Темна вода - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 14

— Ясно, не треба зайвих пояснень.

— Ага. Значить, якщо хто на чужу територію залізе, можуть зловити і так по голові дати, що навіть проламається вона.

— І до смертельних випадків доходило?

— Ніколи не чув про таке. За рибу тут ніхто нікого ніколи не вбивав. Човни пробивали — це було. Значить, пливе чужак на човні, йому раз — ножем борт прокололи і попливли собі далі. Чужак сам мусить випливати. Такі закони наших джунглів.

— Отак, значить... А якщо, скажімо, людина тонути почне?

Обухівський допив свій коньяк, відхрумнув відразу половину огірка, старанно його прожував.

— Я тобі так скажу, колишній ти мент. Справді, чотири тіла минулого місяця з води виловили. Двох із них я добре знав — Васька Мироненко і Гришка Коцюба. Обидва з Козубів, — він мотнув головою кудись позад себе. — Це якраз ті, що полюбляють час від часу чужу рибку потрусити. Причому, знаєш, вважають Десну своєю, бо всі інші тут приїздять і їхню рибу виловлюють. Мироненко — той взагалі з цього цілу філософію вивів, наскільки може філософствувати колгоспний тракторист. Більше нічого не можу тобі сказати, аби заспокоїти.

— Криміналу, кажеш, нема?

— Кримінал кругом є, — Обухівський багатозначно підніс пальця вгору. — Тільки він різний буває. Скажімо, дам я тобі зараз по морді. Стаття?

— За що?

— Не важливо. Ти скажи — стаття?

— Якщо я заяву накатую і в міліцію віднесу — стаття.

— Бачиш. А якщо ти замість заяву нести мене по морді отовариш, ми зап’ємо мирову і розійдемося — буде стаття?

— Ні, звичайно.

— Але ж кримінал у всьому цьому залишається?

— Ніби так.

— Ну, я тобі все сказав. А якщо тобі в сільмазі про якусь нечисту силу говорили, так ти слухай більше. Ні, не так, — Обухівський мотнув головою. — Хочеш більше слухати про це — в сільмаг не ходи. Живе в Козубах дядько Іван, дуже цікавий чоловік. До нього постійно якісь журналісти приїздять, він їм байки розповідає. Колись учителем у  Козубській школі працював, тепер на пенсії. Причому вже давно. Скільки йому років — не знаю, він не міняється. Цікавий дядько.

— А сам ти що думаєш про все це?

— Нічого не думаю. Як у тому кіно казали, про Гліба Жеглова — не шукай чорного кота там, де його нема. Ми випили, потринділи і розійшлися.

— Тонкий намьок пойняв, — Мельник випив, захопив із собою помідорчика на доріжку з мовчазної згоди господаря, махнув рукою і вийшов у зоряну ніч.

Його відразу обсіли комарі, тому довелося бігти до свого будиночка підтюпцем. Відмахуючись, Віталій буквально ловив набридливих кусючих комах жменями. Довкола всі спали, лише з боку „Аврори” чулася музика, та на терасі тримісного будиночка навпроти його бунгало стояла в світлі вікна постать. Схоже, жіноча.

Чого їй не спиться?

Чи здалося, чи жінка кивнула йому. Мабуть, здалося — в голові трошки шумить від випитого. А навіть якщо кивнула — чому б і ні? Сусідка все ж таки.

Прокинувся Мельник ніби від якогось сильного поштовху. Відразу сів, рипнувши продавленою за десятиліття використання панцерною сіткою, труснув головою. Він не міг зрозуміти, що саме змусило його прокинутися. За вікном сірів ранок. Примружившись, Віталій глянув на циферблат годинника, близько піднісши руку до очей. Нічого собі — п’ята десять ранку.

Раптом по тілу ніби струм пройшов, а в голові блиснуло, наче проводи замкнуло. Ранком, десь у такий час, мисливці за своєю чи чужою рибою зазвичай виходять на полювання. Ця інформація, підкріплена з кількох джерел, підсвідомо відкладалася в голові, і тепер, очевидно, спрацювала.

Власне, він знав одних рибалок, які точно повинні спустити ранком човна на воду.

Застрибнувши у спортивні штани і вдягнувши зелену брезентову штормівку, Мельник запхав ноги у кросівки, секунду повагавшись, поклав пістолета в кишеню куртки, прочинив двері і вислизнув у ранкову прохолоду.

Навкруги все спало. Попереду, над водою, стелився густий туман. Рухаючись обережно, Мельник пройшов до виходу на пляж, там пригнувся і одним стрибком перебіг у густий верболіз, що кущівся біля дротяної огорожі. За кущами він присів, а потім — заліг. Бо побачив уже знайомих йому пацанів, котрі вовтузилися на березі. Їх чомусь було троє, зате човнів — аж два. Один звичайний, непоказний, зате інший — той самий, примітний. Двоє саме спустили його на воду, а третій, повернувшись до прибережних кущів, гукнув:

— Лютий, блін, ти скоро там?

— Та вже йду, йо-мойо! –почулося у відповідь, і з заростів вибрався четвертий, найбільш прикметний з компанії. Його Мельник змалював для себе найкраще: перебитий ніс і густі брови, що зрослися на переніссі. На ходу той, кого назвали Лютим, застібав штани.

Тим часом перша пара вже запливла в туман. Двоє інших швиденько зіпхнули на воду свого непоказного човника, Лютий взяв у кожну руку по маленькому веслу і вправно запрацював ними по воді.

Якщо вони на рибалку, то, мабуть, збираються ловити рибку руками. Ані вудок, ані спінінгів, ані жодного іншого рибальського знаряддя Мельник у човнах і в руках хлопців не помітив.

Лютий, значить. Ну, це вже щось...

8. Русалка деснянська

Того ранку, повернувшись до свого будиночка, Мельник зміг поспати не більше двох годин. Причому поспати — сильно сказано. Ворочався з боку на бік, у напівдрімоті будуючи плани на найближчий час. Діяти хотілося негайно, і він би діяв, не дивлячись на ранню годину, але, як на зло, не знав ані домашнього, ані мобільного телефону потрібної йому людини. На роботі цей чорт з’являвся, як усі менти середньої ланки, з восьмої. Якщо його не зловити протягом п’ятнадцяти хвилин, до десятої нема чого рипатися — за звичкою ходить по начальству. Потім до обіду сто пудів буде десь на виїзді. Отже, тертий у таких справах Мельник вирішив дзвонити потрібній людині рівно о восьмій.

Аби якось згаяти час і не морочити себе питаннями, на яких усе одно мінімум до кінця дня не буде відповіді, він змусив себе вилізти з-під тоненької ковдри і піти до річки. Ранкового купання Віталій ніколи не практикував, але тут — особливий випадок. Треба було швидше прокинутись. І ранкові водні процедури цьому сприяють.

Він заліз у шорти, запхав босі ноги в капці, трошки подумавши, вирішив не брати футболку. Накинув на плечі махрового рушника і вийшов на свіже повітря. Довкола всі, як і дві години тому, спали. Порівняно з учорашнім гармидером ранкова тиша навіть у чомусь насторожувала. Потягнувшись до хрусту кісток, Мельник почовгав до води. Йому не хотілося купатися просто тут, на пляжі, і він придивися до себе місцинку, де річка робила поворот. Там, за кущами верболозу, він іще вчора примітив маленький піщаний п’ятачок. Той, хто займе його першим, міг розкошувати подалі від загального пляжного галасу.

Уже наблизившись до верболозу впритул, Мельник раптом почув:

— Стояти на місці!

Від несподіванки він справді вкляк, і лише тоді до нього дійшло — наказ віддали жіночим голосом. Рішуче посунувши вперед і обійшовши кущі, Віталій почув сплеск — хтось шубовснув у воду. Вийшовши на пісок, він побачив просто перед собою на гілках верх в низ блакитного жіночого купальника-бікіні, під ногами — пляжний рушник з добрим тигром, який гуляє джунглями, біля нього — такі самі, як на ньому, турецькі гумові шльопки, тільки значно меншого розміру, а у воді — біляву жіночу голову. Вже знаючи, що в цьому місці біля берега не глибоко, Шульга здогадався — жінка присіла, аби зануритися по плечі. Що ж, суду все ясно.

— Ви хіба глухий? — запитала жінка.

— Чому глухий?

— Ви хіба не чули, як я вас попередила?

— Я думав, ви це не мені.

— А кому? — Мельник театрально озирнувся. — Тут більше нікого нема.

— Вимкніть дурня, добре?

— Ви б ще сказали щось типу „Стій, стріляти буду!”

— Аби було з чого — точно б стрельнула. Чого ви стовбичите? Не бачили голих жінок?

— Ага-а-а, так ви там гола! Любите вранішнє купання в костюмі русалки, значить...