Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 52

Годин через півтори хлопець повернувся. Пакет він, очевидно, вручив, бо, наближаючись до Герствуда, нічого не вийняв з кишені.

— Ну що? — спитав Герствуд.

— Я віддав, як ви сказали.

— Моїй дружині?

— Так, сер.

— Відповіді нема?

— Вона сказала: «Давно вже час».

Герствуд люто насупився.

Того вечора вже нічого не можна було починати. До півночі просидів він у барі, все міркуючи над своїм становищем, потім знову пішов у готель «Палмер». Думки про те, що принесе з собою ранок, заважали йому спати спокійно.

Другого дня він знов пішов у бар і з почуттям тривоги і надії розібрав кореспонденцію. Ні словечка від Керрі! Не було нічого й від дружини, і з цього він зрадів.

Той факт, що він послав гроші, а вона їх прийняла, заспокоював його: справу вже було зроблено, прикрість поступово зникала, а надії на замирення зростали. Сидячи за своїм столом, він міркував, що тепер тиждень або два все, певне, буде тихо, а він матиме час усе обдумати.

Це обдумування почалося з того, що вся його увага зосередилась на Керрі і на тому, як забрати її від Друе. Як бути тепер? Віддавшись цілком думкам про неї, Герствуд дедалі дужче страждав від того, що вона не прийшла на побачення і не написала йому. Він вирішив написати їй до запитання на поштамт Західної сторони, просити пояснень і зустрічі. Думка, що вона одержить цього листа, мабуть, не раніше понеділка, прикро гнітила його. Треба знайти швидший спосіб… але який?

Він думав про те з півгодини, не важачись послати посильного чи поїхати візником просто до неї,— це було б надто ризиковано. Час минав, він нічого не міг придумати. Нарешті він написав листа і знову поринув у думки.

Години минали, а разом з ними танула надія скоро з’єднатися з нею. Він гадав був, що тепер уже тішитиметься, помагаючи їй в готуванні до переходу під його опіку, але вже день кінчається, і нічого не зроблено. Минула третя, четверта, п’ята, шоста година, а листа все не було. Управитель бару безпорадно бігав по своєму кабінету, похмуро переживаючи цілковиту поразку. Так скінчилась для нього метушлива субота, настала неділя, і ще нічого не було зроблено. Усю неділю Герствуд лишався на самоті зі своїми думками, відрізаний від домівки, від збудливого пожвавлення в барі, від Керрі, позбавлений змоги хоч на крихту змінити своє становище. Такої поганої неділі ще не бувало в його житті.

У понеділок з другою поштою він одержав листа, весь вигляд якого свідчив, що він прийшов з юридичної установи, і Герствуд якусь мить зацікавлено розглядав його. На листі стояв штамп адвокатської контори «Мак-Грегор, Джеіймс і Гей», і він починався офіціальним «Вельмишановний добродію», а далі: «Маємо за честь…», після чого стисло повідомлялося, що місіс Джулія Герствуд звернулась до контори з проханням урегулювати деякі питання, стосовні до її утримання та майнових прав, а тому його просять негайно зайти в цій справі.

Герствуд уважно перечитав цей лист кілька разів підряд і тільки головою похитав. Скидалося на те, ніби його сімейні турботи тільки починаються.

— Ну-ну! — за хвилину промовив він уголос. — Це хтозна-що!

Він згорнув листа і сховав у кишеню.

А на додачу до всього лиха від Керрі все не було ні слова. Тепер він був цілком певний: вона дізналася, що він одружений, і розгнівалася за обман. Ця втрата особливо гірка тепер, коли Керрі потрібна йому, як ніколи. Герствуд вирішив, що коли нічого не одержить від неї найближчим часом, то піде до неї і вимагатиме побачення. Він справді глибоко страждав від думки, що вона може його покинути. Адже він щиро кохав її, а тепер, коли перед ним постала реальна загроза втратити її, Керрі здавалася йому ще привабливіша. Він просто знемагав від бажання мати хоч слівце від неї і журливо малював в уяві її образ. Що там вона не думає про нього, а він нізащо не погодиться втратити її. Будь-що-будь цю справу треба уладнати якомога швидше. Він піде до неї і розповість їй про свої сімейні ускладнення, розтлумачить їй, в якому становищі опинився і як потребує її. Невже вона відштовхне його в таку мить? Ні, це неможливо! Він благатиме, поки її гнів не ущухне, поки вона не пробачить йому.

Раптом він подумав: «А що, як її там нема?.. Що, як вона вибралася звідти?»

Він схопився з місця, бо не міг думати про це і спокійно сидіти.

Однак це йому нітрохи не помоглося.

У вівторок все лишалося так само. Він уже наважився побувати у Керрі, та як дійшов до Огден-скверу, йому здалося, що за ним стежать, і він повернув назад за один квартал від її дому.

З тієї спроби вийшла йому тільки ще одна прикрість: повертаючись назад конкою по Рендолф-стріт, він непомітно для себе опинився майже перед самим будинком концерну, де служив його син. Серце в нього боляче стиснулось: він же не раз заходив сюди до сина! А тепер ось хлопець і не згадує про нього. Скидається на те, що діти навіть не помітили його відсутності. Справді, доля прикро глузує з нас!

Прийшовши в бар, Герствуд знову приєднався до розмови знайомих. Пусті балачки ніби трохи приглушували душевний біль.

Пообідавши того вечора в ресторані «Ректор», Герствуд відразу повернувся в бар. Там, серед метушні й гамору, він знаходив якусь полегкість. Він зайнявся всілякими дрібницями, забалакував про абищо з усіма знайомими.

Усі давно пішли, а він ще сидів за своїм столом, і тільки нічний сторож, що під час обходу смикнув вхідні двері, перевіряючи, як вони замкнені, нагадав йому про пізній час.

У середу він одержав з контори «Мак-Грегор, Джеймс і Гей» другого ввічливого листа такого змісту:

«Вельмишановний добродію!

Маємо за честь повідомити, що нами одержано вказівки чекати Вашої відповіді до завтра (четвер) до першої години дня, перше ніж порушити у суді від імені місіс Джулії Герствуд справу про розлуку і призначення їй утримання від вас. Якщо до того часу ми не одержимо від вас ніякої відповіді, ми вважатимемо, що Ви не хочете піти на угоду, і вживемо відповідних заходів.

З пошаною і т. ін.»

— Піти на угоду! — гірко вигукнув Герствуд. — На угоду!

І він знову похитав головою.

Все було тепер викладено перед ним, як на долоні, і він знав, чого чекати. Якщо він не піде до цієї контори, вони одразу ж передадуть справу до суду. Якщо ж він піде туди, йому запропонують такі умови, що в нього вся кров закипить у жилах. Він згорнув листа і сховав разом з першим. Потім надяг капелюха і пішов пройтися.

РОЗДІЛ XXVI

Падіння посланця долі. В шуканні виходу

Залишившись сама, Керрі довгий час прислухалась, як даленіли кроки Друе, і не могла зрозуміти, що сталось. Вона тільки бачила, що він вкрай розлютився. За хвильку вона запитала себе: чи повернеться він ще, не зараз, а взагалі? Вона обвела поглядом кімнати, в яких зовсім посутеніло, і здивувалася, що почуває себе тут якось не так, як завжди. Керрі підійшла до туалетного столика, взяла сірники і запалила газ. Потім повернулась до гойдалки — треба було подумати.

Аж згодом вона трохи зібрала думки, і тоді одна дуже поважна істина постала перед нею: вона ж залишилася зовсім сама. Що, як Друе не повернеться? Що, коли вона ніколи більше про нього і не почує? Що ж тоді? В цих чудових кімнатах жити довго вона не зможе. Доведеться вибратися звідси.

Треба віддати їй належне — вона і не думала про те, щоб звернутись до Герствуда. Сама згадка про нього викликала в ній гострий біль і каяття. Справді, таке свідоцтво людської розбещеності вразило і налякало її. Він збирався, не моргнувши оком, так підло обдурити її! Вона попала б тоді в ще гіршу халепу. А проте вона ніяк не могла відігнати від себе образ Герствуда, його поведінку… Тільки один цей вчинок здавався таким дивним і гидким! Він так різко контрастував з усім тим, що вона знала, що серцем вгадувала в цій людині.

Але ж вона зовсім самотня тепер! Ця думка найбільше займала її в ту мить. Що ж діяти? Знов піти працювати? Знов починати шукання в діловій частині міста?.. Сцена!