. Він тремтів від напруги, але не міг нічого вдіяти. Немов крізь туман до нього долинув захоплений рев юрби й стурбований голос Сапфіри.

— Я перемогла, — почув він десь поблизу голос Арії.

Важко дихаючи, Ерагон насилу випростався. Фредрік реготав і захоплено плескав його по спині, а решта глядачів вітали юнака.

— Але ж я програв! — здивувався Ерагон.